Аналітика (229)

Ініціатива Європейського Союзу Східне партнерство (СхП), народжена у 2009 році, святкує своє десятиліття. Це достатній час для усвідомлення та оцінки успішності та водночас – критичний час для визначення майбутніх перспектив. СхП – формат, ініційований спільно Польщею і Швецією як відповідь на створений роком раніше, за пропозицією Франції, Союз для Середземномор’я. Польсько-шведський тандем прагнув виокремити із загальної Європейської політики сусідства країни на схід від ЄС та пов’язати їх спільними або принаймні схожими цілями та інтересами.

 

 Останнім часом з Москви лунає усе більше бравурних заяв про непохитність путінського режиму, про те, що Путін буде і після 2024 року, і до 2030-го дотягне. 

У ЗМІ малюється картинка, що в Росії усе залізобетонно. До Москви та Петербургу знову потягнулись українські квіслінги.Росія, оновлює мережі впливу на Україну зсередини. Прибираються старі схеми за якими працювали з попередниками на українському владному Олімпі. Для нових "голодних" і "спраглих" відпрацьовуються схеми заходу в Україну з Європи під відомими брендами. Йде вербування лобістів, розробляються заходи впливу. Але чи все так гаразд у самій Росії, беручи до уваги її внутрішню неоднорідність? 

 Автор: Михайло Гончар 

Стаття вперше опублікована на сайті Дзеркла тижня.

19 червня у Києві відбудеться міжнародна конференція «10 років Східного партнерства: від досягнень до майбутнього». Захід співорганізовують Представництво Фонду Конрада Аденауера в Україні, проект «Громадська синергія», Центр глобалістики «Стратегія ХХІ» та Українська національна платформа Форуму громадянського суспільства Східного партнерства.

В Європі газопроводи "Північний потік-1" і "Північний потік-2"  оцінюються лише в бізнесовій системі координат. Проте, ці газопроводи також мають військовий вимір, який підпадає під технологію полігібресії путінської Росії – мультифронтальної та багатовимірної гібридної  агресії Кремля, яка ведеться проти України та Заходу військовими та невійськовими засобами. Російська атака на українську корабельну-катерну групу 25 листопада 2018 року у Чорному морі поблизу незаконно збудованого російського мосту через Керченську протоку продемонструвала, що Росія використовує збудовану інфраструктуру для розширення військової присутності під приводом необхідності її захисту.

 

Після окупації та анексії Кримського півострова й вторгнення на Донбас Росія вийшла на новий рівень гібридної агресії, об’єктом якої є не тільки Україна. У зоні особливої небезпеки опинилися нові незалежні країни, що виникли після розпаду СРСР, адже Росія продовжує вважати їх сферою свого впливу. Передусім ідеться про Білорусь і Молдову. Це обумовлює зростання політичного, економічного, енергетичного та інформаційного тиску на ці держави.

 

РФ розробляє варіант максимізації компенсаційних поставок газу з Ямалу у вигляді СПГ на ринок ЄС задля уникнення або мінімізації санкцій, якщо Москва вирішить вдатися до наступного етапу агресії проти України.

 

Автори: Михайло Гончар, Ігор Стукаленко

Стаття вперше опублікована на сайті Дзеркала тижня 

 

Україна та ЄС і НАТО опинились в певному взаємозв’язку, коли Україна не може самостійно протистояти поточним загрозам з боку Росії без міжнародної підтримки, а ЄС і НАТО – зацікавлені в просторі миру і стабільності в межах української території, що гарантуватиме їхню власну безпеку. Це створює підґрунтя для тристороннього безпекового партнерства з метою зміцнення стабільності у Європі в контексті гарантування безпеки в та навколо України з довгостроковою метою забезпечення регіональної стабільності, миру та процвітання.

21 лютого 2019 року у Києві, в Медіа-центрі ГДІП, відбувся захід «Фокус ЄС на Чорноморський регіон та Україну. Пріоритети Румунського Головування в Раді ЄС», організований Центром глобалістики «стратегія ХХІ» за підтримки та у співпраці з Посольством Румунії в України та Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства (УНП ФГС СхП).

 

Сторінка 1 із 29