ТАР vs Nabucco West: проміжні газополітичні підсумки

Європейські медіа все ще продовжують дискутувати про трубопровідні колізії між Азербайджаном та ЄС. Вибір ТАР на противагу Nabucco West називають провалом європейської політики диверсифікації поставок газу, виграшем Азербайджану, геополітичною перемогою Росії і ще багато чим іншим, що не завжди відповідає реальному стану речей. Що ж насправді в підсумку?Про це у статті експертів Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" щотижневому виданню "Дзеркало тижня" (український варіант, російський варіант).

Політика

Великий споживач газу — Європейський Союз — намагається реалізувати одну із своїх базових стратегій: посилення енергетичної безпеки через диверсифікацію джерел і шляхів поставок. ЄС спромігся створити законодавчі інструменти втілення такої стратегії у формі трьох енергопакетів, але для реалізації масштабних газопровідних проектів цього виявилося замало. Десятирічне тупцювання навколо проекту "Набукко" — тому показовий приклад. Нездатність ЄС просунути проект призвела до появи локальних ініціатив. Турецько-азербайджанський стратегічний тандем запропонував Трансанатолійський проект TANAP. Група компаній у складі норвезької Statoil, німецької E.ON, швейцарської Axpo — Трансадріатичний трубопровід ТАР як продовження TANAP через територію Греції та Албанії, через Адріатику до південної Італії. До складу консорціуму з будівництва ТАР планують долучитися азербайджанська SOCAR, британська BP, французька Total та бельгійська Fluxys.

Йдеться про поразку ЄС, оскільки "Набукко" навіть в урізаному вигляді Nabucco West — залишився на папері. З трубопроводом ТАР Євросоюз отримав шанс на прямі поставки з Каспію 10 млрд кубометрів газу на рік з 2019-го. Проте це стосуватиметься лише двох країн — членів ЄС, через які пройде газопровід, — Греції та Італії. Азербайджан дещо просунувся у рейтингу стратегічної важливості для ЄС. Можна говорити про те, що, віддавши перевагу ТАР, він втратив шанс потрапити в Баумгартен, своєрідне "газове серце" Центральної Європи, де матиме місце позитивна динаміка зростання споживання газу. Державна нафтова компанія Азербайджанської Республіки (ДНКАР, або SOCAR), як і група згаданих вище західних компаній — учасниць консорціумів Шах-Деніз і ТАР, злякалися відверто конкурувати з "Газпромом" і "відвернули" вбік. Але для Баку справа тут не лише в газі.

В Азербайджані вважають, що ключі від вирішення чутливого для них карабаського питання знаходяться в Москві. Це, звичайно ж, ілюзія, за яку Азербайджан заплатить високу ціну. Останнім часом мілітаристська риторика дедалі більше лунає з Баку. Там готуються до карабаського "бліцкригу". Воєнний бюджет Азербайджану у 2013 р. становить 3,7 млрд дол. (для порівняння: в України він майже удвічі менший). Росія ж "допомагає" Азербайджану "освоювати" кошти. Новітні танки Т-90С, бойові машини піхоти БМП-3, реактивні системи залпового вогню "Смерч", самохідні артилерійські установки, важкі вогнеметні системи ТОС-1А "Солнцепек", зенітно-ракетні комплекси С-300ПМУ-2 та ТОР-2МЭ, штурмові та транспортні гелікоптери — неповний перелік озброєння та військової техніки, що їх Москва щедро поставляє Баку починаючи з 2011 р.

Баку, у якого спостерігається "запаморочення" від потоку нафтодоларів і майбутнього припливу газодоларів, готує "бліцкриг", не задумуючись над тим, що буде у разі його провалу. Зокрема, нескладно передбачити, що Південно-Кавказький енергетичний коридор може бути перерізаний. Це сценарій, якого прагне Росія, адже конкурентний потік азербайджанського газу на "її" ринок в Європі Москві не потрібен. Ще більше їй не потрібен там і туркменський газ, який неодмінно з часом прийде слідом за азербайджанським у разі реалізації проекту Транскаспійського газопроводу. Ескалацією напруженості та розмороженням карабаського конфлікту руками Баку Москва розраховує вирішити одразу три стратегічні завдання: не пропустити азербайджанський газ в Європу, унеможливити реалізацію Транскаспійського проекту для туркменського газу та, як наслідок, узяти під свій контроль конкуруючі ресурсні потоки обох країн і зав'язати їх на себе.

Навряд чи в Баку до кінця усвідомлюють, що Росія веде гру на поразку, а не на перемогу Азербайджану, який незадовго до президентських виборів охоплений небезпечним синдромом реваншизму через ідею "бліцкригу".

Фіаско (але це ще не остаточний крах) Nabucco West означатиме для Азербайджану прощання з мрією про повернення Нагірного Карабаху, бо він навряд чи зможе тепер розраховувати на солідарну підтримку Брюсселя, який і раніше не мав активної позиції у цьому питанні, а зараз — тим більше. Ігнорування енергетичних пріоритетів ЄС не пройде непоміченим у Брюсселі, а також у низці країн ЄС, які розраховували на цей проект. Країни Вишеграду, Болгарія, Румунія мають мало підстав для радощів, зважаючи на віддалення перспективи скорочення залежності від російського газу. Вони вкотре переконалися в проблемності Азербайджану і в правильності орієнтації на створення потужностей СПГ-терміналів, на проект газового коридору Північ—Південь (від польського Свіноуйсьце до хорватського Крка), що має їх з'єднати, а також на СПГ зі США замість проблемного азербайджанського газу.

Економіка

Якщо дивитися на економічну привабливість обраного Азербайджаном через ТАР ринку газу, то тут ситуація є не такою обнадійливою. Як відомо, "гроші є рушійною силою політики", тому оцінка економічної доцільності ТАР може поставити питання про його подальшу рентабельність для пулу компаній та урядів, які його реалізовуватимуть, та, відповідно, про його політичну вагу у регіоні. Албанія споживає не більш як 20 млн кубометрів газу на рік і не має важливого значення як перспективний ринок газу для ТАР, навіть коли збільшить його споживання на порядок. В Італії спостерігається падіння рівня споживання газу, що пов'язано з високими цінами на нього при збереженні нестабільності економічної ситуації в країні. Відсутність серед акціонерів ТАР італійських енергетичних компаній також не сприятиме розширенню ніші азербайджанського газу на цьому ринку. Маючи відносно невеликий обсяг газового ринку (менш як 4 млрд кубометрів на рік), Греція також не може стати великим споживачем азербайджанського газу.

Вихід на ринок Балканських країн через будівництво газопровідних відгалужень навряд чи є серйозною перспективою. Місткість цих ринків невелика, а країни є учасниками Європейського Енергоспівтовариства, тому навіть за великого небажання азербайджанській компанії SOCAR доведеться поважати постулати європейського енергетичного законодавства.

Азербайджану також доведеться докладати зусиль для розблокування питання про будівництво інтерконектору Греція—Болгарія. Іонійсько-Адріатичний газопровід з Албанії до Хорватії все ще обговорюється. Його фінансування країни регіону сподіваються отримати через "Західно-Балканську інвестиційну рамкову ініціативу" ЄС. Тому загалом TAP є проектом, що веде на "балканський хутір", на околиці Європи, і не веде до серйозних вигод як для Азербайджану, так і для ЄС.

І, нарешті, Росія, де ейфорія від "заклання" ненависного "Набукко" затуманила очі настільки, що не помітили принаймні двох речей. Перша: початок фактичної реалізації Південного газового коридору ЄС через TANAP і TAP. Звісно, це не зовсім брюссельський сценарій, але тим не менш. Друга — перемога проекту з набагато меншим обсягом інвестицій, що не йде в жодне порівняння із вартістю "Південного потоку". Вартість TANAP становить приблизно 
7 млрд дол., TAP — близько 
2 млрд дол., загалом обидва проекти з урахуванням практики зростання кошторисних витрат у процесі будівництва можуть обійтися у 10 млрд дол. Мінімальна вартість "Південного потоку" (чорноморська ділянка та суходільна частина територією Європи), якщо прийняти на віру газпромівські цифри, — 
15,5 млрд євро, або приблизно 20 млрд дол. За оцінками незалежних експертів, з урахуванням вартості будівництва сполучних трубопроводів між Ямалом і Чорноморським узбережжям Росії загальний кошторис витрат наблизиться до 50 млрд євро. Чи збережеться за таких фінансових умов бажання європейських партнерів "Газпрому" фінансувати явно роздутий кошторис Путіна—Міллера?

І насамкінець. Чи розуміють у Кремлі, що, підштовхуючи Азербайджан і Вірменію до зіткнення на Південному Кавказі, який ефект доміно можуть викликати на поки що російському Північному Кавказі?

Фіаско Nabucco West скоригує плани країн ЦСЄ на диверсифікацію поставок газу та послаблення залежності від Росії. Побічно це негативно впливає і на українські очікування, адже нашим інтересам відповідає більша конкурентність газових потоків на ринку Європи поблизу кордону з Україною. Це у поєднанні з реверсним використанням існуючих трубопроводів збільшило б можливості "газового маневру" для України та країн ЦСЄ.

І хоча сподівання на успішність загальноєвропейської енергетичної політики не справдилися, країни ЦСЄ, особливо Вишеградська група, отримали додаткові аргументи на користь регіональної консолідації, стрижнем якої є проект газового коридору Північ—Південь. А Україна одержує додатковий імпульс для реалізації проекту включення групи західноукраїнських ПСГ у "газовий контур" Європи, зокрема, в частині означеного коридору, що посилило б стабільність його функціонування.

Інший напрям — розвиток власних видобувних проектів, зокрема, пов'язаних з природним газом із нетрадиційних джерел і на шельфі Чорного моря. Для України та ЄС це важливо, адже це те, що поруч, на відміну від Каспію, газопроводи з якого мають пролягти через конфліктогенні території Південного Кавказу й Туреччини, з непередбачуваними наслідками від імовірних "бліцкригів" і волюнтаризму реваншистів у Москві та Баку.



Аналітична записка


Дослідження


Доповіді та презентації


Статті


Коментарі експертів