«Корона «Дня» — за точний прогноз і оцінку

Команда "Стратегії ХХІ" щиро вітає свого колегу - Михайла Гончара з отриманням відзнаки за прекрасні аналітичні матеріали, об'єктивний аналіз і сміливе донесення цієї інформації до широкого кола читачів - "Корони "Дня".   

Вдумливий і широкий погляд президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла Гончара на події енергетичного ринку України та світу помітно відрізняють його від інших експертів. Його оцінки влучні, а прогнози точні. Часто його коментарі допомагали «Дню» дати правильний ракурс на неоднозначні і складні процеси енергетичної сфери, які мали геополітичний вимір.

Отже, «Корона «Дня» за точний прогноз і оцінку — Михайлу Гончару.

Напередодні підготовки новорічного номера до друку ми записали з паном Михайлом невелике інтерв’ю про підсумки того, що відбулося 2014 року і що має відбутися 2015-го. У матеріалі чимало безпрецедентних гострих аргументованих заяв.

СПРОБА ДІАГНОЗУ

— Коли економіка й надалі залишається олігархономікою, і як і раніше, заточена на монополізм, виникають серйозні сумніви в її успіхах. Але не можна думати, що десь є якась ниточка, яку смикнеш і весь клубочок розпуститься. Одночасно потрібно смикати з усіх боків. Зробили крок до поліпшення конкурентних умов на енергетичному ринку, далі потрібно посилювати антимонопольне відомство, прозорість регуляторної  політики...

Антимонопольний комітет десятиліттям не бачить проявів монополізму там, де його видно неозброєним оком.. Місія АМК полягає в тому, щоб показати, що монополізму там нема, в той час, коли він там є.

Тому сьогодні вся країна пожинає плоди такого життя. Росія ж користується дефакто монопольним становищем двох провідних олігархічних угруповань: Фірташівського — на газовому ринку, та Ахметівському — на вугільному та електроенергетичному, щоб зреалізувати сценарій енергетичного удушення України.

Кремлю пряме воєнне вторгнення на цьому етапі вже не потрібне, бо вона може досягти тої ж мети в невоєнний спосіб. Її союзником в цьому в Україні є архаїчна олігархічна система.

Ми зараз переживаємо трансформації політико-економічної системи. З режиму клептократії, тобто відверто злодійського панування, ми перетворюємося в країну з системою плутократії (влада багатих людей). Можливо, більшість людей в нинішній українські владі і не нажили свої статки у відверто  грабіжницький спосіб, як це зробила попередники, але тим не менш вони мислять точно так само як і вони. Цей стиль проглядається в спробі монополізм політичний перетворити в монополізм економічний, і навпаки — через економічні інструменти зміцнити політичну монополію. Це — ті граблі, на які знову наступає нова влада в Україні.

ЕНЕРГЕТИКА ВОЄННОГО ЧАСУ

— На мою думку, є два ключових завдання енергетики воєнного часу. Перше — забезпечення економіки всіма необхідними видами енергії як в нормальних обставинах так і в аномальних. 

Зараз наша енергетика проходить випробування. І їй важко буде його пройти, тому що її не готували до роботи в аномальних обставинах. До певної міри час змарновано, тому що певні сценарії, як от з вугіллям, просто не бралися до уваги.

Друге завдання — це захист критичної енергетичної інфраструктури. На піку зимових холодів може бути посилена диверсійна діяльність довкола нашої енергетичної інфраструктури.

Ці два завдання — ключові сьогодні для енергетики України.

Третє стане актуальним, коли ми пройдемо зимовий сезон. Йдеться про поповнення запасів усіх видів енергетичних ресурсів, які будуть використані до критичного рівня. Вже можна говорити, що ми стоїмо перед викликом проходження опалювального сезону 2015—2016 років.

І тут знову постає конфлікт між необхідністю оперативного реагування і олігархічною природою економіки.

Урядовці можуть бачити і розуміти, що потрібно робити. Але це не важливо в умовах, коли є закостеніла, заточена під монополію економіка. Тому або уряд і Президент також будуть працювати  на те, щоб змінити цю систему відносин — і в умовах війни це зробити якраз легше, ніж в мирний час — або ж програють.

Ми розуміємо, що Президент — один із олігархів і він намагається знайти олігархічний консенсус. Але це те, що його погубить. Швидше вони його долучать до свого консенсусу, ніж він схилить їх до свого.

ВЛАДА І МІНИ «КЛАНОВИХ ІНТЕРЕСІВ»

— Коаліція формально існує, але нікуди не поділись з нашої політики клани та представники їх  інтереси... І це значно ослаблює стабільність коаліційної угоди. Проводячи реформи, зокрема в енергетичному ринку, коаліція зачіпатиме нитку основи кланово-олігархічної системи. А це загрожує тим, що коаліція сама може посипатися.

Але ми розуміємо, що чим далі затягується час, тим менша ймовірність успішного проходження реформаторських законопроектів, як по газу, так і по електроенергії.

Минулий парламент зміг проголосувати новий закон про функціонування ринку газу в Україні (в 2010 році), але провалив «реформу» електроенергетики. З зрозумілих причин. Цей парламент, в якому в більшій мірі представлені інтереси газового монополіста, очевидно, не зможе підступитися до питання реформи газового ринку.

Так і виходить, що на новому історичному етапі ми зіштовхуємось із старими викликами.

Звичайно, зараз у нас більше шансів цю проблему вирішити. Для цього потрібна, власне, політична воля. І знову ж питання, чи буде вона, коли  наш президент сам з олігархічного середовища. Причому він не мікро-, а макроолігарх. Хочеться вірити, що в ньому сьогодні  змагаються дві природи: державного діяча і бізнесмена.  Хоча, сам Петро Олексійович часто говорить, що він — з бізнес-середовища. Йому краще не керуватися при прийнятті державницьких рішень бізнес логікою. І добре запам’ятати, що  держава — це не корпорація. Вона не терпить ситуативних рішень. І тяжко карає за відсутність стратегії.

ПРИНЦИПОВЕ ПИТАННЯ СТОКГОЛЬМСЬКОГО АРБІТРАЖУ

— Падіння світових цін на нафту не міняє «грабіжницької» ціни російського газу для України.

Адже річ в тім, що в формулі ціни, яка прописана в контракті, є базова ціна газу. І вона складає 450 доларів за тисячу кубометрів. Це означає, що за будь-якої ціни на нафту, ми будемо отримуватимемо ціну за газ, яка буде вищою за ці 450 доларів.

Одна ж головних претензій «Нафтогазу» в Стокгольмському арбітражі до формули ціни — в ній закладене високе базове значення. А далі йде система коефіцієнтів. Тому ця висока ціна вона завжди даватиме ефект переплати. 

Ці формули «Газпрому» сконструйовані штучно. Вони лише замасковані під ринкові ціни. Насправді, це просто класно упаковані політичні коефіцієнти. Тому питання перегляду контактів принципове з точки зору державної політики.

До речі, європейські санкції, під які потрапили державні компанії вуглеводневого сектору Росії — «Газпром», «Роснефть» — завдають їм клопоту, але говорити про те, що вони мають нищівний характер не можна. Колишньому єврокомісару Гюнтеру Еттінгеру можна давати звання двічі героя Росії. По-перше, він «схилив» Україну до зручного Кремля рішення на тристоронніх переговорах. А по-друге, це саме він вивів з-під режиму європейських санкцій 70% зовнішньої торгівлі Росії. Адже російська торгівля нафтою, нафтопродуктами, газом, вугіллям не потрапили під ці санкції.

ГІБРИДНА ВІЙНА ПОЧАЛАСЯ З ЕКОНОМІЧНОЇ БЛОКАДИ

— В своєму останньому дослідженні ми показали в чому проблема сприйняття гібридної війни. На первинному етапі вона не сприймається як війна. Ретроспективним аналізом ми визначили дату старту війни Росії проти України. І це — 14 серпня 2013 року. У нас же прийнято вважати, що гібридна війна почалася наприкінці березня на початку лютого, коли «зелені чоловічки» з’явилися в Криму. Так розпливчата дата. Десь 26 лютого 2014 року їх помітили в Криму. Але Міністерство оборони відчеканило медалі «За возвращения Крыма», на яких стоїть дата 20.02.2014 — 18.03.2014. Так от дата 20.02 — це дата введення в дію воєнного компоненту війни. А сама гібридна війна стартувала раніше — 14 серпня 2013 року, коли було прийнято рішення занести до списку «ризикових» усіх експортерів з України. Тоді масово на кордоні з Росією був зупинений весь транспорт з України. Це був старт масштабних економічних санкцій проти України. І за цим сценарієм передбачався аншлюс України. Офіційний Київ вже йшов до цього. Воєнний компонент був підготовлений, але не вважалось що він буде потрібний.  Бо Янукович крок за кроком приймав умови, які диктував йому Путін, аж до відмови від Асоціації з ЄС. Та Євромайдан поламав цей сценарій.  І воєнний компонент, як рояль в кущах, був задіяний.

ПУТІН ЗАПЛАТИВ КУЧМІ ЗА ПОЗАБЛОКОВИЙ СТАТУС УКРАЇНИ «ГАЗОМ»

— Щодо Росії ми мислимо так як Європейці. І в даному випадку, це  на жаль. Ми все ще вважаємо, як і в Європі вважають, що можна якимись дипломатичними зусиллями повернути все як було. Такого не буде. Росія фундаментально зламала правила гри. І робила вона це не для того, щоб в один прекрасний момент повернути все назад. Її можна лише примусити це зробити. Але для цього треба робити зовсім інші дії. Не треба ставити Росію на коліна, її треба «фейсом — об тейбл». Поки не відбудеться внутрішньої трансформації Росії, подібної до тої, яка відбулась з Німеччиною після другої світової війни. Там пройшов процес денацифікації, зроблений союзниками. Хто зараз зробить процес денацифікації РФ?

Україна могла б допомогти в цьому. Може, це і є наша історична карма.  І якраз цю «загрозу» дуже добре відчує режим в РФ.

Як зараз пам’ятаю, 1993 року російські експерти пророкували крах українській економіці. Цього не відбулося. Навпаки, був певний розвиток. І коли кажуть, що Україна все одно не досягла свого ВВП періоду 1992 року, я кажу, що це не коректна база для порівняння. Тому що відбулася зміна структури економіки. Так, пройти до кінця цьому процесу завадила поява олігархономіки, яка законсервувала відхід від сировинної економіки до більш технологічної. Росія сприяла цьому процесу. Тому, коли кажуть про корупцію, мають не забувати, що окрім власних українських джерел, це явище ще підживлювалось і культивувалось з Росії. Це її такий універсальний механізм вирішення усіх питань: і економічних, і  майнових, і політичних...

Варто згадати, в яких умовах з’явилася схема «РосУкрЕнерго». Коли наприкінці липня 2004 року Президент Володимир Путін і Леонід Кучма схвалили  цю схему і подали це як перемогу. Мовляв, нарешті всі газові питання для України вирішені на цілих 25 років, то як потім з’ясувалося ціна цього питання мала і політичний вимір. За пару тижні до затвердження схеми  РУЕ  Кучма своїм указом з воєнної доктрини вилучив положення про вступ України до НАТО. Російська сторона, діючи в такий спосіб, купила собі необхідне політичне рішення. І не просто купила, а ввела вищий рівень політичного керівництва України в певну схему, коли у цього керівництва була обмежена свобода маневру для дій. І тільки новий президент міг поставити на порядок денний питання членства України в НАТО. Але знову ж таки схема РУЕ була розширена, дала внутрішні  метастази  у вигляді «УкрГазЕнерго»  і новий Президент Віктор  Ющенко на тлі дій франко-німецького лобі, яке заблокувало надання Україні плану дій щодо членства в НАТО, був змушений залишити все як і було.

ПРОГНОЗ НА  2015 РІК

—  Один з прогнозів полягає в тому, що ми не ще пройшли піку війни. При тому, що на агресора діють сили непереборного для нього характеру, зокрема — нафтові ціни, всі його дії вказують на те, що він готується навіть до більш масштабних дій. Вони відкрито говорять про готовність до посилення військових угруповань російських військ в трьох зонах: Криму, Калінінградській області і в Арктиці. Тобто санкції, якими так «тішаться» європейці, створили дискомфорт для подальшого маршу Путіна, але не заблокували його. Тому 2015 рік буде показовим, щодо здатності Заходу повернути агресора до стану дотримання Гельсінських принципів. Зараз держдума РФ хоче визнати недійсними угоду 1954 року. А це означає, що вони не збираються поступатися. Більше того, вони сигналізують, що рухатимуться далі.

Для України базовий сценарій, який запустить Росія, — це «енергетичне удушення» — залишити без газу, вугілля й електроенергії... Він буде актуалізований, очевидно, з наближенням більш холодного періоду. І після цього можлива наступна військова ескалація.  В Кремлі вже сьогодні говорять про те, що коли в Києві відбудеться черговий політичний конфлікт, східний фронт розпадеться сам по собі, а тоді для російських військ дорога відкрита хоч до Ужгорода...

Більш приземлений до теми енергетики сценарій  в тому , що 2015 рік має стати для України роком біомаси. Умовно кажучи, роком дров. Ми входимо в ТОП-10 провідних аграрних країн світу. І нам доведеться цим скористатися в енерговимірі. Ми роками обходили це питання, знову ж таки через олігархів і їх монополію на енергетичному ринку. Оскільки вони заробляли мільярди на вугіллі і природному газі, то були абсолютно не зацікавлені у зменшенні їх споживання, чи заміні біомасою.

Світова енергетична система сьогодні в очікуванні серйозного енергетичного переходу. Він пов’язаний зі зростаючою роллю електричної енергії. Йдеться, зокрема, про електротранспорт. Це не буде помітно відразу. Так само як не була помітною сланцева революція в США. ЇЇ назвали революцією вже тоді, коли помітні серйозні результати. Але ж вони готувалися десятиліття.

Тому мені здається, що 2015 рік — це точка неповернення у сфері електрифікації життя. І десь на горизонті 2020-го ми прийдемо в цьому питанні до якісних змін.

«ГІБРИДНИЙ МИР» ГІРШЕ ЗА «ГІБРИДНУ ВІЙНУ»

Постійним читачам, партнерам та експертам нашої газети цього року ми запропонували відповісти на три запитання:
1. 2014-й рік на тлі історії (думка, деталь, штрих, фото).
2. «День» на тлі року.
3. Ваш світ цього року — з чого він складався (основні події, люди, враження).

Михайло ГОНЧАР, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»:

1. У середині грудня 2013 року, коли стало явним кремлівське кураторство діями режиму Януковича проти Майдану, в одній із аналітичних статей я зазначив — якщо ЄС, США та НАТО виявляться нездатними провести політику стримування Росії, то це може призвести до війни в Європі вже  2014 року. Війна в Європі спалахнула з початком анексії Криму й розгорілася після вторгнення Росії на схід України.  Наприкінці 2014 року багато європейців продовжують вважати, що ніякої війни в Європі немає, а має місце «російсько-українська криза» десь там далеко, на Сході. Агресора не названо агресором, терористи не є терористами, війна нібито не є війною, але кров ллється, попри так зване перемир’я. У нашій, східній частині Європи, всі в очікуванні миру. Цей мир намагаються зліпити з допомогою агресора, доморощених олігархів та заїжджих «євромиротворців» із грузинським досвідом умиротворення агресора. Його базис — механізми непрозорого й брудного «бізнесу-на-війні»: вам потрібне вугілля, електроенергія, газ, у нас це є, але нам потрібна електроенергія, вода, продовольство для Криму, Луганди й Донбабве, — тому можливий обмін, але платитеме за все це, ви, українці, та ще й на наших умовах. Мир на такому фундаменті не збудувати. Це — фундамент для продовження війни 2015-го. Сто років тому, 1914-го, ніхто не хотів світової війни й не думав, що 1915-го вона охопить європейський континент. 2015-й вимальовує для Європи обриси «гібридного миру», який може виявитися гіршим за гібридну війну.

2. «День» був одним із променів світла року в мороці війни. Чітке позиціювання, називання речей своїми іменами — це те, що вирізняє видання з-поміж інших. Коли є такі видання, як «День», то навіщо потрібно Міністерство інформації?

3. Цей рік минає під знаком війни. Один із найбільш вражаючих епізодів — приїзд до України моїх словацьких партнерів. Їхня місія була важливою — передача досвіду й технології заміщення газу біомасою на рівні маленьких містечок. Але левова частка багатогодинної зустрічі була присвячена тематиці російської агресії проти України. Обговорення, запитання, відповіді привели до неочікуваного для мене результату — фінансової допомоги з боку гостей для наших військових. «Ви захищаєте не тільки свою країну, а й нас у Європі. Не вважайте, що в Словаччині всі мислять так, як дехто у нашій владі», — таким було резюме гостей. На кошти друзів і додавши свої, закупили оптичні пристрої й теплі речі для одного з підрозділів на східному фронті. Мої польські друзі вражали допомогою, яку привозили до Києва під час подій на Майдані, а згодом, після початку анексії Криму, — для кримських татар. А німецький приятель, із яким ми давненько не бачилися, виявилось, їздив на схід з волонтерською місією допомоги нашим військовим. Ось це — справжня Європа, яка не належить штайнмайєрам, орбанам та їм подібним, що мають у собі «вірус  Шрьодера».

А ще мене вразили мої колеги з експертного та ділового середовища. Один із них докладав системних зусиль у США, щоб відбулося те, що тепер вже стало доконаним фактом, — «Акт на підтримку свободи України». Звісно, на цьому поприщі було багато гравців, але там і його скромна частка. Інший зайнявся конверсією своєї традиційної ділової діяльності, спрямувавши зусилля на сприяння збройним силам. Не знайшовши порозуміння з офіційними структурами, скооперувавшись з партнерами, нещодавно вже провів успішне випробування бойового безпілотника. Зараз ідеться про налагодження його виробництва. Ось такі вони, справжні українці.

Алла ДУБРОВИК, «День»


Аналітична записка


Дослідження


Доповіді та презентації


Статті


Коментарі експертів