Тематична доповідь: Ситуація з правами людини в тимчасово окупованих Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)

Резюме Доповіді Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини щодо ситуації з правами людини в тимчасово окупованих Автономній Республіці Крим та місті Севастополі:

1. У відповідь на звернення Уряду України до Генерального секретаря ООН про розміщення в Україні місії з прав людини Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) 14 березня 2014 р. розгорнуло Моніторингову місію ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ). В останні три з половиною роки УВКПЛ за допомогою ММПЛУ збирає і аналізує інформацію щодо ситуації з правами людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі1 на основі резолюцій Генеральної Асамблеї ООН 68/262, що підтверджує територіальну цілісність України, і 71/205, що визначає Кримський півострів українською територією, тимчасово окупованою Російською Федерацією. Згідно з Конституцією України, Крим та місто Севастополь є окремими адміністративними одиницями на Кримському півострові з окремими органами влади.

2. Ця доповідь була написана на основі мандату УВКПЛ та ММПЛУ, а також на вимогу резолюції Генеральної Асамблеї 71/2053 «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі (Україна)» щодо тематичної доповіді УВКПЛ про «ситуацію з правами людини в тимчасово окупованих Автономній Республіці Крим та місті Севастополі». Ця доповідь охоплює період з 22 лютого 2014 р. по 12 вересня 2017 р. Органи влади Російської Федерації не надали ММПЛУ доступу до Криму з моменту візиту до Криму 21-22 березня 2014 р. помічника Генерального Секретаря з прав людини Івана Шимоновича, якого супроводжував попередній голова Місії. Тому її моніторингова діяльність провадиться з материкової частини України.

3. Проросійські групи в Криму не визнали повалення колишнього Президента України Віктора Януковича 22 лютого 2014 р., піддавши цей факт критиці як неконституційну зміну влади. Однією з цих груп було «народне ополчення», створене 23 лютого 2014 р., яке зазвичай називають «кримською самообороною». За підтримки військ Російської Федерації, які довгий час знаходилися на Кримському півострові після розпаду Радянського Союзу, кримська самооборона успішно взяла під свій контроль стратегічну інфраструктуру, аеропорти і військові об’єкти. Її також звинувачують у безкарному скоєнні численних порушень прав людини, починаючи з кінця лютого 2014 року.

4. Президент Російської Федерації Володимир Путін заявив, що на зустрічі з очільниками безпекових структур вночі з 22 на 23 лютого він прийняв рішення «почати працювати над поверненням Криму до Російської Федерації».

5. 27 лютого 2014 р. люди в формі без розпізнавальних знаків встановили контроль над Верховною Радою Автономної Республіки Крим. Того ж дня Верховна Рада Автономної Республіки Крим розпустила Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, що незадовго до цього визнала новий перехідний уряд України, а також привела до влади проросійські структури. 11 березня 2014 р. парламенти Криму та Севастополя прийняли спільну Декларацію про незалежність, в якій оголошували, що Крим та Севастополь об’єднаються в незалежну державу – «Кримську республіку» – і будуть домагатися входження в Російську Федерації за умови, що мешканці Криму підтримають об’єднання з Російською Федерацією на референдумі, призначеного на 16 березня. Проросійські владні структури в Криму оголосили, що значна більшість учасників підтримала входження Криму до Російської Федерації, хоча Уряд України і Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй оголосили цей референдум недійсним. Генеральний Секретар ООН Пан Гі Мун висловив «глибоке занепокоєння та розчарування», додавши, що референдум лише погіршить «вже і так складну і напружену ситуацію». Згодом, 18 березня 2014 р., Крим був включений до складу Російської Федерації на підставі договору про прийняття, за яким півострів було фактично анексовано Російською Федерацією.

6. Одним із наслідків цього кроку стало нав’язування Російською Федерацією свого громадянства мешканцям Криму. Це призвело до регресивного впливу на реалізацію прав людини, особливо для тих осіб, які відмовилися автоматично прийняти громадянство Російської Федерації, не мали права на його отримання чи були змушені вийти з громадянства України, щоб зберегти роботу.

7. З початком окупації українські закони були замінені законами Російської Федерації всупереч зобов’язанням за міжнародним гуманітарним правом, згідно з яким існуюче законодавство окупованої території повинно залишатися чинним. Це призвело також до вибіркового застосування положень кримінального законодавства, спрямованих на боротьбу проти тероризму, екстремізму і сепаратизму, що обмежило право на свободу і звузило простір для здійснення основних свобод.

8. Закони та судові рішення, що почали застосовуватися в Криму в рамках правової системи Російської Федерації, мали подальший негативний вплив на реалізацію фундаментальних свобод. Для неурядових організацій (НУО), засобів масової інформації та релігійних громад Криму були встановлені вимоги про обов’язкову перереєстрацію. Влада Російської Федерації відмовила деяким із них у праві на перереєстрацію, як правило, на підставах процедурного характеру, що викликає занепокоєність щодо застосування правових норм і процедур для придушення інакомислення або критики.

9. Більш за все ці обмеження торкнулися осіб, які виступали проти референдуму у березні 2014 р. або критикували контроль Російської Федерації, над Кримом, зокрема журналістів, блогерів, прихильників Меджлісу, проукраїнських активістів та учасників протестів на Майдані, а також осіб без жодної відкритої приналежності до політичних організацій, котрі однак відстоюють суворе дотримання догматів ісламу, і котрих часто звинувачують у приналежності до заборонених екстремістських груп, таких як «Хізб ут-Тахрір». Реалізації їхніх прав на свободу мирних зібрань, об’єднань, вираження думок, пересування, совісті та релігії чинилися перешкоди у формі актів залякування, тиску, фізичних нападів, попереджень, а також переслідувань у вигляді судових заходів, зокрема заборон, обшуків у домівках, затримання та покарань.

10. Система правосуддя Російської Федерації, що функціонує в Криму, часто не дотримувалася гарантій справедливого судового розгляду і належної правової процедури. Рішення судів підтверджували дії, рішення і вимоги слідчих органів або прокуратури, як здається, без належного судового нагляду. Суди часто ігнорували заяви, що заслуговують на довіру, про посягання на права людини, що відбуваються у місцях тримання під вартою. Судді застосовували положення кримінального законодавства Російської Федерації до широкого кола мирних зібрань, виступів і заходів, причому в деяких випадках – заднім числом до подій, що мали місце до окупації Криму та поза межами півострову, у материковій частині України.

11. Були зафіксовані тяжкі порушення прав людини, як-от свавільні арешти і затримання, насильницькі зникнення, жорстоке поводження, катування і щонайменше одна позасудова страта. Порушення на півострові протягом перших трьох тижнів після захоплення українських органів влади, як повідомлялося, скоювалися членами кримської самооборони та різними козацькими групами. Після окупації Криму 18 березня 2014 р. представники Управління Федеральної служби безпеки (ФСБ) Російської Федерації по Криму та поліції все частіше називалися порушниками.

12. Ці порушення торкалися кримських мешканців різного етнічного походження, однак особливих утисків зазнавали кримські татари, особливо ті з них, хто є пов'язаними з Меджлісом, та ті, хто бойкотували референдум у березні 2014 р. та ініціювали публічні протести на підтримку Криму як частини України. Настирливі рейди правоохоронних органів по об’єктах приватної власності та приватних підприємствах також непропорційно сильно зачіпляли кримських татар, порушуючи їхнє право на недоторканність приватного життя під приводом боротьби з екстремізмом. Крім того, заборона діяльності Меджлісу, застосована у квітні 2016 року Верховним судом Криму, порушила громадянські, політичні та культурні права кримських татар.

13. Влада Російської Федерації у Криму не забезпечила ефективне розслідування більшості повідомлень про порушення прав людини, скоєними органами безпеки чи групами, діючими під керівництвом або контролем держави. Відсутність кримінального переслідування винних у цих діяннях і незабезпечення відповідальності позбавило жертв належних засобів правового захисту та посилило безкарність, заохочуючи подальші порушення прав людини.

14. Після окупації всі пенітенціарні заклади Криму були включені до пенітенціарної системи Російської Федерації, що призвело до численних переведень затриманих із Криму до виправних колоній Російської Федерації всупереч нормам міжнародного гуманітарного права.

15. Російською Федерацією та Україною були введені обмеження, що впливають на свободу пересування до Криму та з Криму, як стверджувалося – з міркувань безпеки чи на виконання міграційних правил. Серед цих обмежень – депортація, заборони на в’їзд приватних осіб і громадського транспорту, невизнання документів та обмежувальні правила щодо пересування дітей та перевезення особистих речей.

16. Була проведена широкомасштабна експропріація державної та приватної власності без будь-якої компенсації та дотримання норм міжнародного гуманітарного права, які захищають державну і приватну власність від конфіскації та знищення. Кримські татари, які повернулися у 1990-х роках після депортації та побудували будинки на земельних ділянках, не отримавши дозволів на будівництво, як і раніше, наражаються на небезпеку того, що гарантії їхнього володіння житлом будуть заперечені й вони будуть примусово виселені.

17. Можливості публічного прояву української культури та ідентичності значно звузилися. Групи, що демонструють свою прихильність до національних символів, дат або історичних особистостей, отримували попередження або піддавалися санкціям за порушення громадського порядку чи проведення несанкціонованих мітингів. Освіта українською мовою у Криму практично зникла, що поставило під загрозу один із стовпів ідентичності та культурної приналежності людини.

18. Доступність медичного обслуговування у безкоштовних державних медичних закладах із березня 2014 р. є обмеженою внаслідок переходу великої кількості лікарів та іншого медичного персоналу на роботу до більш прибуткових закладів приватного сектору. Це призвело до затримок у лікуванні найбільш економічно вразливих категорій населення, поставивши під загрозу їхнє право на життя та здоров’я. Регресивні заходи, що випливають з імплементації законодавства Російської Федерації, негативно позначилися на людях, які страждають на наркотичну залежність.

 

19. Право населення Криму на достатній життєвий рівень обмежено заходами, вжитими українською владою чи запровадженими у материковій частині України, як-от припинення водо- і електропостачання півострова. Згідно з міжнародним гуманітарним правом, Російська Федерація як окупаційна держава зобов'язана за допомогою всіх наявних у неї засобів забезпечити дотримання достатніх стандартів гігієни та громадської охорони здоров'я, а також постачання населення продовольством і надання йому медичної допомоги. Водночас, це не звільняє Україну від її зобов'язань, встановлених у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, не перешкоджати здійсненню прав, закріплених у Пакті, і від дотримання вимоги, встановленого міжнародним гуманітарним правом, щодо забезпечення продовження задоволення основних потреб населення в умовах окупації.

 

Повний текст Доповіді можна завантажити тут

Читали 647 разів