Чорногорія після виборів — збереження курсу

Брюссель прагне отримати стабільний Балканський регіон – зазначає у статті для «Дзеркала тижня» експерт Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Вітадій Мартинюк.

Вибори президента Чорногорії, які відбулися 15 квітня цього року, стали першими виборами після набуття країною членства в НАТО. Із семи кандидатів з результатом 53,9% голосів перемогу здобув лідер Демократичної партії соціалістів Чорногорії (ДПС) Міло Джукановіч, який змінить на цій посаді свого однопартійця Філіпа Вуяновіча. Головний конкурент від опозиції Младен Бояніч набрав 33,4%, а на третьому місці — єдина жінка-кандидат Драгіня Вуксановіч — 8,2%. Таким чином, продовжується правління ДПС, яка неухильно дотримується курсу на якнайшвидше набуття членства Чорногорії в Європейському Союзі. 

Хоча Чорногорія, яка проголосила незалежність у 2006 році, є маленькою балканською країною із населенням близько 640 тисяч громадян, але в щільному й тісно переплетеному регіоні Західних Балкан вона впливає на загальну регіональну ситуацію. Чорногорія має підтримку ЄС і США, які бачать у ній одну з опор стабільності Західних Балкан, але й перебуває у фокусі уваги Росії, громадяни якої були причетні до спроби державного перевороту в жовтні 2016 року під час попередніх парламентських виборів. 

Передвиборна боротьба з очікуваним результатом

Уже багато років у Чорногорії при владі перебуває Демократична партія соціалістів, від якої вже 12 років поспіль призначається прем'єр-міністр та обирається президент країни. Тому чорногорська опозиція зробила чергову спробу переломити цю тенденцію, підтримавши єдиного кандидата — Младена Бояніча. Але він зміг перемогти лише в трьох громадах із двадцяти трьох.

Те, що Міло Джукановіч балотуватиметься в президенти Чорногорії, було зрозуміло ще наприкінці 2016 року, коли він передав повноваження прем'єр-міністра своєму однопартійцеві Душко Марковічу і не обіймав державних посад, залишаючись головою ДПС. Політичні оглядачі Чорногорії зазначають, що Джукановіч заздалегідь готувався до виборів, а його перемога була очевидною ще тоді, коли 19 березня він офіційно оголосив про свою участь. На відміну від шести конкурентів, він не брав участі в телевізійних дебатах і не погодився на жодну із запропонованих передвиборних дуелей. 

Джукановіча сприймають як незмінного лідера в партії і національного лідера для більшості електорату, оскільки його уособлюють зі здобуттям Чорногорією незалежності, політичною стабільністю країни, її вступом до НАТО та початком переговорів про вступ до ЄС. За часів прем'єрства Джукановіча Чорногорія визнала незалежність Косово, чим остаточно зафіксувала своє відокремлення від Сербії та самостійність у зовнішній політиці. Чорногорські аналітики кажуть, що "влада завжди там, де є він". 56-річний Міло Джукановіч був президентом Чорногорії у 1997—2002 роках, кілька разів прем'єр-міністром країни і входить до двадцятки найбагатших світових лідерів. 

Під час своєї передвиборної кампанії Джукановіч обіцяв краще життя для чорногорців, збереження ідентичності й суверенітету Чорногорії, впровадження європейських цінностей у повсякденне життя та вступ країни до ЄС. Він постійно заявляє, що є вірним партнером США і НАТО. Після виборів Джукановіч наголосив, що його перемога є свідченням "твердого рішення громадян Чорногорії продовжити рухатися європейським шляхом, який приведе до повноправного членства в ЄС". Новообраний президент звернувся до інших кандидатів із закликом об'єднати зусилля Задля спільної мети. 

Передвиборне завдання для Младена Бояніча було складним, оскільки він мав ураховувати різні ідеології опозиційних сил, які його підтримали, а тому більшу увагу приділяв боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. Після виборів Бояніч виступив зі звинуваченнями на адресу Джукановіча, заявивши, що не має наміру вітати його з перемогою, бо той "захопив Чорногорію" і в електоральній кампанії використовував адмінресурс. 

Третій за результатом учасник перегонів — Драгіня Вуксановіч, кандидат від Соціал-демократичної партії, також відмовилася вітати Джукановіча і звинуватила його в нечесній передвиборній кампанії. У своїй кампанії Вуксановіч обіцяла швидкий вступ Чорногорії до ЄС, наголошувала на підтримці її партією вступу країни до НАТО, але й водночас загравала з противниками цього членства, заявляючи про розуміння їхньої позиції. 

Підтримка Заходу і привітання з Москви й Белграда 

Незважаючи на гострі заяви ключових кандидатів від опозиції, Європейський парламент назвав президентські вибори в Чорногорії вільними, але висловив занепокоєння рівнем прозорості й професіоналізму чорногорської виборчої комісії. Такої ж думки і місія спостерігачів ОБСЄ, яка зазначила, що Міло Джукановіч мав інституційну перевагу.

Сполучені Штати привітали громадян Чорногорії з вільним волевиявленням, висловили задоволення результатами виборів і готовністю Міло Джукановіча співпрацювати зі США, а також заявили, що допомагатимуть Чорногорії у просуванні до членства в ЄС. 

Після подій 2016 року Росія не наважилася на відверту підтримку якогось із кандидатів, хоча в її інтересах була б перемога кандидата від соціалістів або четвертого номера в президентських перегонах з результатом 2,7% — лідера партії "Справжня Чорногорія" Марко Мілачіча. Останній оголосив про створення партії лише в січні цього року, націлюючись на вибори. Позиція Мілачіча була відверто проросійською, а його діяльність і передвиборну кампанію активно висвітлювали російські ЗМІ, зокрема сербська редакція російської інформагенції "Спутник". 33-річний Мілачіч заявив, що буде боротися за відновлення відносин з Росією, відмову Чорногорії від антиросійських санкцій та вихід країни з НАТО. Незважаючи на прозахідні погляди Міло Джукановіча, російський президент Путін надіслав йому привітання, в якому висловив сподівання на "розвиток російсько-чорногорських відносин у дусі традиційної дружби". 

Белград також розраховував, що перемогу здобуде кандидат, який вирізнятиметься лояльнішим ставленням до Сербії. Одним з таких претендентів міг стати лідер Cербської коаліції Добріло Дедеіч, але він набрав лише 0,5% голосів. Політики в Сербії констатували, що перемога Джукановіча була очікуваною, а сербський президент Александар Вучіч привітав переможця вже на другий день після виборів. Він висловив сподівання на поліпшення двосторонніх відносин і на внесок Джукановіча у збереження миру й стабільності в регіоні Західних Балкан. 

Стає очевидним, що членство Чорногорії в НАТО вже сприймають як доконаний факт, з яким змирились у Москві й Белграді. Перемога Джукановіча показала, що Чорногорія і надалі буде дотримуватися попереднього зовнішньополітичного курсу, який муситимуть ураховувати країни регіону та інші держави світу. 

Що зміниться в Чорногорії та регіоні? 

Результати виборів показали, що ДПС має свій стабільний електорат. Окремі чорногорські аналітики, наприклад Драган Хайдуковіч, основною причиною програшу опозиції назвали її нездатність мобілізуватися і згуртувати електорат, про що й свідчить низька явка — 64%. Якби опозиція змогла переконати більшу частину електорату прийти на вибори і проголосувати, то, за оцінками чорногорських експертів, дійшло б до другу туру, і Джукановічу вже було б складно вибороти президентське крісло. 

А тим часом усі опозиційні кандидати після виборів заявили про готовність продовжувати боротьбу проти ДПС та її лідера Міло Джукановіча, і це говорить про те, що політичне життя в Чорногорії і надалі буде гарячим. Хоча наступні парламентські вибори відбудуться восени 2020 року, але чорногорська опозиція, схоже, має намір уже розпочати передвиборну кампанію. Слід очікувати, що вона робитиме акцент на розкритті незаконності великих статків Джукановіча, звинуваченні влади у непротидії корупції та організованій злочинності, критиці членства Чорногорії в НАТО, повільному просуванні до членства в ЄС. 

Оскільки правляча ДПС має досить упевнені позиції, то навіть рішучі дії опозиції не зможуть істотно погіршити внутрішньополітичну ситуацію в країні. Такі дії могли б стати реально небезпечними в разі зовнішнього втручання, але після невдалої спроби державного перевороту восени 2016 року така ймовірність є низькою, а Євросоюз постійно наполягає на необхідності перенести політичні дебати в парламент. 

Стабільність у Чорногорії має багатовимірне значення для Балканського регіону та Європи. Ця республіка, яка відносно нещодавно проголосила свою незалежність, є своєрідною історією успішного виходу з колишньої Югославії і просування шляхом європейської та євроатлантичної інтеграції. Росія традиційно вважала Чорногорію своїм партнером у регіоні Західних Балкан і докладала зусиль для перешкоджання її членству в альянсі, яке сприйняла як звуження кола російських інтересів у регіоні, адже серед її вірних партнерів залишилися Сербія і Республіка Сербська у складі Боснії і Герцеговини. Чорногорський приклад є показовим для Сербії, разом з якою вони є першочерговими кандидатами на вступ до ЄС, а також й для інших балканських країн — БіГ і Македонії. 

Через механізм інтеграції балканських країн Брюссель прагне отримати стабільний Балканський регіон. Авангардом у цьому процесі виступає Чорногорія, яку Євросоюз розраховує прийняти до 2025 року. Тож очевидно, що новообраний президент Міло Джукановіч невипадково задекларував вступ країни до ЄС під час своєї президентської каденції. Чорногорія має всі шанси стати продовженням розширення території безпеки на Балканах за зразком Словенії і Хорватії.



Аналітична записка


Дослідження


Доповіді та презентації


Статті


Коментарі експертів