Україна, Східна Європа та енергетика внесли смуту в США

Рішучі кандидати на праймеріз від Республіканської партії висловлюються на підтримку української армії та підвищення гарантій безпеки країнам-членам НАТО з Центрально-Східної Європи, в той час як «проукраїнські, дружнє налаштовані» кандидати від демократів й досі вбачають пріоритетом зовнішньої політики США не Європу, а Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Республіканці та демократи-центристи не погоджуються з крайніми лівими демократами та адміністрацією Обами щодо скасування заборони на експорт нафти.

Україна, Центрально-Східна Європа та енергетична незалежність Європи від Росії – головні питання передвиборних перегонів на праймеріз як від Демократичної партії так і серед республіканців, що розділили кандидатів на «дружніх до України» та м’яких і пасивних, які відстоюють необхідність уникнення конфронтації між США та Росією.

В межах Демократичної партії кандидати, які відстоюють активну роль Сполучених Штатів по відношенню до України та Центрально-Східної Європи – колишній держсекретар Хілларі Клінтон і віце-президент Джо Байден.

Пані Клінтон відстоює необхідність надання фінансової та військової допомоги Україні за для захисту її територіальної цілісності від військової агресії Росії. Хілларі Клінтон також засуджує неправомірну анексію Криму та звинувачує Володимира Путіна в імперіалістичних планах по відношенню до європейських сусідів, яких Путін сприймає як васалів Росії.

Віце-президент Байден, що й досі не прийняв рішення стосовно висування своєї кандидатури на праймеріз демократів, публічно зазначав, що необхідним є надання військової допомоги Україні задля протистояння російській військовій агресії. Пан Байден також висловлювався за збільшення присутності НАТО в Центральній та Східній Європі задля підтримки важливих союзників НАТО в регіоні, як-то Польща, країни Балтії та Румунія, якої вони так потребують. 

Однак, проукраїнська позиція Клінтон та Байдена спотворена тим, що вони обоє були представниками адміністрації президента Обами, який показав себе мало зацікавленим у розв’язанні проблем Європи у порівнянні з іншими адміністраціями Рейгана, Клінтона та Джорджа Буша.  

Будучи держсекретарем адміністрації Обами, Хілларі Клінтон почала реалізовувати політику зміщення вектору пріоритетів американської дипломатії з Європи та Близького Сходу на регіон АТР. Зокрема, пані Клінтон була однією з промоутерів «перезавантаження» стратегії сприйняття Росії як партнера США з глобальних питань. 

Віце-президент Байден виступає як ярий захисник України та Центрально-Східної Європи. Проте, в якості віце-президента Сполучених штатів він реалізовував політику президента Обами щодо фіналізації Транс-Тихоокеанського партнерства, угоди щодо зони вільної торгівлі між Сполученими штатами та 12 країнами Тихоокеанського регіону, спрямовану на ізоляцію КНР та збільшення зобов’язань США перед країнами АТР.

Серед демократів інші кандидати висловлюють більш пасивну позицію щодо України та ЦСЄ. Сенатор від соціалістичного крила Бенні Сандерс підтримує санкції США проти РФ після військової агресії в Україні, однак він не висловив жодних міркувань стосовно надання Україні військової допомоги. Губернатор штату Меріленд, Мартін О’Меллі, також не висловлював свою позицію щодо України, ЦСЄ та санкцій США проти Росії.

Найбільш сміливі позиції на підтримку Україні та ЦСЄ пролунали від республіканців, де майже всі кандидати гостро критикують дії РФ в Європі та висловлюються за необхідність збільшення присутності НАТО в регіоні.

Колишній губернатор Флориди Джеб Буш зазначив, що необхідно надати Україні летальну зброю, адже українська армія в негайному порядку потребує військової підтримки за для протистояння агресії, що перешкоджає українському урядові впроваджувати структурні реформи, необхідні для членства в НАТО та ЄС. Джеб Буш також надав рішучі сигнали Польщі, країнам Балтії та іншим союзникам США в регіоні, спрямовані на протистояння російським військовим діям, кібер-атакам та гібридній війні в Україні та ЦСЄ,

Марко Рубіо, молодий політик, сенатор штату Флорида, відстоює необхідність надання Україні летальної зброї та військової підтримки, разом із членством в НАТО. Пан Рубіо, будучи в Конгресі співавтором законопроекту, що надає президенту Обамі право надання летальної зброї Україні, також висловлюється за надання ЄС пріоритету на імпорт американського скрапленого природного газу, з метою зменшення енергетичної залежності від Росії.

Сенатор Тед Круз від Техасу, член проукраїнської делегації від Конгресу, виступав за необхідність надання Україні оборонного озброєння. Карлі Фіоріна, колишня генеральний директор компанії HP, зазначала що вона підтримує надання Україні озброєння, висловлювала гостру критику політики Путіна та обіцяє реалізувати програму ПРО в Польщі та Чехії, з метою надання союзникам із ЦСЄ суттєвих оборонних гарантій.

Тим не менше, пасивні та м’які позиції стосовно України, ЦСЄ та РФ також лунають і серед республіканців, зокрема слід відзначити досить дивну позицію нейрохірурга на пенсії Бена Карсона. Пан Карсон висловлюється за необхідність надання летальної зброї Україні, розширення НАТО та переосмислення ролі РФ у Раді безпеки ООН, проте не пам’ятає що країни Балтії є членами НАТО.

Найбільш турбує позиція щодо України, ЦСЄ та Росії висловлена напередодні праймеріз американським мільярдером Дональдом Трампом. За його словами Україна – це проблема Європейського союзу, яку європейці мають вирішувати самостійно. Трамп також зазначив, що він захоплюється лідерськими якостями президента Путіна та закликає Сполучені штати налагодити відносини із Росією, всупереч анексії Криму та окупації Східної України.

Ренд Пол, представник лібертаріанського «Руху чаювання» Республіканської партії також має м’яку та дивну позицію стосовно України та ЦСЄ, висловлюючись, що Україна – це частина колишнього СРСР, куди Сполучені штати не мають втручатися.

Розбіжності з-поміж республіканців демонструють те, наскільки різними є погляди на Україну, Центрально-Східну Європу та Росію серед республіканських виборців. Помірні консерватори підтримують прихильність Сполучених штатів в питаннях просування демократії, свобод та процвітання в Європі та на Близькому Сході відповідно до порядку денного адміністрацій президентів Рейгана та Джорджа Буша. З іншого боку, лібертаріанці виступають проти ізоляціоністської зовнішньої політики США.

З іншого боку, помірні  та ліберальні демократи як Хілларі Клінтон та Джо Байден закликають до більшого залучення Сполучених штатів в питання демократії та свобод, хоча вони й більше підтримують перехід у зовнішній політиці США від Європи та Близького Сходу до регіону АТР, ніж рішучі дії США на захист України та ЦСЄ. Тим не менше, ультраліві демократи, такі як Сандерс та О’Меллі, продемонстрували свою незацікавленість в питаннях України, ЦСЄ та Росії, як і діючий президент.

Палата представників просуває скасування заборони на експорт нафти

 

Розбіжності між демократами та республіканцями стали очевидними в питанні скасування заборони в США експорту нафти, заходу введеного адміністрацією президента Ніксона у 1975 році, в якості реакції на арабське нафтове ембарго, що спровокувало нестачу нафти та побоювання настання світової енергетичної кризи, яку багато хто в Конгресі вважає анахронічною після початку видобутку в США сланцевого газу та нафти.

У п’ятницю, 9 жовтня, Палата представників подала законопроект щодо скасування заборони на експорт, за який проголосувало 261 конгресменів проти 159, чого виявилось недостатньо враховуючи потрібні 290 голосів «за» необхідні для подолання вето президента Обами, який загрожував нижній палаті Конгресу ветувати законопроект, адже той не враховував ініціативи розвитку зелених джерел енергії.

Законопроект про скасування заборони на експорт нафти був поданий республіканцем Джо Бартоном з Техасу і був підтриманий майже всіма республіканцями та деким з поміркованих демократів, з метою збільшення експорту нафти та газу з США та зменшення залежності європейських союзників США від імпорту нафти з РФ.

Ультраліві демократи наближені до президента Обами не підтримали законопроект, з огляду на екологічні та фінансові застереження пов’язані із видобуванням природних ресурсів та підняттям цін на енергію для американських споживачів.

Розбіжності між рішучими та пасивними політиками стосовно України, ЦСЄ та РФ також не оминули і адміністрацію президента. З одного боку, президент Обама та держсекретар Джон Керрі не поспішають надавати військову підтримку Україні передачею летального озброєння. Хоча Обами і Керрі запровадили серйозні санкції проти Росії та надали нелетальне озброєння, вони виступають проти будь-яких космічних оборонних програм, що вимагають дислокації постійних військових баз та формувань в регіоні ЦСЄ.

З іншого боку, міністр оборони США Еш Картер, голова Об’єднаного комітету начальників штабів Джозеф Данфорд та колишній начальник штабу Сухопутних військ США Реймонд Одієрно публічно відзначили Росію як головного зовнішнього ворога США та закликали адміністрацію Обами не недооцінювати агресивну поведінку Путіна в Україні та ЦСЄ.

 

Вплив президентських перегонів на геополітичну ситуацію в Європі

Аналізуючи різні позиції рішучих та пасивних кандидатів у президенти та відсутність консолідованої позиції в президентській адміністрації щодо України та Центрально-Східної Європи, можна стверджувати, що обрання нового президента тісно пов’язано із ситуацією в Європі.

В разі обрання президентом політика із рішучою позицією по відношенню до України, як республіканці Джеб Буш, Марко Рубіо, Тед Круз або ж Карлі Фіоріна, можливим є оновлений підхід Сполучених штатів до демократії, свобод та верховенства права в Європі через посилення оборонних структур НАТО в Центрально-Східній Європі.

Якщо ж перемогу на виборах здобуде «дружній» до України демократ, Сполучені штати скоріш за все повністю сконцентруються на регіоні АТР, залишаючи регіональні сили наближені до США, як-то Польща, Єгипет, Туреччина та Ізраїль, протистояти Росії від імені всієї західної спільноти.

Якщо ж наступним президентом буде обраний пасивний кандидат, такий як Сандерс, О’Меллі, Трамп або ж Пол, на Європу чекає найгірший можливий сценарій, що спричинить повну відмову США від будь-яких конфронтацій з РФ та послаблення оборонної стратегії заходу.

Matteo Cazzulani,Strategy XXI



Аналітична записка


Дослідження


Доповіді та презентації


Статті


Коментарі експертів