Нафтовий сектор Енергетичного Співтовариства на російській тязі

28-29 вересня 2016 року у столиці Сербії Белграді пройшов уже 8-й Нафтовий форум Енергетичного Співтовариства. Белград фактично став штаб-квартирою для нафтового сектору Енергетичного Співтовариства, де й проводиться щорічний нафтовий форум. Головною метою Форуму є приведення нафтових галузей країн-членів Енергетичного Співтовариства у відповідність до стандартів і директив ЄС. Це не привертало б увагу, якби не повна або часткова присутність Росії у нафтових галузях багатьох країн Балканського регіону,

Нафтова галузь Сербії під російським контролем

Белград був обраний традиційним місцем проведення щорічного Нафтового форуму Енергетичного Співтовариства у 2009 році. Організатори, очевидно, хотіли підкреслити важливість Балканського регіону та сприяти енергетичній інтеграції балканських країн до ЄС. Однак, вони не врахували деякі особливості нафтової галузі Сербії та її сусідів.

Нафтова галузь Сербії має практично повну залежність від Росії. Це сталося у 2008 році, коли 51% акцій ключової для галузі національної компанії «Нафтова індустрія Сербії» («НІС») сербська влада продала російському «Газпрому». В результаті, «НІС» стала повністю російською власністю, адже «Газпром» вже володіє 56,15% акцій, а державна власність Сербії скоротилась до 29,87% акцій (решта у різних приватних власників).

На сьогодні у державній власності Сербії, через державну компанію «Транснафта», знаходиться лише трубопровід із Хорватії загальною довжиною 154 кмта нафтосховище об’ємом 10 тис. куб метрів. Слід зазначити, що російський «НІС» має більші потужності для зберігання нафти і нафтопродуктів - всього 200 тис. куб. метрів, що створює проблеми сербському уряду у виконанні Директиви ЄС №2009/119/EC про надзвичайні запаси нафти (створення 90-денних запасів сирої нафти або 61-денних запасів нафтопродуктів).

Фактично сербська «Транснафта» обслуговує російський «НІС», адже по єдиному державному нафтопроводу поставляється російська нафта (57% загального обсягу споживання) для потреб цієї російської нафтової компанії.

Нафтовидобувні потужності також знаходяться у власності російського «Газпрому». Із 666 сербських свердловин на території Сербії та Анголи російський «НІС» щорічно видобуває близько 1,2 млн. тон нафти (43% загального обсягу споживання), яку разом з імпортованими з РФ 1,6 млн тонами нафти переробляє на двох своїх же нафтопереробних заводах у сербських містах Панчево і Новий Сад.

Вироблені на російських НПЗ в Сербії нафтопродукти реалізуються через розгалужену мережу із 330 автозаправних станцій компанії «НІС». Однак, «Газпром» не єдина російська компанія в Сербії, яка реалізує нафтопродукти. Російський «Лукойл» свого часу купив сербську компанію «Беопетрол», назвавши її «Лукойл – Беопетрол», і теж займається дистрибуцією нафтопродуктів через власні 111 АЗС.

В результаті, під контролем Росії знаходиться практично вся нафтова галузь Сербії, включаючи весь видобуток нафти, імпорт нафти з РФ, її повна переробка та частково дистрибуція. Держава Сербія управляє лише магістральним нафтопроводом та невеликим нафтовим сховищем, намагаючись виконати вимоги ЄС у нафтовій галузі, де-факто не володіючи ні нафтовими ресурсами, ні інфраструктурою, ні переробними потужностями. 

Отже господарями нафтової галузі Сербії, яка стала приймаючою стороною Нафтового форуму Енергетичного Співтовариства, є російські компанії.

Присутність РФ в нафтовому секторі Балканського регіону

Присутність Росії в нафтовій галузі Сербії є найбільшою з усіх балканських країн-членів Енергетичного Співтовариства. Однак, Росія присутня й у нафтових галузях інших країн регіону, яких через механізм Енергетичного Співтовариства Євросоюз намагається привести у відповідність до європейських енергетичних стандартів.

Так, у Боснії і Герцеговині (БіГ) вже згадана російська «Нафтова промисловість Сербії» працює разом з компанією «НафтогазІнкор», дочірнім підприємством російської компанії «Зарубєжнєфть». Вони заснували спільну компанію «Ядран-Нафтогаз», яка займається розвідкою і видобутком вуглеводнів у Республіці Сербській (БіГ). «Зарубєжнєфть» також володіє єдиним в БіГ НПЗ «Босанскі Брод». На початку 2013 року «НІС» викупила мережу АЗС австрійської компанії OMV, найбільшу у Боснії і Герцеговині. Одночасно «НІС» заснувала власну компанію «Газпром-Петрол» у Республіці Сербській (БіГ), яка під власним брендом розвиває мережу АЗС, що сьогодні налічує вже 35 станцій. У 2014 році «Газпром-Петрол» отримав титул найбільшого інвестора у БіГ.

Чорногорія не має власного видобутку нафти, а весь обсяг нафтопродуктів імпортує. Присутній у Чорногорії «Лукойл» оперує 11-ма АЗС в країні, володіючи 15% загального ринку. Однак, у березні 2016 року Міністерство економіки країни представило плани з розвідки і перспективного видобутку нафти і газу у чорногорському шельфі Адріатичного моря. Компаніями, які мають проводити геологорозвідку, визначені італійський ENIі російський «Новатек», хоча проти акціонера останньої Геннадія Тимченка (23,5% акцій) діють санкції ЄС і США, а сама компанія потрапила до американського акційного списку.

Нафтова галузь Македонії більше прив’язана до Греції, звідки імпортується сира нафта, яка переробляється на єдиному в країні НПЗ в Скоп’є, що знаходиться у власності грецької компанії «Хеленік Петролеум». Тому російська присутність у нафтовій галузі Македонії  зводиться до дистрибуції і не є потужною (менше 15%). Мережа АЗС «Лукойл» у Македонії нараховує 28 станцій. Компанія також має власну нафтову базу у македонському місті Штіп.

Менший вплив мають російські нафтові компанії на Хорватію, яка стала членом ЄС з 2013 року. Нафтову галузь країни контролюють хорватський уряд та угорська компанія MOL. Російські компанії, наприклад «Лукойл», присутні в країні, але не мають вирішального значення і займаються дистрибуцією.

Албанія має власний видобуток нафти на річному рівні 1,2 млн. тон, другим за обсягами в регіоні після Сербії, яким оперують канадські компанії. Два албанські НПЗ належать американо-швейцарському консорціуму, який займається дистрибуцією разом із грецькими компаніями. Тож російська присутність у нафтовій галузі Албанії зведена до нуля.

Активно працює Росія і у нафтових галузях країн-членів ЄС у регіоні. Наприклад, у Болгарії російська «НІС» відкрила у 2011 році свою місцеву компанію «НІС Петрол ЕООД». У 2013 році розпочала роботу перша АЗС під брендом «Газпрому», і таких зараз у Болгарії вже 35 станцій. Російський «Лукойл» у Болгарії володіє близько 200 об’єктів, включаючи найбільший у регіоні НПЗ «Лукойл Нафтохім Бургас», який виробляє близько 9% болгарського ВВП.

Російська «НІС» також працює і в Румунії, де на заході країни проводить геолого-розвідувальні роботи на шести ділянках з перспективою видобутку вуглеводнів та має мережу із 18 власних АЗС. Паралельно й «Лукойл» займається видобутком та переробкою нафти, на своєму одному з десяти румунських НПЗ, а також дистрибуцією нафтопродуктів.

Аналіз російської присутності у нафтових галузях країн Балканського регіону показує, що Сербія, де на постійній основі проводяться щорічні нафтові форуми Енергетичного Співтовариства, має найбільшу російську нафтову залежність.

Російська нафтова галузь може інтегруватись в ЄС

8-й Нафтовий форум Енергетичного Співтовариства став, фактично, відображенням російської нафтової присутності у його країнах-членах – четверта частина роботи форуму була присвячена російській компанії «НІС», яка не тільки презентувала себе, але й поділилась досвідом інвестиційної діяльності. Насправді ж, цей захід був націлений на розширення російських інвестицій та присутності у нафтових галузях в ЄС та країнах-членах Енергетичного Співтовариства.    

Усі країни Балканського регіону є або членами ЄС, або офіційними чи потенційними кандидатами на вступ. Одночасно з інтеграцією цих країн до Євросоюзу російські нафтові компанії, зокрема й зареєстровані у цих країнах як, наприклад, «Нафтова індустрія Сербії», автоматично увійдуть до нафтового ринку ЄС. Російський «НІС» уже має домінуючий вплив у нафтових галузях Сербії та БіГ й активно розширює його на сусідні Румунію, Болгарію і навіть Угорщину. В його амбіціях – перетворитись на потужну нафтову компанію на європейському ринку, що, як засвідчив досвід діяльності російських енергетичних компаній у Європі, є небезпечним фактором, який Кремль використовує для досягнення своїх амбітних цілей.

Чому ж Енергетичне Співтовариство на своєму 8-му Нафтовому форумі четверту частину його роботи присвятило російській нафтовій компанії – питання залишається відкритим. Чи свідчить це про бажання ЄС продовжувати «businessasusual»? Чи можливо це спроба нав’язати російським компаніям європейські стандарти в умовах де-факто їх присутності у Європі? Очевидно одне – інтегруючи балканські країни до ЄС через механізм Енергетичного Співтовариства, Євросоюз автоматично інтегрує й російські енергетичні компанії, зареєстровані у цих країнах, а отже й створює потенційну небезпеку зіткнутись з проблемами, які вони можуть породити задля досягнення економічних і політичних цілей Росії.



Аналітична записка


Дослідження


Доповіді та презентації


Статті


Коментарі експертів