Енергетична Італія: між Європою та Росією

Політична підтримка, яку Італія надала Трансадріатичному газопроводу (ТАР), змінила позицію Риму на геополітичній енергетичній мапі Європи. З енергетичної точки зору, Італія залишається проросійськи орієнтованою країною завдяки партнерству між італійською енергокомпанією ENI та російським «Газпромом». Але в політичному вимірі італійський уряд діє більшою мірою проєвропейськи, підтримуючи плани Європейської комісії з диверсифікації поставок енергоносіїв.Оригінал статті - "Дзеркало тижня"

Зазвичай економіка, зокрема енергетика, та політика тісно взаємопов’язані. Однак іноді ці аспекти можуть суперечити один одному, змушуючи країну рухатися до кількох різних цілей одночасно. З одного боку, енергетика Італії тісно пов’язана з Росією. З іншого — Італія починає озиратися на Європу не тільки як на політичну реальність, а й як на сильного гравця, здатного допомогти у розв’язанні національних, у тому числі енергетичних, проблем.

 

27 вересня в Нью-Йорку після пленарного засідання ООН італійський, грецький та албанський уряди офіційно оголосили про свою політичну підтримку проекту Трансадріатичного трубопроводу. Подія має надзвичайне значення для Італії: вперше італійський уряд підтримав енергетичний проект Європейської комісії, спрямований на диверсифікацію газопостачання до ЄС, тим самим знижуючи континентальну залежність від майже тотального енергоконтролю зі сторони Росії та країн Північної Африки.

ТАР представляє собою газопровід завдовжки 800 км, що має поставляти газ з азербайджанського родовища Шах-Деніз до регіону Апулія у Південній Італії через Албанію. Газопровід починається від містечка Каломіні, що у Східній Греції, де ТАР має приєднатися до турецько-азербайджанського газопроводу TANAP.

Італійську політичну підтримку газопроводу ТАР висловив міністр економічного розвитку Коррадо Пассера. В офіційній заяві за кілька місяців до письмового підтвердження підтримки італійським урядом проекту ТАР міністр Пассера офіційно висловив інтерес Італії до Трансадріатичного газопроводу, аби країна мала можливість одержувати більше газу від кількох експортерів. Більше того, через кілька днів після заяви міністра друга за значенням енергетична компанія Італії — Enel — висловила бажання інвестувати в проект ТАР, акціонерами якого є сьогодні норвезька компанія Statoil, швейцарська EGL та німецька E.On Ruhrgas.

Відповідно до офіційної позиції Рима щодо проекту ТАР нині італійський уряд обговорює національний енергетичний план, який визнає диверсифікацію енергопоставок одним із чотирьох національних стратегічних пріоритетів.

Італія споживає 83 млрд. кубометрів газу на рік. З них 37% надходить з Алжиру, 30 — з Росії, 12 — з Лівії та 10,2% поставляє Норвегія. Це означає, що за винятком імпорту газу з Норвегії, решта джерел газопоставок розташовані або в Росії, або у Північній Африці, через що енергетичне становище Італії не можна вважати стабільним і диверсифікованим.

Слабкість італійського геополітичного становища

Енергетична слабкість Італії стала очевидною під час газових криз 2009-го і 2012-го. У січні 2009 року, коли Росія призупинила поставки газу до Європи, промисловість Італії відчула значну нестачу газу і була змушена зменшити національне виробництво до того часу, поки Москва не відновила поставки через Україну. У лютому 2012-го Італія знову відчула нестачу газу з Росії через зменшення його подачі Москвою.

Як і у 2009 році, енергетична криза 2012-го в Європі засвідчила, що поставок газу з Африки недостатньо для забезпечення національної економіки в обсягах, яких потребує італійська промисловість. Припинення поставок газу росіянами призвело до енергетичної кризи. Навіть якщо італійські ЗМІ недостатньо висвітлювали цю проблему, ця ситуація стала надзвичайною в національному масштабі.

Підтримка італійським урядом проекту ТАР є не першим випадком, коли Італія долучилася до проекту, спрямованого на посилення диверсифікації енергопоставок у Європу. До лютого 2012 року італійська енергетична компанія Edison сприяла активізації будівництва газопроводу ITGI з Туреччини до міста Отранто в регіоні Апуліа.

Міцне енергетичне партнерство з Росією

Всупереч політичній підтримці проекту ТАР, висловленій урядом у Римі, італійська енергокомпанія ENI тісно пов’язана з російським монополістом «Газпромом». Ці дві компанії спільно розробляють кілька газових і нафтових родовищ, культивують спільне партнерство в Казахстані та співпрацюють щодо проекту газопроводу «Південний потік».

Енергетична співпраця між Італією та Росією — не новина. У листопаді 2005 року італійський прем’єр Сільвіо Берлусконі дав схвальну оцінку газопроводу «Блакитний потік», що був збудований під тиском «Газпрому». У проекті взяла участь італійська фірма «Сайпем» (дочірня компанія ENI), без технологій глибоководного прокладання труб якої «Газпром» не зміг би реалізувати цей проект. Прем’єр Берлусконі був присутнім на офіційному відкритті газопроводу разом із турецьким колегою Реджепом Таїпом Ердоганом та російським президентом Володимиром Путіним.

2006 року колишній міністр економічного розвитку П’єрлуїджі Берсані надав дозвіл «Газпрому» на продаж газу на внутрішньому ринку Італії починаючи з 2009 року. Фактично пан Берсані (міністр лівоцентристського уряду, який очолював колишній голова Єврокомісії Романо Проді) відкрив російському монополісту доступ до внутрішньої італійської газової системи. У відповідь Кремль дозволив компаніям ENI та Enel брати участь у розпродажі російської компанії «Юкос» у 2006 році.

У 2008 році правоцентристський уряд, знову очолюваний Сільвіо Берлусконі, закріпив відносини між Росією та Італією, збільшивши імпорт російського газу до 46,7 млрд. кубометрів на рік. Таким чином Італія перетворилася на другого за обсягом покупця російського газу в ЄС після Німеччини. Більше того, завдяки особистій дружбі між Берлусконі та Путіним компанія ENI підтримала проект «Південний потік». На початку ENI отримала 50% акцій газопроводу, а у 2010 році продала частину акцій німецькій Wintershall та французькій EDF.

У деяких випадках Берлусконі офіційно підтримував енергетичну політику Росії, зокрема будівництво газопроводу «Південний потік» усупереч позиції ЄК, яка зазначала, що російський газопровід суперечить спільним енергетичним інтересам Євросоюзу.

Після поразки Берлусконі у 2012 році уряд Маріо Монті (технічний прем’єр, призначений парламентом для порятунку країни від глибокої економічної кризи) також сприяв розвитку енергетичних відносин з Росією. Під час зустрічі у Сочі з Путіним 23 липня прем’єр Монті зробив акцент на тому, що трубопровід «Південний потік» і співпраця між «Газпромом» та ENI мають надзвичайно велике значення для промисловості Італії та її економічних інтересів.

Італія з урядом Монті: більш європейська, але не відмовляється від партнерства з Росією

З енергетичної точки зору Італія залишатиметься союзником Росії. Відносини між Римом і Москвою, як і раніше, міцнішають у кількох секторах, таких як торгівля, туризм і мода, італійські інвестори вважають Росію пріоритетним ринком. Навіть якщо італійський уряд прийме рішення, які суперечитимуть інтересам Росії в Європі, ENI, Enel та інші енергокомпанії продовжать підтримувати міцні партнерські відносини з «Газпромом» та іншими російськими енергогравцями, такими як «Лукойл» і «Роснефть».

Важливо зазначити проросійську роль італійського політикуму. Аналітичні інститути і центри, що співпрацюють з італійською дипломатичною системою, відкрито зображують енергетичні плани Єврокомісії як нездійсненні мрії. Проросійськи орієнтоване лобі підтримує «Південний потік», підкреслюючи важливість будівництва ще одного маршруту, який гарантуватиме стабільні поставки російського газу безпосередньо в Італію.

При цьому Італія не змогла побудувати важливий СПГ-термінал у Бріндізі, а двох СПГ-терміналів у Ровіго і Ла Спеція недостатньо для зменшення енергозалежності.

Попри таку ситуацію, уряд Монті сприяв більш проєвропейській орієнтації Італії. Після заяви міністра Пассера і підписання спільної заяви в Нью-Йорку італійський прем’єр офіційно підтримав трубопровід TAP і плани Європейської комісії в Каспійському морі, не відмовившись від партнерства ENI з Росією щодо «Південного потоку».

Під час обговорення національного енергетичного плану уряд Монті наголосив на важливості створення інфраструктури, запланованої Путіним і Берлусконі в 2008 році, але визнав поставки азербайджанського газу в Італію важливим рішенням для національної та енергетичної безпеки.

Завдяки TAP Італія зможе зміцнити свою політичну позицію в ЄС, яка останніми роками погіршилася через особливості діяльності Берлусконі, і передусім створити нові робочі місця. Це допоможе італійському уряду скоротити безробіття в країні, в основному серед молоді.

З новим технічним урядом Італія не відмовилася від партнерства з Росією і «Газпромом», проте почала уважніше ставитися до європейського енергосценарію. Італійські урядовці припинили розглядати тільки Росію, Алжир та Лівію як основних постачальників газу і визнали, що проект Європейської комісії з серйозними намірами диверсифікувати поставки газу може сприяти посиленню італійської національної та енергетичної безпеки.
Тож можна констатувати, що, попри Сочинську декларацію, в якій Італія підтвердила свою підтримку російського проекту «Південний потік», уряд Монті, схоже, переглянув італійську національну енергетичну стратегію, усвідомивши важливість спільних ініціатив ЄС, пропонованих Європейською комісією.



Аналітична записка


Дослідження


Доповіді та презентації


Статті


Коментарі експертів