Експрес-аналіз поточної ситуації в Україні та навколо (№5, 16 грудня)

Спостерігачі в Європі відзначають спокій і впевненість Кремля на тлі подій, що розвиваються в Україні та у відносинах в трикутнику Україна – ЄС – Росія. Створюється враження, що Росія непохитно впевнена у тому, що їй вдасться реалізувати в Україні власний сценарій. Хоча внутрішнє нервування Кремля видають заяви міністра закордонних справ С. Лаврова, спрямовані на попередження ЄС, США та НАТО щодо неприпустимості втручання в українські справи. Водночас, кидається у вічі, що західні структури перебувають у безвиході – їхні дії методом soft power не тільки не приносять результату, а навпаки – дають протилежний ефект.

 

НОМОС: Енерго-політичні контексти

 

Експрес-аналіз поточної ситуації в Україні та навколо

 

№5, 16 грудня 2013 року

 

 

Наш аналіз вказує на деякі аспекти, що потребують уваги:

1.Кремль остаточно обрав сценарій аншлюсу України, глибинна суть якого не тільки в її інкорпоруванні в Євразійський проект, але й у способі – через дезінтеграцію країни. На поточному ж етапі будь-який сценарій, відмінний від сценарію «Україна з ЄС» влаштовує Кремль. А цей сценарій, як і сценарій «Україна з НАТО» 5 років тому, вже зірваний. На думку Кремля, питання приєднання України до МС, ЄврАзЕС, ОДКБ, Євразійського Союзу – це питання часу, причому не настільки віддаленого.

2.Після 17-го грудня Росія спробує форсувати події. Очікування політичними експертами засідання в Москві міждержавної українсько-російської комісії 17 грудня, як своєрідного Рубікону, що його має перейти В. Янукович на шляху остаточної втечі від асоціації з ЄС до участі в проекті «Аншлюсс» В.Путіна, можуть не справдитися. (Насправді Рубікон вже перейдено і рішення уряду 21-го листопада є його індикатором. Заяви президента та урядовців про збереження євроінтеграційного курсу мають бутафорський характер.)

3.Головними будуть не зовнішньополітичні питання, а внутрішньополітичні рішення, які вже продиктовані Кремлем Межигір’ю. Вони його не до кінця влаштовують, але зробити будь-що він вже не у змозі. Особі, що займає посаду президента України після 29-го листопада увімкнута програма «тимчасово виконуючий обов’язки намісника Кремля в Малоросії».

4.В рамках мультиваріантного сценарію Кремля в Україні, не виключений наступний алгоритм рішень та дій в період 17-го грудня – 8 січня:

-         В. Путіну на поточному етапі потрібні не стільки підписані з українського боку угоди по приєднанню до МС, скільки кадрове забезпечення та інституційні кроки, які зроблять неможливим рух України в бік ЄС, а натомість матиме місце її безальтернативний дрейф до нео-СССР та дезінтеграція. За візантійсько-кремлівською традицією кадрові питання є пріоритетом №1. Звідси – призначення «правильних людей» та звільнення «інакодумців» матиме вирішальне значення для країни візантійського стилю політики, якою лишається Україна. «Кадрова директива Путіна» Межигір’ю вже простежується у висловлюваннях Януковича. Взяти для прикладу хоча б його незадоволення, висловлене на загальнонаціональному круглому столі, тим, як українські чиновники провели підготовку до підписання Угоди про асоціацію і погрозу звільнити їх.

-         В. Янукович може звільнити М. Азарова з посади прем’єр-міністра (за відповідною вказівкою Путіна), що одночасно буде подано ним як поступка опозиції, але насправді буде мати зовсім інші мотиви, до того ж, зовсім не президента України. Прем’єром може бути призначена особа з кола Медведчук – Клюєв – Бойко (однак, існує і четверта кандидатура, яка вже прибула в Україну). Місія прем’єра, як і інших кадрів, що будуть призначені або ж збережуть свої посади (наприклад, в РНБО та силових структурах) – виконати брудну роботу, починаючи від ліквідації ЄвроМайдану і закінчуючи новою «Переяславською радою» з підписанням стратегічної міждержавної угоди. Остання стане базисом для створення чогось на зразок «Союзної держави Росії та України» (за аналогією з Союзною державою Росії та Білорусії), як перехідна модель до нео-СССР, в якій Україні буде гарантована Росією її територіальна цілісність. Інший вектор розвитку у випадку незгоди маріонеткового керівництва – це дезінтеграція країни, схему якої вже подає російська пропаганда.

5.Кремль упевнений в тому, що він буде завжди на крок попереду ЄС та США, оскільки рішення приймаються одноосібно В. Путіним. Реакція Європарламенту вписується в очікування Кремля і викликає тільки задоволену усмішку. Найбільш «жахливим» уявляється пункт резолюції Європарламенту, де він закликає ЄС і країни-члени розробити і застосувати політику адекватної відповіді на інструменти і заходи Росії проти східних партнерів. Можна уявити як німецька дипломатія, очолювана тепер Ф.-В. Штайнмайєром буде шукати «адекватну відповідь». Реакція США вписується в формат, озвучений проросійським політологом Д. Саймсом: «…ни администрация Обамы, ни американский народ не имеют никакого желания вступать в конфронтацию с Россией ни из-за Украины, ни из-за Азербайджана или Грузии. На сегодняшний день администрация Обамы заинтересована в сотрудничестве с РФ по безотлагательным международным вопросам, как то: Иран и Сирия». Отже, реакція ЄС і США вписується в прогнозований кремлівськими аналітиками варіант «невдоволення-засудження», себто те, що називається bla-bla-bla.

6.Паралельно Кремлем на рівні провідних країн-членів максимально задіюються лобістські структури. Відбувається ініціювання старих російських ідей, що подаються як ініційовані в ЄС. Ось лише один нещодавній приклад: «Участники энергетического форума России и ЕС выдвинули идею создания Евразийского энергетического союза (ЕЭС), объединяющего РФ и страны Европы в общее энергетическое пространство. Идею создания ЕЭС выдвинул на форуме депутат Европарламента от Италии Фабрицио Бертот» (13.12.2013. RusEnergy.com ) З Брюсселя надходять сигнали про згоду ЄС на «Південний потік», якщо він відповідатиме нормам ІІІ Енергопакету. На цьому етапі це влаштовує Кремль, адже подальші питання щодо «Південного потоку» він має намір вирішувати з новим складом Єврокомісії.

7.Впевненість Кремля у безкарності за свої нинішні та майбутні дії трансформувалась у ефект самовпевненості. Це не виглядає дивним, адже за свої дії в Грузії 2008 року – застосування воєнної сили – Росія не отримала адекватної відсічі з боку Заходу. Тому зараз Кремль впевнено йде на ескалацію напруженості у відносинах з ЄС та США. І починає звинувачувати Брюссель у тому, що «ЕС берет курс на свержение правительства Виктора Януковича с помощью "оранжевого Майдана"». Невипадковим також є «арктичний маневр» В.Путіна на минулому тижні. Він має не тільки відволікаючий від українського питання характер, але й показує, що Кремль і далі будує енергетичну імперію, яка йому потрібна як фундамент Євразійського Союзу. Арктика йому потрібна як новий вуглеводневий Клондайк ХХІ століття на заміну Західному Сибіру, що відіграв свою роль у ХХ ст.-на початку ХХІ. Україна потрібна попри все як стратегічний енергокомунікаційний вузол, ЄС – як ринок, з якого Росія хоче і далі отримувати кошти.    

8.Головна проблема ЄС в тому, що він не усвідомлює з якою технологією має справу в особі путінської Росії, як і те, що вона свідомо діяла на завдання поразки східній політиці ЄС. Найбільш адекватну оцінку зробленому Росією в останні місяці дав колишній радник В.Путіна Андрій Ілларіонов: «…летом 2013 г. против Украины была развернута полномасштабная война нового типа – таможенная, санитарная, газовая, пропагандистская. В ней активно участвовали и участвуют ударные силы нынешнего российского режима – от Киселева, Онищенко, Глазьева, Рогозина, Миллера, Патрушева до Медведева и, естественно, Путина. Наиболее зримый первый итог этой войны хорошо известен – под давлением беспрецедентного кремлевского давления и шантажа Янукович отказался от подписания в Вильнюсе Соглашения об ассоциации с Евросоюзом». Діючи методами, які можна було б назвати як hard power Росія завжди буде перемагати будь кого – ЄС, США, НАТО, якщо ті будуть діяти виключно в рамках soft power. Буде абсолютно закономірним в рамках логіки Путіна, коли Росія поставить за мету дезінтеграцію ЄС, як такого, адже Кремль завжди надає перевагу двостороннім відносинам з країнами-членами, де він апріорі сильніший.

9.Якщо ЄС, США та НАТО виявляться нездатними провести політику стримування Росії (не тільки в українському питанні), то це може призвести до нової війни у Європі вже у 2014 році. Поки що можуть спрацювати методи фінансового стримування Кремля, що вписуються в формат soft power. (Про них вже йшлося в нашому спецвипуску: http://geostrategy.org.ua/ua/analitika/item/237-es-–-rosiya-vidpovisti-ne-mozhna-ignoruvati )

Повертаючись до внутрішньоукраїнської проблематики, слід поглянути на те, що вже не складається у особи, яка поки що займає посаду президента України та мріє про наступний термін президентства?

1.Російський самодержець запускає сценарій дезінтеграції, який загрожує В.Януковичу в найкращому з випадків перспективою статусу «Володар Межигір’я», а не другим терміном президентства.

2.«Сектор газу», який традиційно був під контролем угруповання більш-менш лояльного Фірташа може потрапити у сферу зовсім іншої групи впливу, достатньо далекої від родинного синдикату «Батько і сини». Замість Фірташа чи Курченка фаворитом росіяни можуть зробити І. Бакая під патронатом В. Медведчука. Реінкарнація Бакая можлива через певні схеми посередництва, які зараз пропонуються у газові відносини «Газпром» - «Нафтогаз».

3.В. Янукович не отримав достатніх гарантій персональної безпеки, він має лише захист «за кремлівською стіною» від Заходу. Персональні гарантії не входять в план В. Путіна, хоча він багато чого обіцяв, однак це було у «світі до 29-го листопада». Серйозний розмір обіцяного грошового бонусу (див. випуск №3, 5 грудня 2013 року) повинен стати замінником усіх дискомфортів, однак їх кількість наростає в прогресії після 29-го листопада.

4.Після того як з’явиться новий прем’єр та фігури на ключових позиціях, де-факто призначені Кремлем, особа, котра займає посаду «президента за кремлівською стіною» ризикує отримати варіанти «виведення з гри назавжди» – від чогось схожого на «чаювання з полонієм» і до побачення з безпілотником на полюванні в Сухолуччі. Путіну не потрібен Янукович, як і будь-хто інший (хіба що інша фігура і короткотерміново, на перехідний період) на президентській посаді в державі, яку він державою не вважає і яку збирається дезінтегрувати.

 

Вихід з глухого кута, як відомо, існує лише один – повернутися назад і піти іншим шляхом, що не веде туди. Такий шлях ще зберігається. Потрібно просто вернутись.

Читали 7855 разів