«Наслідки кримської ситуації для вуглеводневих інвестиційних проектів в Криму й Чорному морі». Правовий аспект.

24-26 червня в Києві проходив 5-ий Український енергетичний форум Інституту Адама Сміта, на якому висвітлювалися ключові проблеми енергетичного сектору України. В рамках форуму був проведений круглий стіл експертів за темою «Наслідки кримської ситуації для інвестиційних проектів в галузі нафти та газу в Криму й Чорному морі», модератором якого виступив Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI». Під час круглого столу провідними правниками були викладені основні юридично-правові аспекти,

На думку деяких експертів, український шельф Чорного моря міг би  повністю забезпечити  потреби нашої країни у вуглеводнях, зокрема за даними Державної служби геології  та надр України, потенційні запаси енергоресурсів (нафта, природний газ) на українському шельфі Чорного моря оцінювались на рівні 2,3 млрд.т умовного палива (2,3 трл.куб.м.), що становило 40% усіх енергетичних ресурсів України[1]. Тільки на балансі ДАТ «Чорноморнафтогаз» було 17 родовищ, з яких 11 газових, 4 газоконденсатних і 2 нафтових.

Склалася ситуація невизначеності щодо Криму, коли dejureпівострів є територією України, в рамках кордонів визнаних міжнародним співтовариством, а defactoє територією, контрольованою Росією. Це створило проблемне становище для інвесторів, які вже встигли спрямувати певні кошти на вивчення прилеглої шельфової зони. В даній ситуації інвестори в рамках інвестиційного права опинилися перед вибором або подачі позову проти України, як країни що не змогла гарантувати належне виконання та захист їх прав в рамках укладених УРП, або проти РФ, як країни, що в протиправний спосіб створила перешкоди на реалізацію проектів.

В першому варіанті агресія іншої держави проти України вважається форс-мажором, а отже не може бути прирівняна до навмисних злочинних дій української сторони, тому фактично унеможливлює виконання Україною своїх зобов’язань із захисту прав інвесторів. Реалізація другого варіанту передбачає дві опції, що вбачаються з перспективи сьогодення. Першою опцією є притягнення РФ до відповідальності на основі Енергетичної Хартії. Такий варіант має незначні шанси на реалізацію, з огляду на те, що РФ є країною підписантом Договору про Енергетичну хартію в рамках умови так званого тимчасового виконання (provisionalapplication), проте так і не ратифікувала його, а з 2009 року відкликала свій підпис. Однак, процедура виходу з Хартії не була завершена, представники Росії продовжують брати участь у її роботі, членські внески були сплачені по 2011 рік включно. Тому це створює деяке підгрунтя для використання означеної опції.

Другим варіантом притягнення РФ до відповідальності можуть стати двосторонні міждержавні угоди про захист інвестицій з тими країнами, де розташовані головні офіси компаній-інвесторів, або між Україною та Росією. За цим варіантом Україна, може бути кваліфікована як інвестор і звернутися в будь-який інвестиційний арбітраж, але з правової точки зору, вдавшись до таких дій Україна  автоматично визнає анексію Криму та його приналежність до складу РФ. Окрім того, уряди країн, де розташовані головні офіси компаній інвесторів, також не визнають російський статус Криму. За оцінками, Ярослава Петрова, з юридичної компанії «Астерс», єдиним ефективним способом може вважатися звернення до Міжнародного суду ООН для визначення статусу Криму, але й тут виникають ускладнення адже Росія не визнає юрисдикцію даної інституції.

За оцінками Олександра Мартиненка, старшого партнера CMSCameronMackenna, дана ситуація є унікальною для сучасного міжнародного права, а відповідні прецеденти у минулому просто відсутні. З юридичної точки зору дану ситуацію охрестили як ситуацію відкладеного правового статусу, тобто відбувається конфлікт між фактичним станом справ і його юридичним оформленням.

Анексія Криму Росією призвела до виникнення нових обрисів ексклюзивної економічної зони РФ навколо Криму, а отже, як вважають в Москві, дала Росії доступ до нових шельфових покладів нафти на газу.

Виключна морська економічна зона (ВМЕЗ) РФ до анексії (сірий колір )-перший малюнок; Фактична ВМЕЗ РФ після анексії (бордовий колір)- другий малюнок(за версією видання TheNewYorkTimes)

crimea shelf

 

 

 

Корисні копалини розділяються на три категорії за місцем розташування: ті, що розташовані на суходолі, ті, що розташовані в територіальних водах та ті, що розташовані у виключні морській економічній зоні. При цьому, формулювання в Конституції України щодо того, що надра України є надбанням українського народу відноситься лише до суходолу та територіальних вод. Щодо виключної морської економічної зони, то державі надається лише пріоритетне право на розробку копалин.

В рамках ВМЕЗ, що dejureналежить Україні права надавались компаніям в рамках угод про розподіл продукції, проте правники сходяться на думці, що РФ ніколи не погодиться на укладання нових УРП, а буде віддавати переваги звичайному режиму ліцензування.

Стосовно ділянок «Чорноморнафтогазу» можна сказати, що їх вкрали разом з ліцензіями, а тому з огляду на стан відкладеного правового статусу можна сказати, що будь-які юридично-правові дії зі сторони РФ на цій території можуть вважатися юридично нікчемними, з моменту їх реалізації. В такому випадку, якщо на вуглеводневих площах буде проводитися видобуток, Україна може претендувати на фінансову компенсацію.

Головний висновок правників: вирішення питання стосовно вуглеводневих родовищ лежить в політичній площині, тобто може бути врегульовано між Україною та Росією на договірному рівні, в той час, як на даний момент, в міжнародній практиці відсутні механізми захисту прав інвесторів, відсутні юридичні рецепти, оскільки подібний випадок є безпрецедентним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 



[1] //chornomorka.com/archive/a-1164.html

 

 

 

 

 



Аналітична записка


Дослідження


Доповіді та презентації


Статті


Коментарі експертів