Газові потоки подвійного призначення

Негативне ставлення Росії до Північноатлантичного альянсу широко відоме. За будь-якої нагоди російське керівництво вважає необхідним це задекларувати.   Стаття була вперше опублікована у випуску № 31 (23-31 серпня) Дзеркала тижня  

«Просування інфраструктури НАТО до наших кордонів буде представляти для нас загрозу…», - відзначив Володимир Путін на зустрічі з російськими дипломатами 19 липня 2018 р. Раніше, 1 червня на полях міжнародного економічного форуму у Санкт-Петербурзі він застеріг Швецію щодо її можливої спроби вступу до Альянсу: «Якщо Швеція приєднається до НАТО, то це вплине на наші відносини в негативному плані, тому що ми будемо вважати, що і ось з цього боку - з боку Швеції - до нас інфраструктура військового блоку наближається, і ми повинні будемо думати, як нам реагувати на додаткову загрозу…».

 

Насправді, Росія не буде думати, вона вже все не тільки придумала, але й втілює в життя. Заяви Путіна – це спосіб маскування того, що вже зроблено або робиться. Під пропагандистським прикриттям тези про загрозу від наближення воєнної інфраструктури НАТО, яке вона ж і спровокувала своєю агресією проти України та брязканням зброєю навколо країн Балтії, Росія здійснює комплекс заходів, які спрямовані на стримування, а за необхідності – ураження сил Альянсу на східному фланзі. Запорукою успішності вважається ефективна розвідувальна діяльність, особливо, з використанням засобів інструментальної розвідки та ще й у нетрадиційний спосіб.

 

Газопроводи типу «Північний потік» у Європі прийнято оцінювати тільки в галузевій та бізнесовій системі координат. Але російські газові потоки мають  додаткові виміри. Про те, що це легалізований канал паралельного експорту газу та корупції чимало написано, в тому числі на шпальтах «Дзеркала тижня» (див. «Перемога газократії над демократією, або про російські потоки європейської газової корупції» та «Газові технології Кремля: «Північний потік-2», «Москва – Солсбері», «Цуг – Берлін»). Але є ще один вимір, який цілком вписується в технологію полігібресії Росії – мультифронтальної, багатовимірної агресії гібридного типу, що її Кремль веде проти України та Заходу, використовуючи, з-поміж іншого, невійськовий інструментарій. Про це та інше в останньому дослідженні Центру глобалістики «Стратегія ХХІ».

 

Балтика в зоні особливої уваги

 

Південне узбережжя Балтійського моря можна назвати узбережжям НАТО, адже усі три країни Балтії, Польща та Німеччина – його члени, а Швеція та Фінляндія, хоча й нейтральні країни, проте являють собою скандинавську частину західного світу, будучи членами ЄС. В Росії не залишились непоміченими підходи НАТО, окреслені на липневому саміті в Брюсселі і зафіксовані в його підсумковій Декларації: «52. Північно-Атлантичний Альянс розвиває взаємовигідну співпрацю у сфері безпеки з Фінляндією та Швецією з широкого спектру питань. Ми як і раніше віддані подальшому зміцненню нашого співробітництва, в тому числі через тісні політичні консультації, загальну обізнаність про обстановку та спільні навчання, з метою забезпечення своєчасного та ефективного реагування на спільні виклики».

 

Для Москви це служить підставою для нарощування пропаганди про «посилення НАТО» та обґрунтуванням необхідності розгортання власних розвідувальних спроможностей, оскільки, за логікою Кремля, Альянс готується до агресії проти Росії, намагаючись втягнути в свою орбіту «нейтралів» – Швецію та Фінляндію задля створення регіональної військово-стратегічної переваги над РФ.

 

Відповідно до затверджених російським президентом у 2017 році «Основ державної політики Російської Федерації в галузі військово-морської діяльності до 2030 року», вона зіштовхується з  низкою загроз, з-поміж яких – розгортання іноземними державами в прилеглих до її території акваторіях морів та океанів стратегічних неядерних систем високоточної зброї морського базування, а також систем протиракетної оборони. Тому, заходи в Балтійське море кораблів ВМС США, оснащених керованою ракетною зброєю та системою ПРО «Aegis», а також десантних кораблів, в РФ ідентифікуються як загрози для її морських комунікацій та об’єктів морської енергетичної інфраструктури в регіоні, в тому числі – підводним газопроводам, термінальним комплексам з перевалки нафти, нафтопродуктів та скрапленого газу, що розташовані в прибережній зоні російського сектору Балтики.

 

Відповідно до директивних документів Міністерства оборони РФ, на Військово-морський флот покладені, з-поміж інших, завдання «розвідки діяльності іноземних кораблів і авіації». Пункт 33 «Основ…» особливо відзначає, що «з розвитком високоточної зброї перед ВМФ РФ стоїть якісно нове завдання – знищення воєнно-економічного потенціалу противника шляхом ураження його життєво важливих об’єктів з моря».

 

Також варто звернути увагу і на доволі відверті висловлювання, що звучать з Москви. Зокрема, головний зовнішньополітичний радник Путіна Сергій Караганов у липневому інтерв’ю німецькому журналу «Шпігель» був відвертим: «Ви заспокоюєте такі країни, як Польщу, Литву та Латвію тим, що розміщуєте там ракетні комплекси… У випадку, якщо там розпочнеться повномасштабна криза, ця зброя буде знищена нами в першу чергу. Росія більше ніколи не буде воювати на своїй території!».

Дії Росії за «алгоритмом Караганова» потребують відповідних розвідувальних спроможностей. На Балтиці вони давно існують й постійно удосконалюються. В контексті посткримських реалій російської підривної діяльності в Європі, мова йде про їх розвиток, особливо, під завдання нанесення блискавичного удару по силах НАТО. Звісно, Балтійська операційна зона не порівнювана з океанськими ТВД, але, тим не менше, Балтика дедалі більше стає місцем протистояння з НАТО, оскільки РФ розцінює контингенти країн-членів Альянсу, що прибули до країн Балтії та Польщі, як загрозу. Елементи системи ПРО у вигляді корабельного комплексу в береговій модифікації «Aegis Ashore» та допоміжний об’єкт ВМС США («Naval Support Facility») в Редзіково в Польщі, а також 4 есмінці типу «Arleigh Burke», що базуються на базі Рота в Іспанії та регулярно чергують в Балтійському морі, постійно в полі уваги розвідки російського Балтфлоту, авіації та розвідувальних супутників.

 

Росія вже намагалась в 2000-х, коли проектувався перший «Північний потік», наростити потенціал ведення інструментальної розвідки, використовуючи унікальну можливість її маскування «під обладнання цивільної інфраструктури». Тоді планувалось спорудити в Балтійському морі сервісну платформу в 68 км від шведського острова Готланд. Однак, у 2006 році Агентство з оборонних досліджень та Міністерство оборони Швеції вчасно оцінили та зрозуміли подвійне призначення подібної споруди в центрі Балтики, зокрема, можливість її використання в якості платформи для розміщення обладнання контролю за надводною та підводною обстановкою в інтересах системи розвідки Балтійського флоту РФ. Будівництво сервісної платформи було відхилено шведською стороною, що змусило Росію переглянути проект газопроводу та скоригувати його маршрут. Це стало поразкою ГРУ ГШ ЗС РФ, але не зупинило робіт по тематиці використання цивільної морської, зокрема, газової інфраструктури для вирішення військових завдань, передусім, ведення інструментальної розвідки.

Коли цьогоріч у США було акцентовано увагу на тому, що «Північний потік-2» може бути використано Росією для вирішення завдань, не пов’язаних з транспортуванням газу, зокрема, ведення розвідки, це було зі скепсисом сприйнято у Європі. Мається на увазі травнева заява представниці Державного департаменту США Сандри Удкірк, що «Росія використовуватиме газопровід для збору розвідувальної та військової інформації про діяльність НАТО у Балтійському морі» та червнева реакція на неї з боку європейців – мовляв, американці перебільшують. Зокрема, скепсис висловив міністр оборони Данії Клаус Йорт Фредеріксен, пославшись на оцінку національної розвідувальної служби Королівства. Однак, американська впевненість в тому, що РФ може використовувати цивільну інфраструктуру, у даному випадку – трасу газопроводів для розміщення розвідувального обладнання, має вагомі підстави. Для того, щоб переконатися у цьому, потрібно поглянути на те, що робить Росія на Чорному морі.

 

Як це робиться на Чорному морі?

 

Захоплені російським спецназом у березні 2014 року в ході операції з окупації Криму видобувні та бурові платформи української державної компанії «Чорноморнафтогаз» (дочірня компанія НАК «Нафтогаз України», 100%) стали зручними майданчиками для опрацювання форм і способів ведення радіо- та радіотехнічної розвідки ЧФ РФ з використанням можливостей об’єктів цивільної морської інфраструктури в північно-західній частині Чорного моря.

 

Розгортання комплексної системи моніторингу надводної та підводної обстановки з метою здійснення детекції надводних, підводних та низко літаючих повітряних цілей було здійснено на штучних спорудах так званого «Государственного унитарного предприятия Республики Крым «Черноморнефтегаз» (ГУП ЧНГ). Такими штучними спорудами на газових та газоконденсатних родовищах в українському секторі Чорного моря  є захоплені  морські стаціонарні платформи (МСП), самопідйомні бурові установки (СПБУ), блок-кондуктори (БК), центральні технологічні платформи (ЦТП).

 211245

Фото 1. РЛС типу "НЕВА"

Система спостереження за надводною обстановкою, зокрема, у вигляді радіолокаційної станції (РЛС) сантиметрового діапазону типу «Нева-БС» була розгорнута на СПБУ «Таврида», МСП-17 родовища «Штормове», МСП-4 родовища «Голіцинське» у кількості трьох комплектів. РЛС «Нева-БС» здійснює автоматичне захоплення та супроводження до 200 цілей одночасно. Дальність їх виявлення в залежності від розмірів та умов розповсюдження радіохвиль – до 30 морських миль (55,5 км) для великих (крейсер, танкер), до 15-20 миль (28-37 км) для середніх (ракетні та патрульні катери, лоцманські судна), до 8 миль (15 км) для надмалих цілей типу човен. На СПБУ «Таврида» було встановлено комплект РЛС «Нева-Б» міліметрового діапазону та комплект телевізійно-оптичної системи. Означена РЛС має наступні дальності виявлення цілей: голова бойового плавця – до 0,5 миль (1 км), надмалі цілі – до 4,3 милі (8 км), малі цілі – до 8 миль (15 км), середні цілі – до 13,5 миль (25 км),  великі цілі – до 24,3 милі (45 км).

 

Передача інформації здійснюється по радіорелейному каналу зв’язку, який забезпечує комплект цифрових радіорелейних станцій. Інформація в режимі реального часу надається Прикордонному управлінню ФСБ РФ по Криму, а також потрапляє і до системи розвідки ЧФ Південного військового округу РФ. Таким чином, як показано на Рис. 1, розміщення систем спостереження за надводною обстановкою на захоплених у виключній морській економічній зоні України обєктах «Чорноморнафтогазу» забезпечує Росії майже повний контроль за трафіком комерційних суден та військових кораблів, що прямують в порти України та у зворотному напрямку.

 

мсп 17

Рис. 1. Місця встановлення елементів системи висвітлення надводної обстановки

на базі РЛС «Нева» та площа покриття нею північно-західної частини Чорного моря

 

Окрім встановлення РЛС для контролю надводної обстановки, здійснено розгортання гідроакустичної системи висвітлення підводної обстановки (ГАС ВПО) на обєктах ГУП ЧНГ:

- МСП-4 Голіцинського родовища, що знаходиться в 61 км на північний захід від кримського мису Тарханкут;

- МСП-17 Штормового родовища в 72 км на захід від мису Тарханкут;

- БК-2 Одеського родовища в 66 км на північний схід від острова Зміїний.

 

Встановлена міжвідомча взаємодія в рамках обміну інформацією про надводну та підводну обстановку в північно-західній частині Чорного моря, яка дозволяє через технічні можливості ГУП ЧНГ, керівництву берегової охорони ФСБ РФ в Криму та командуванню ЧФ Південного військового округу ЗС РФ здійснювати в реальному масштабі часу:

- комплексний моніторинг надводної та повітряної обстановки на лінії мис Тарханкут – острів Зміїний;

- контроль міжнародного судноплавства;

- розвідувальне забезпечення оперативних рішень щодо ведення бойових дій відповідно до завдань вищого командування.

 

Виходячи з наведеного вище, можна дійти висновку – нарощування потенціалу системи висвітлення надводної обстановки шляхом розміщення навігаційних РЛС на стаціонарних та мобільних об'єктах морської інфраструктури дозволяє не лише наростити радіолокаційне поле та забезпечити охорону об'єктів, але й моніторити міжнародне судноплавство та дії кораблів ВМС інших країн у північно-західній частині Чорного моря й видавати необхідну інформацію силам ЧФ РФ для проведення силових акцій у разі постановки бойових завдань.

 

Викликає питання регулярність та системність проведення навчань протидиверсійної та антитерористичної спрямованості, зокрема на Чорноморському флоті та Каспійській флотилії. На наш погляд, вони мають явно надмірний характер. Створюється враження, що відпрацьовується певна технологія гібридного характеру – створення casusbelli задля «превентивного удару», який буде аргументований «діями у відповідь на спробу диверсії на обєкті». Мається на увазі, що під прикриттям штучно створеної надзвичайної ситуації – прийом сигналу від охоронної системи про начебто проникнення диверсійної групи в охоронну зону об’єкта, мобільні сили можуть вдатися до наступальних дій проти країни-«диверсанта».

 

В цьому контексті заслуговує на увагу нарощування угруповання на Азовському морі під приводом захисту від ймовірних диверсійних дій проти нової гідротехнічної споруди – мостового переходу через Керченську протоку з подальшим силовим впливом на цивільне судноплавство та економіку країни-«пірата», якої Україна подається в російських ЗМІ. Не слід виключати і сценарію, коли ситуація з диверсіями чи терактами на об’єктах морської інфраструктури може бути інспірована самою РФ як привід для подальших силових дій. Спецслужби РФ мають відпрацьовані технології та досвід їх проведення.

 

Спекулюючи тезою про «зростання активності ВМС НАТО в Чорному морі», РФ розгортає «полігон» для випробування новітніх радіотехнічних засобів висвітлення надводної та підводної обстановки навколо Криму та у Чорномор’ї у цілому. Складовими цієї регіональної системи є засоби, які розгорнуті на об’єктах так званого ГУП ЧНГ.

 

Опанування нових форм та способів ведення розвідки, формування архітектури системи управління її силами та засобами в оперативному просторі Чорного моря з використанням цивільної морської інфраструктури може стати прикладом для Балтики, оскільки географічно це подібні закриті морські акваторії. До того ж, в Балтійському морі наявна морська газотранспортна інфраструктура російської державної компанії «Газпром», яка підлягає охороні, з одного боку, а з іншого, вона може бути використана як платформа для ведення розвідки в глибині зони відповідальності НАТО, маскуючи розвідувальну функцію виконанням типової функції охорони трубопроводів інструментальними засобами.

 

Розвідка під «газом»

 

В геостратегічному відношенні Росія вважає, що членство країн Балтії в НАТО та розміщення на їх території сил та засобів Альянсу, створило «ефект ножа, приставленого до російського горла». Відповідно, подібна загроза потребує, на їх думку, комплексної нейтралізації. Завдання ведення цілеспрямованої, безперервної, активної і прихованої розвідки виходять при цьому на перший план.

 

Сили і засоби розвідки БФ РФ сконцентровані на «оточеному НАТО європейському форпості Росії» в Калінінградській області. Це 1-й Червонопрапорний радіозагін особливого призначення (в/ч 81304), розташований в Зеленоградську та 72-й окремий дивізіон розвідувальних кораблів (в/ч 15130), що базується в Балтійську. До складу дивізіону входять середні розвідувальні кораблі ССВ-520 «Адмірал Федір Головін», ССВ-231 «Василь Татіщев» 864-го проекту і малі ГС-19 «Жигульовськ» та ГС-39 «Сизрань» проекту 503М. Усі кораблі, оснащені як засобами радіо- та радіотехнічної, так і гідроакустичної розвідки - ГАК «Пам'ять», «Рось-К», ГАС пеленгування гідроакустичних маяків тощо. Кораблі можуть здійснювати постановку та зйомку в морі підводного обладнання спеціального призначення. Вся інформація від кораблів і берегових частин розвідки передається на 105-й командно-розвідувальний центр БФ, розташований в Калінінграді, на вулиці Кірова, 24. Саме там відбувається остаточна розшифровка і обробка усієї отриманої розвідувальної інформації. Російські розвідувальні кораблі регулярно з’являються в Балтійському морі біля берегів Швеції, Польщі, Німеччини, країн Балтії, курсуючи, в тому числі, вздовж коридору «Північного потоку».

В Росії завершується створення Єдиної державної системи висвітлення надводної та підводної обстановки РФ (ЄДСВНПО), яка розпочалась ще у 2000-х. Паралельно здійснюється розвиток нових та удосконалення існуючих високотехнологічних інструментальних засобів з можливістю їх практичних випробувань на реальних об’єктах морської інфраструктури як одного з пріоритетних напрямків створення переваг перед НАТО, використовуючи різноманітні платформи цивільного призначення. Так, наприклад, в Арктиці розгортається глобальна інформаційна мережецентрична система підводного моніторингу на основі новітньої системи з автономних підводних роботизованих апаратів навігації та зв’язку «Позиціонер», що має ніби-то цивільне призначення для обслуговування районів шельфового нафто-  газовидобутку, але так само успішно може використовуватися і для військових цілей, і не тільки в Арктиці.

211248

 Фото 2. Роботизовані підводні апарати-розвідники

 

Морська газотранспортна інфраструктура («Північний потік» та «Північний потік-2») виконує не тільки бізнесову, але й геоекономічну (забезпечення домінування російського нафтогазового експорту й інфраструктури на Балтиці)  та геополітичну (воєнно-політичне домінування під прикриттям тези про захист економічних інтересів від посягань з боку неєвропейських гравців) функції. Тому питання забезпечення безпеки морських газотранспортних систем, в тому числі і з точки зору убезпечення від можливих диверсій, будуть автоматично індукувати їх військову прив’язку під приводом загрози з боку НАТО. Усе це слугує підставою для визначення зон безпеки, як гарантії безперебійної експлуатації об’єктів морської газотранспортної інфраструктури, з подальшим розгортанням систем безпеки подвійного призначення – з одночасним веденням інструментальної розвідки.

 

Перспективними засобами інструментальної розвідки можуть бути роботизовані підводні апарати-розвідники російського виробництва, які спроможні занурюватися на глибини до 300 метрів та функціонувати без втручання людини до 3 місяців, забезпечуючи «бачення» руху підводних та надводних об’єктів з підводного простору, в залежності від їх розмірів, рівня шумності та типу гідрології, на відстані, яка може досягати десятків кілометрів.  До речі, траса газопроводів «Північний потік» пролягає в основному на глибинах 80-110 метрів. Такі глибини є «комфортними» для дій підводних розвідувальних апаратів. 

 

Один з найважливійших компонентів морського моніторингу – пасивні станції гідроакустичної розвідки. Вони нічого не випромінюють. Вони слухають морський простір з-під води. Наприкінці 2016 року Міністерство оборони РФ розпочало розгортання глобальної підводної системи гідроакустичного стеження. Мета – виявлення та ідентифікація усіх надводних та підводних об’єктів, а також низько пролітаючих літальних апаратів в ключових районах Світового океану, формування каталогів даних, алгоритмів розпізнавання і класифікації цілей. Основним її елементом є «Гармонія» – мережа підводних роботизованих комплексів, що можуть розгортати на дні потужні автоматичні гідроакустичні станції, які збирають інформацію та передають її на командний пункт розвідки (КП-Р). За російськими планами, «Гармонія» має запрацювати не пізніше 2020 року. Для Балтики ця дата синхронізується із запуском «Північного потоку – 2».

 

Основа «Гармонії» – роботизовані автономні донні станції (АДС). Зі спеціального підводного човна-носія чи надводного корабля (судна) вони можуть бути непомітно встановлені на дні. АДС можуть вести пасивну гідроакустичну розвідку, прослуховуючи навколишній простір. Станція фіксує характерні шуми гребних гвинтів, двигунів та інших механізмів бойових кораблів та суден, а також шум низько пролітаючих гелікоптерів та літаків. Кілька АДС можуть об'єднуватися в єдиний комплекс і працювати спільно в мережевому форматі. У такому випадку вони будуть здатні бачити підводну та надводну обстановку на площі в сотні квадратних кілометрів.

 

Оголошені архітектура і принципи роботи системи «Гармонія» свідчать про необхідність застосування спеціальних суден-носіїв, завданням яких буде доставка АДС до місць установки та чергування. Це може бути зроблено й цивільними суднами. Можна сказати – на виду у всіх, якщо у якості носія буде використано відповідним чином переобладнане судно, що здійснює регулярні рейси в акваторії Балтики. Наприклад, один з танкерів російської компанії «Совкомфлот» чи дослідницьке судно.

 

В якості висновку слід вказати, що «Газпром» здатний надавати доступ до інформації з охоронних систем своїх об’єктів в коридорі газопроводів третім сторонам, передусім, ФСБ РФ для охорони морського кордону та відстеженню комерційних трафіків, Розвідувальному управлінню Головного штабу ВМФ РФ для використання як джерела інформації в ЄДСВНПО РФ тощо.

 

Швейцарський «дах» для російської розвідки на Балтиці

 

Особливо слід звернути увагу на те, як загальна система управління газопроводами «Північний потік» вбудовується в російський розвідувальний контур в Європі. Головний центр управління підводною газопровідною системою розташовується зовсім не в Росії, і не в Німеччині, як можна було би припускати. Він розташовується в швейцарському Цузі і є підрозділом компанії «NordStreamAG», яка зареєстрована там само. Наявний і резервний центр управління на російському узбережжі в бухті Портовій, у якому, згідно офіційної інформації компанії, встановлено точно таке ж обладнання, як і в головному. Обмін інформацією між резервним і головним центром управління здійснюється постійно в режимі реального часу як через оптоволоконну лінію технологічного зв’язку, так і через резервний супутниковий канал. Таким чином, резервний центр управління має доступ до усієї інформації, яка надходить до головного, в тому числі, й від підводної охоронної системи, що сканує морський простір. Саме через контур резервного центру управління по виділеному каналу зв’язку інформація з охоронної системи «Північного потоку» може бути видимою для системи розвідки Балтійського флоту та регіональних структур ФСБ. В певний «Час «Ч» резервний центр управління може змінити свій статус на головний. Слід звернути увагу, що керівні позиції в технічному управлінні потоками займають російські фахівці. Та й головний відповідальний за потоки Матіас Варніг, колишній офіцер східно-німецької розвідки «Штазі» забезпечить комфортні умови і середовище для «своїх». Таким чином, усе добре вмонтовано і замасковано, адже на території Швейцарії розвідувальна діяльність силами розвідки Балтійського флоту не ведеться, закони країни не порушуються. Проте, реально розвіддіяльність на Балтиці здійснюється. Вона ведеться з коридору «потоків», будучи прихованою «дахом» охоронної системи забезпечення безпеки трубопроводів.

 

Практично може вестись мова про створення навколо коридору «потоків» суцільного гідроакустичного поля з перекриттям зон між детекторами, що виключає наявність гідроакустичної «тіні». Так, наприклад, АДС, розташовані в охоронній зоні «потоків», зможуть «бачити» рух об’єктів в залежності від їх розмірів, рівня шумності та типу гідрології на відстані, яка може досягати десятків кілометрів від коридору трубопроводів, що практично означає контроль над міжнародним судноплавством до та з морських портів країн Балтії, трафіком кораблів та суден країн НАТО в рамках зобов’язань Альянсу перед ними.

 

Деякі висновки

 

Отже, російські потоки – й існуючий «Північний потік», й можливі нові «Північний потік-2» та «Турецький потік», будуть використані як платформи для підвищення розвідувальних спроможностей Росії на Балтиці та Чорномор’ї в контексті підготовки нею до війни на морі. Також логічно припустити, що напередодні «часу «Ч» в коридорах газопроводів можуть приховано розміщуватися і засоби ураження підводних та надводних цілей, зокрема, бойові підводні ударні безпілотники.

 

Усе це вимагає від всіх балтійських країн-членів НАТО і ЄС взаємодії в подоланні загроз з морського напрямку, адже Балтика – це передусім море ЄС і НАТО, а не «російське озеро», в яке обидва альянси дозволили перетворити Чорне море. Очевидно, з боку НАТО знадобиться розгортання уздовж траси російських потоків систем радіоелектронної і гідроакустичної протидії, постановки перешкод та гідроакустичного придушення.

 

Також можна відзначити, що траса газопроводу «Турецький потік» у тій своїй частині, яка виходить на мілководдя Чорного моря поблизу турецького узбережжя, а також його друга нитка, що передбачає відгалуження в бік Болгарії, може використовуватися як майданчик для установки розвідувального обладнання і засобів контролю за рухом кораблів і суден НАТО через Босфор та їх заходами в порти країни-члена НАТО Болгарії.

 

Але незалежно від цього, вже на сьогодні зрозуміло, що найкращим варіантом для Європи є відмова від «Північного потоку-2», а у випадку його реалізації – вимога до РФ з боку НАТО забезпечити повний і безумовний доступ до траси газопроводу в будь-який час будь-якими засобами контролю, а також доступ в онлайн режимі до інформації з головного та резервних центрів управління потоками. Така вимога є цілком обґрунтованою, адже Німеччина, Франція, Нідерланди, чиї компанії утворили партнерство з російським «Газпромом» та уряди яких підтримують офіційно проекти «Північний потік», є членами НАТО.

 

Про потенціал кібер-шпигунства та кібер-атак, що може бути створений через лінії технологічного зв’язку «потоків» та їх комерційний трафік, а також використання трубопровідної інфраструктури для доставки тактичної ядерної зброї у наступних дослідженнях Центру глобалістики «Стратегія ХХІ».

 Журнальна версія дослідження Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» українською та англійською мовами буде доступна на шпальтах часопису «Чорноморська безпека» наприкінці вересня 2018 року.

 

АВТОРИ: 

Анатолій Бургомістренко, капітан 1 рангу,

Сергій Гайдук, віце-адмірал, командувач ВМС України у 2014-2016 р.р.,

Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»,

Павло Лакійчук, капітан І рангу в запасі, керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»

 



Аналітична записка


Дослідження


Доповіді та презентації


Статті


Коментарі експертів