Американське вугілля для України: чого чекати з початком опалювального сезону

Домовленість про постачання вугілля із США до України стала одним із головних підсумків візиту президента Порошенка до Вашингтону та зустрічі з Трампом. Як результат, “Центренерго” уклало угоду про імпорт 700 тис. тонн вугілля зі США. Одразу ж після того, як стало відомо про постачання першої партії американського вугілля, ЗМІ заговорили про корупцію на цьому постачанні. Проте міністр енергетики Ігор Насалик зробив категоричну заяву щодо корупційної складової на цих постачаннях. А точніше, що корупції тут немає. Про те, яке значення американського вугілля для України, хто підігріває ажіотаж до цієї теми і яка динаміка енергоносії в імпорті країни, в інтерв’ю «Народній правді» розповів керівник Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар.

– Міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик повідомив про плани Міненерго до кінця 2019 року остаточно відмовитися від вугілля антрацитової групи та що міністерство має чіткий графік переведення енергоблоків на газову групу вугілля і контролює його дотримання. На Ваш погляд, чи реально це, бо у нас було багато заяв?

– Це той випадок, коли можна довіряти, але за умови, що після заяви буде робитись реальна робота. Це питання, яке можна було б закривати цього року, якби почались займатись проблемою з 2015 року, відповідні рішення приймались ще тоді. Проте ніхто нічого не робив.

З точки зору технічних можливостей немає особливих проблем. Потрібно два літніх сезони. Якби з 2015 року цим зайнялись, то в опалювальний сезон 2018 року ми вступали б з мінімальною антрацитовою залежністю. Тому заява відображає технічні можливості, але як ви правильно сказали, заяв у нас було багато.

Окрім того, є ще одна сторона медалі. Ми знаємо, що 70% теплової генерації сконцентровані в руках компанії «ДТЕК», де приватний власник (Рінат Ахметов – «Народна Правда»). Приватний власник робить те, що йому бачиться необхідним. Він тривалий час так діяв. Поки перебої з постачанням антрациту не стали зачіпати серйозно його електроенергетику, він не вважав за необхідне щось робити. Я не певен, що приватний власник прагнутиме до повного унезалежнення від антрацитових постачань.

– Як зараз діє «ДТЕК»?

– Зараз спостерігаються позитивні тенденції. Наприклад, «ДТЕК Придніпровська ТЕС» завершує розробку проектної документації на переведення антрацитових енергоблоків №7 і №8 на спалювання газових марок вугілля.

У будь-якому випадку, ми й так маємо тенденцію до зниження залежності від антрациту з окупованих територій через диверсифікацію постачань – поставки з ПАР і США.

– Зимою можливі якісь несподіванки?

– Не думаю, що буде якийсь апокаліптичний сценарій взимку, хіба його зроблять власноруч наші урядовці – це вони вміють. Точно так само як створили «надзвичайний стан» в енергетиці, щоб в ручному режимі покерувати галуззю.

– Чому з американського вугілля зробили таку сенсацію, особливо з ціна $113 за тонну?

– Торік теж були постачання з США, американське вугілля надходило на український ринок. За даними ДФС із США надійшло вугілля на суму $212,11 млн із загальної суми його імпорту в Україну $1,467 млрд. А за січень- травень 2017 року із США імпортовано вугілля на суму, що перевищує весь минулорічний імпорт – $264,5 млн.

– Чому ж такий ажіотаж?

– Сенсацію зробили через візит Порошенка до США. Зрозуміло, що загалом результати цього візиту були близькі до нуля, тому підсолодили домовленостями щодо вугілля, яке й так вже постачається на комерційних засадах. Адміністрація Порошенка зробила на цьому PR-акцент.

Ще у 2015 році в Україні була делегація на чолі з заступником міністра енергетики США. Вони, у відповідь на запит української сторони пообіцяли розглянути можливість постачання вугілля із США, але зазначили, що найкращий варіант для України – вугілля з ПАР. Згідно з цією рекомендацією й діяло Міненерго тих часів. Перші партії імпортного антрациту в Україну були доставлені саме з ПАР, але й американське вугілля не було обійдене увагою.

– А ціна?

– В Казахстані торік була закуплена якась невелика партія вугілля по ціні вищій, аніж зі США. Питання ціни залежить від багатьох ринкових факторів. Зрозуміло, що вона буде вищою з урахуванням транспортування.

Більша ціна – це плата за зменшення ризиків і убезпечення споживачів. Бо якщо покладатись на російські постачання чи з окупованих територій – це варіант високих ризиків та небезпеки збоїв у постачанні. Вони можуть бути перервані в будь-який момент. Так ми даємо зброю в руки ворога. Захочуть – перекриють постачання. Тому крок, пов’язаний з диверсифікацію, абсолютно логічний. Ми мінімізували газову залежність. По вугіллю ми були достатньо незалежні, залежність штучно сформована внаслідок окупації частини території Донбасу. Зберігати таку залежність не можна, щоб там хто не говорив.

– Яка у нас ситуація по імпорту енергоносіїв?

– У нас за 2016 рік питома частка імпорту вугілля у загальному обсязі імпорту України, за даними Державної статистичної служби, становила 3,77%. У довоєнному 2012 році – вона була лише дещо менша – 3,17%. Питома частка основного імпорту енергоресурсів (природний газ, вугілля, нафта і нафтопродукти) у 2012 році була 28,13%, а у 2016-му – лише 18,09% від загальної суми імпорту. Себто енергетичне навантаження імпорту суттєво зменшилось. У 2012 році за Януковича ми заплатили Росії тільки за імпорт газу майже $13,2 млрд.! Вугілля імпортували на суму понад $2,6 млрд. У 2016 році ці показники становили майже $2,3 млрд по імпорту газу (і жодного куба з Росії!) та 1,5 млрд. по імпорту вугілля. Звісно, що у цьому мінімальна заслуга наших керманичів. Це наслідок падіння світових цін на енергоресурси та результат корпоративної політики, наприклад, того ж «Нафтогазу».

 

Олександр Куриленко

Читали 233 разів