IТАЛІЯ СТАВИТЬ НА СЛАНЦЕВУ РЕВОЛЮЦІЮ В США

Епохальні зміни у світовій енергетичній геополітиці, з огляду на сланцеву революцію США, здається, не оминули і Італію, всупереч сильній ідеологічній опозиції в країні по відношенню до змін будь–якого типу та прогресу. Міністр економічного розвитку Італії, Флавіо Занонато, зробив у травні гучну заяву стосовно того, що Італія має скористатися перевагами експорту сланцевого газу із США, з метою зменшення цін на енергоносії. Експорт газу із США до Італії може забезпечити диверсифікацію постачання газу, енергет

 6 травня 2013 міністр Ф. Занонато зауважив, що експорт сланцевого газу із США є великою революцією, яка може зашкодити Італії, в разі, якщо країна буде неготовою приймати нетрадиційний газ, що його збираються постачати США в Європу. Міністр, як член Демократичної партії, також наголосив, що імпорт газу із США дозволить Італії, ціна на газ для якої одна з найвищих у Європі, отримати знижку. З цих міркувань, він також пообіцяв швидкий розвиток інфраструктурних проектів задля зміцнення спроможності Італії імпортувати скраплений газ.

 

«США збираються продавати газ Європі. Ми маємо підготуватися, якщо хочемо уникнути виключення нашої країни зі світового енергетичного ринку», сказав міністр Занонато під час відкритої сесії в Палаті депутатів. Міністр, висловлюючись від імені італійського уряду, погодився з керівником національного концерну ENIПаоло Скароні, який в інтерв’ю для FinancialTimes висловив надію на те, що експорт газу із США допоможе знизити ціни на ринку, починаючи з Європи та Італії.

 

Позиція Занонато та Скароні несе в собі радикальні зміни для італійської енергетичної політики. Італія та національна енергетична компанія ENIзавжди дотримувалися відкритої проросійської та антиамериканської політики. Однак, в останні роки італійський уряд почав вбачати для себе певні можливості диверсифікації енергопостачань.

 

За часи перебування при владі правоцентриського уряду Сільвіо Берлусконі, ENIспівпрацювала з російським газовим гігантом «Газпромом» в реалізації деяких проектів, які зміцнювали російську гегемонію на європейському газовому ринку, та збільшували залежність країн ЄС від газових постачань з Росії.

 

Після реалізації з допомогою дочірньої компанії «Saipem», що є частиною ENI, проекту «Блакитний потік» у 2005 році, ENIперетворилася на технологічного партнера №1 для Газпрому у реалізації інших проектів – Північного та Південного потоків. Газопровід Південний потік за задумами Москви буде мати пропускну потужність 63 млрд.куб.м. на рік для постачання російського газу на Балкани та Італію в обхід України та ЦентральноСхідної Європи.

 

Південний потік, реалізація якого розпочалась у 2012 році блокує реалізацію Південного газового коридору ЄС комбінації газопроводів розроблених під керівництвом Єврокомісії та позитивно схвалених Адміністрацією США, спрямованих на зменшення залежності Європи від постачань російського газу шляхом налагодження прямих поставок 30 млрд.куб.м. газу з Азербайджану до Європи.

 

Традиційна проросійська позиція як італійської влади так і ENIчастково змінилася під впливом центристського технічного уряду Маріо Монті. У 2012 році, міністр економічного розвитку Коррадо Пассера від імені уряду Італії офіційно підтримав Трансадріатичний трубопровід TAP: один з трубопровідних проектів Південного газового коридору ЄС, запланованою пропускною потужністю 21 млрд.куб.м. на рік, що має налагодити постачання азербайджанського газу від турецькогрецького кордону до Італії через Албанію та Адріатичне море.

 

У 2013 році Saipem підписала контракт на проектування «Набукко-Вест» найважливішого трубопроводу Південного газового коридору, призначеного для постачання азербайджанського газу від західної Туреччини в Австрію через Болгарію, Румунію та Угорщину.

 

Через вираження зацікавленості американському сланцевому газі, уряд нового прем’єр –міністра Енріко Летти, якого підтримала двопартійна коаліція лівоцентристського крила Демократичної партії та партія правого крила PDL(прим. перекладача: з італ. Popolo della Libertà, PdL – головна правоцентриська партія Італії) на чолі з колишнім прем’єр-міністром С.Берлусконі, зробив новий крок до диверсифікації джерел постачання газу до Італії.

 

Всупереч політичним та стратегічним деклараціям, імпорт сланцевого газу із США складно налагодити через недостатність сучасних СПГ- терміналів в країні. Більше того, політичні та екологічні організації традиційно виступають проти реалізації проектів будівництва СПГ-терміналів в Італії, з огляду на екологічні побоювання.

 

На сьогодні, лише два термінали в Ровіго та Ла-Спеція можуть приймати СПГ, в той час, як інші шість терміналів, реалізація яких була ухвалена урядом Італії, навряд чи побачать світ через політичні та економічні негаразди. У 2013 році технічний уряд Монті заморозив реалізацію вже запланованих СПГ-терміналів, причиною чого стала висока вартість та необхідність погашення найбільшого державного боргу в світі.

 

З іншого боку, декілька СПГ-терміналів не підтримали навіть політичні лідери, як-то СПГ-термінал в Бріндізі, розрахований на збільшення обсягів імпорту СПГ для всієї Європи, що був запропонований ще 2002 року з розрахунку на британський газ. Всупереч зеленому світлу, яке було увімкнуто техніко-економічним обґрунтуванням, влада провінції Бріндізі та міська рада були категорично проти терміналу. Нічі Вендола, голова регіону Апуліа, лідер партій лівого крила SEL(прим.перекладача SEL - Sinistra Ecologia Libertà – cоціал-демократична партія Італії), провів національну кампанію проти нової інфраструктури.

 

У 2007 році, реалізація терміналу в Бріндізі була заморожена через розслідування у справі корупції. Після того, як італійська бюрократія не змогла заблокувати реалізацію проекту протягом декількох років, британський газ так і не потрапив на термінал у Бріндізі у 2012, залишивши Італію без можливості будівництва фундаментальної інфраструктури для диверсифікації поставок газу.

 

Нестабільна економія, жорсткі фіскальні заходи та традиційний спротив суттєвої частини населення щодо реалізації нових інфраструктурних проектів є найбільшими ворогами енергетичної безпеки Італії.

 

Без сучасних СПГ-терміналів Італія не зможе користуватися перевагами від експорту газу Сполученими Штатами Америки, втрачаючи одночасно унікальну можливість диверсифікації газопостачання на національний ринок та зниження ціни на газ. Реалізація більшої кількості СПГ-терміналів в Італії буде також гарантувати країні не тільки імпорт газу із США, але й надходження скрапленого газу з таких країн як Катар, Єгипет та Норвегія, що призведе до подальшої диверсифікації від поставок з Росії, Алжиру та Лівії.

 

На даному етапі Італія знаходиться на перехресті. З одного боку, Рим може підтримувати як жорсткі заходи економії так і традиційну обережність стосовно економічного та інфраструктурного прогресу. З іншого боку, як передбачав міністр Зононато, Італія може якомога швидше посперечатися за модернізацію національної інфраструктури, всупереч тому факту, що це рішення призведе до збільшення державних витрат за рахунок державного бюджету.

 

Італія, імпорт газу в якій складає 83 млрд.куб.м. на даний момент сильно залежить від Алжиру, Росії та Лівії, які покривають 37%, 30% та 12% італійського загального споживання відповідно. Зацікавленість в поставках газу із США відзначає зміну орієнтації, яку традиційно має Італія стосовно енергетичної політики. Разом із зацікавленістю в імпорті газу із США, Італія зараз є однією з країн, що відкрито висловлюють бажання отримувати нетрадиційний газ з США. Отже, імпорт сланцевого газу та кінець заходів жорсткої економії може надати країні не тільки можливість забезпечення Італії енергією та гарантування політичної безпеки, а й надати реальне рішення в питанні подолання найглибшого економічної та соціальної кризи за часи всієї італійської історії.

спеціально для Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" від Маттео Каццулані



Аналітична записка


Дослідження


Доповіді та презентації


Статті


Коментарі експертів