Енергетичний Союз і рівноправність: Центрально-Східна Європа закликає Юнкера до розбудови кращого Європейського Союзу

У документі, що має бути представленим з нагоди 60-річчя Римського договору, Центрально-Східна Європа закликає Президента Європейської Комісії бути більш наполегливим у питаннях енергетики і зовнішньої політики. Диверсифікація поставок газу, інтеграція газотранспортних систем, а також увага до Західних Балкан та Східної Європи є основними питаннями для Вишеградської четвірки.

 

Варшава

Політично збалансований, фінансово стійкий, енергетично об'єднаний і глобально проактивний

Таким має бути Європейський Союз, відповідно до пропозицій групи Вишеградської четвірки, організації країн-членів ЄС з Центрально-Східної Європи, відомої як В4, до якої входять Польща, Угорщина, Чехія і Словаччина. У документі "Спільна заява глав урядів країн В4 "Сильна Європа – Союз дії і довіри"1, який чотири країни-члени Європейського Союзу домовились представити з нагоди річниці підписання Римського договору, Європейський Енергетичний Союз розглядається одним з пріоритетів, які Президент Європейської Комісії Жан-Клод Юнкер має реалізувати для посилення Європейського проекту і перезавантаження його після Брекзіту. Енергетичний Союз є проектом, який запропонував Президент Європейської Ради Дональд Туск, разом з президентом Франції Франсуа Олландом, і метою якого є створення єдиного енергетичного ринку ЄС та диверсифікація поставок енергоносіїв, що таким чином зробило б Європейський Союз менш залежним від російського газу і саудівської нафти. "Європа має протидіяти монополістичній позиції Росії шляхом створення єдиного європейського органу, відповідального за постачання її газу", - заявив Туск майже три роки тому2.

Деякі кроки, спрямовані на створення Енергетичного Союзу, вже здійснено, зокрема, в реалізації проектів газових терміналів у Свіноуйсьце, Польща, та Клайпеді, Литва, для імпорту СПГ з Катару і Норвегії, і, можливо, скрапленого сланцевого газу зі США. Коридор Північ-Південь - газопровідна мережа, необхідна для з'єднання терміналу у Свіноуйсьце з терміналом на острові Крк, Хорватія, якій у жовтні 2013 року Європейська Комісія надала статус Проекту Спільного Інтересу3 - ще один інфраструктурний проект в рамках Енергетичного Союзу, задуманий сприяти диверсифікації поставок газу на європейський енергетичний ринок. Однак, подальшим крокам з розширення Європейського Енергетичного Союзу систематично чинять спротив Німеччина, Італія, Словенія, Греція, Болгарія і Кіпр, а також Албанія (кандидат на вступ до Євросоюзу), які підтримують прямі зв'язки з російським національним енергетичним монополістом "Газпромом" та урядом Туреччини. Президент Єврокомісії Юнкер також продемонстрував помірний підхід до розбудови Енергетичного Союзу, оскільки він не запропонував конкретних ініціатив для сприяння реалізації інфраструктурних проектів, яких вимагає диверсифікація енергетичних поставок до Європейського Союзу, та дотримувався формально нейтральної позиції щодо реалізації проекту "Північний потік-2", який загрожує реальній диверсифікації, передбаченій духом Енергетичного Союзу.

Враховуючи перепони на шляху створення Європейського Енергетичного Союзу, група В4 у своєму документі також пропонує політичне рішення, спрямоване на гарантоване рівноправне ставлення до всіх держав-членів Європейського Союзу. Згідно з документом, країни В4 пропонують ставитися однаково до всіх держав-членів ЄС, "незалежно від валюти і політичної орієнтації кожної держави-члена". Група В4 також вважає, що фінансова автономність Європейського Союзу є необхідною для його відродження, так як він стикається з наслідками глобалізації і сучасними викликами, такими як економічні кризи і хвиля протекціонізму, яка поширюється по всьому світу, зокрема, після перемоги Дональда Трампа на виборах у США. "Зміни у єврозоні не повинні привести до перманентних розколів у Європейському Союзі", - наголосила польський прем’єр-міністр Беата Шидло після підписання Спільної заяви групи В44.

Потреба у рівноправному ставленні до всіх держав-членів ЄС пов'язана з намірами Німеччини і Франції просувати проект "Європа кількох швидкостей", у якій країни, що належать до Єврозони, де-факто утримують політичний та економічний контроль над європейськими інституціями, в той час як країни з-поза меж єврозони, такі як Польща, Данія, Швеція, Чехія, Угорщина, Румунія, Болгарія і Хорватія, вважатимуться "членами другої ліги". Для протиставлення цій тенденції, яка також підтримується Італією, Бельгією, Нідерландами та Люксембургом, президент Польщі Анджей Дуда і президент Хорватії Колінда Грабар-Кітаровіч створили у серпні 2016 року неформальну групу держав-членів ЄС з Центрально-Східної Європи, що має на меті захист, у рамках європейських інституцій, політичних позицій Польщі, Хорватії, Чехії та Угорщини5. До цієї політичної групи, яка була названа "Новим Міжмор'ям" або "Ініціативою Трьох Морів", також входять держави-члени Центрально-Східної Європи, що входять до єврозони, такі як Словаччина, Литва, Латвія, Естонія та Словенія.

Іншою вимогою країн В4 на адресу Президента Юнкера з нагоди річниці Римського договору, є проактивність у глобальній політиці. На думку групи В4, основною сферою інтересів у зовнішній політиці ЄС повинні бути Західні Балкани та "Східні сусіди" Європейського Союзу.

Щодо Західних Балкан, країни прямо не називаються, але мова в документі йде про Сербію, Чорногорію, Боснію і Герцеговину, Македонію, тобто держави зі складу колишньої Югославії, чиї європейські прагнення протягом тривалого часу ігнорувались і навіть відкидались Західною Європою. В дійсності, Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди та інші держави Західної Європи відкрито підтримують незалежність Косово (результат дій США за активної участі Туреччини та Саудівської Аравії, спрямованих на послаблення Сербії і посилення свого впливу в Європі).

Що стосується "Східних сусідів", країни В4 мають на увазі Україну, Молдову, Грузію, Азербайджан, Вірменію та Білорусь, однак відкрито ці країни не називаються. Якщо серед країн-членів ЄС ще існує одностайна згода щодо необхідності підтримувати територіальну цілісність України, Грузії та Молдови, частина територій яких в даний час окупована російськими військами, то відсутній консенсус щодо того, як діяти по відношенню до Азербайджану - недемократичної країни, яка є потенційним постачальником природного газу, альтернативного російському, для Європейського Союзу. Саме тому у листопаді 2016 року ЄС ініціював переговори по новій всеохоплюючій угоді з Азербайджаном6.

 

Інша Європа можлива - менш німецько- і франко-центрична

Хоча країни Центрально-Східної Європи вважаються "білими воронами" Євросоюзу через їх опозицію міграційній політиці канцлера Німеччини Ангели Меркель, з огляду на її заклики до країн Центрально-Східної Європи відкрити двері біженцям з країн Близького Сходу, які потрапили до ЄС через Німеччину – документ презентований групою В4 базується в основному на про-європейському баченні, яке, однак, відрізняється від "федеративного" підходу, що дуже сильно підтримується Німеччиною, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами і Люксембургом. Група В4 наголошує на "захисті життя нашого населення" через "співпрацю у сфері внутрішньої безпеки" і "зовнішній вимір міграційної політики".

По суті, головні обіцянки, проголошені у федеративній утопії, крім запровадження валюти євро, що де-факто розділило Європу замість її подальшої інтеграції, так і не були виконані з моменту підписання Римського договору 25 років тому. Жодних потужних європейських інституцій з рівноправним представництвом всіх держав-членів не було створено. Процес розширення Європейського Союзу був зупинений через егоїзм Західної Європи, в першу чергу Франції. Ідея єдиної армії ЄС інтерпретувалась як можливість, для Франції7, реалізувати альтернативу НАТО і кинути таким чином виклик США.

Що стосується енергетичної політики, у цьому відношенні ніяких серйозних загальних стратегій не було прийнято: Німеччина та Італія підтримують двосторонні відносини з "Газпромом", в той час як Туреччині було дане зелене світло для зміцнення власного впливу на Балканах і зниження, таким чином, популярності "європейської мрії" в регіоні.

Президент Юнкер, у свою чергу, не доклав належних зусиль за для усунення реальних загроз Європейському Союзу, що він повинен був робити. Навпаки, він підтримував теплі стосунки з президентом Росії Володимиром Путіним, що підтвердила їхня зустріч 16 червня 2016 року у Санкт-Петербурзі8, і уклав союз з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом задля сповільнення потоку мігрантів з Близького Сходу. "Я б хотів, щоб Європа утрималась від повчання Туреччини у цій (міграційній) справі", - сказав Президент Юнкер у своєму інтерв’ю "Євроньюз"9.

Пропозиції групи В4 повинні бути вивчені і оцінені, як запрошення створити нову, кращу Європу, в якій громадяни ЄС могли б відчувати себе не занадто далеко від керованих німцями європейських інституцій і керованої французами Європейської зовнішньої політики.

 

Тому необхідно, щоб введення єдиної валюти євро продовжувалось і підтримувалось реалізацією проектів реальної інтеграції, таких як Енергетичний Союз, а також рішучим залученням Європейського Союзу до питань зовнішньої політики. Лише таким чином, Європейський Союз може стати дійсно процвітаючим, конкурентоспроможним та безпечним об'єднанням на світовій арені.

 

Маттео Каццулані

Асоційований експерт Центру глобалістики "Стратегія ХХІ"

@MatteoCazzulani

 

Читали 436 разів