Військово-Морські Сили: яким був, є та має бути український флот

Ситуація в Азовському морі наочно показує, що без потужного флоту Україна не зможе захищати свої економічні інтереси – необгрунтовані блокування російським ВМФ українських торгових суден наносять колосальні збитки. Саме тому посилення українського морського угрупування - прохід трьох суден з Одеси на Маріуполь, викликало таку нервово-радикальну реакцію у Росії, яка пішла на захоплення кораблів і екіпажу.Далі пропонуємо аналіз Павла Лакійчука, військового експерту Центру глобалістики "С

Будівництво військового флоту – справа складна, марудна, і потребує багато часу і неабияких фінансів. Тож військово-морські флоти формуються державами протягом десятиліть, поступово, щабель за щаблем. Тобто від здатності виконувати один обсяг завдань до більш широкого, складного бойового застосування. Флоти будуються, як правило, виходячи з двох основних критеріїв, які виступають спонукальними чинниками розвитку: а)нагальних потреб держави в самозахисті і б) рівня фінансування, яке вона може витратити на свою оборону. Чім міцніша держава – тим потужніший флот вона може собі дозволити.

Зрештою в ході цього процесу боротьби і єдності протилежностей відбувається збалансоване створення елементів морської міці держави. Якщо цей процес порушується – виникають «морські монстри, зброя відплати» чи навпаки звалища плавучого брухту, неефективного і дорогого в експлуатації. В якості прикладу можна привести Військово-Морський флот СРСР в епоху піку «холодної війни» і незадовго до його розпаду.

Перші кроки

Військово-Морські Сили України з початку свого існування у 1992 році формувалися несистемно, хоча шанс на те у них був. Але… Першими кораблями ВМСУ стали бойові кораблі і допоміжні судна, закладені ще у радянські часи на українських верфах.

Першим кораблем національних ВМС, якщо не рахувати «перебіжчика з ЧФ» СКР-112, став прикордонний сторожовий корабель «Гетьман Сагайдачний», введений до складу флоту 2 квітня 1993 та який і досі залишається флагманом українських ВМС.

Другим – корабель управління (а за проектом великий розвідувальний корабель) «Славутич», спущений на воду в Миколаєві і введений до складу флоту у серпні 1993 року.

Згодом декілька малих протичовнових кораблів передали флоту морські частини прикордонників. Саме на той період Україна отримала перший шанс розбудувати збалансований власний флот, підлаштований під виконання саме тих завдань, які виникали в наслідок безпекових викликів, що поставали перед молодою державою – військово-промисловий комплекс, що дістався в спадок від СРСР ще міг справитися з такою задачею.

Другий шанс

Втім, подальше будівництво українського флоту відбувалося в інший спосіб – через розділ між Україною і Росією залишків Чорноморського флоту СРСР. Остаточне рішення про розділ екс-радянського флоту і параметри його поділу були прийняті у 1997 році разом з горезвісними угодами про тимчасове базування Чорноморського флоту Росії в Криму і Севастополі. На той час фактично кинутий напризволяще ЧФ являв собою досить непривабливе зборище різношерстних, часто застарілих і з простроченими термінами ремонтів, кораблів і суден.

Для пояснення, станом на 1 січня 1986 року ЧФ СРСР налічував 303 бойових кораблів та підводних човнів, у тому числі дві ракетні і 40 торпедних дизельних підводних човнів, 25 ракетно-артилерійських кораблів, 66 протичовнових, 38 мінно-тральних, 19 десантних кораблів, 36 кораблів спеціального призначення, 78 бойових катерів. У 1997 році (на момент поділу ЧФ) внаслідок «неконтролюємої оптимізації» це вже було лише 103 бойові одиниці (68 кораблів і 35 катерів), в тому числі 3 підводні човни, 6 ракетно-артилерійських і протичовнових кораблів 1 рангу, 19 ракетно-артилерійських і протичовнових кораблів 2 рангу, 10 десантних кораблів, 9 малих ракетних кораблів і катерів, 9 малих протичовнових, 15 мінно-тральних кораблів. 

За «флотськими угодами» Україні відійшло близько 16% від усього корабельного складу в арифметичні пропорції. Звісно, без урахування реальних потреб флоту. При чому більшість кораблів і суден, що передавалися, ще й умисно були доведені до стану непридатного до експлуатації і майже відразу після передачі були списані.

«Газофлотські», як їх називали, домовленості визначили подальшу організацію і розвиток флоту: розбалансована структура і корабельний склад, який вимагав величезних коштів на відновлення і ремонт. З 1997 по 2004 рік чисельність ВМС України скоротилася по бойовим кораблям і катерам більш ніж на 40%, по допоміжним суднам – вдвічі. З 2004 до 2013 року зі складу ВМС було виведено ще 24 бойових кораблів і катерів, подальше утримання яких вважалося недоцільним.

Втім, це була не тільки біда ВМСУ, а й другий шанс. За цей період було прийнято декілька програм, які передбачали збалансований розвиток флоту. Тільки за програмою 2004 року, до 2015 року планувалося включення до складу ВМС дванадцяти нових кораблів і катерів і модернізація п'яти кораблів. Якби програма була реалізована, флот би поповнився чотирма корветами і стількома ж тральщиками і ракетними катерами.

Однак усі «довоєнні» програми розбудови ВМС впиралися у неготовність держави «безцільно» витрачати кошти на оборону – за десять мирних років ВМС було передано промисловістю фактично тільки два малі протичовнові кораблі – корвети проекту 1124М побудовані на «Ленінській кузні» «Луцьк» і «Тернопіль» (обидва захоплені російськими окупантами в Севастополі).

Кримський «віджим»

Весною 2014 року в український дім прийшла біда – «стратегічний партнер» Росія окупувала і анексувала Крим, захопила більшість кораблів ВМС України, які базувалися на той час в двох основних базах – Севастополі і на озері Донузлав в Криму. Наразі з «довоєнного» флоту вдалося зберегти лише фрегат «Гетьман Сагайдачний», корвет «Вінниця», десантний корабель «Юрій Олефіренко», ракетний катер «Прилуки», рейдовий тральщик «Генічеськ», пару артилерійських і десантних катерів. Фактично Військово-Морські Сили втратили оперативну спроможність виконувати більшість завдань за призначенням.

Втім, фактична втрата флоту в умовах війни стала поштовхом до створення нових військово-морських сил, адже захищати Україну з моря може тільки флот. В боротьбі концепцій і стратегій перемогла концепція швидкого створення, так званого, «москітного» флоту для протидії, у взаємодії з іншими видами і родами сил, агресору в Чорному і Азовському морях.

Ідея «москітного флоту» полягає у створенні в складі вітчизняних ВМС потужного різнорідного катерного угруповання, що може стати ефективним та порівняно недорогим засобом захисту національних інтересів України в Чорноморсько-азовському басейні: будівництво малотоннажних катерів коштує в рази дешевше, і їх набагато швидше можна поставити в стрій, аніж реалізувати довготермінові проекти з будівництва надводних кораблів основних класів.

За час реалізації цієї формули протягом останніх трьох років флот поповнився шістьма малими броньованими катерами проекту 58155 «Гюрза-М» (дві одиниці захоплені противником під час збройного інциденту в Керченській протоці 25 листопада – війна триває). Ще два мають бути спущені на воду у 2019-2020 роках, спущені на воду два броньовані швидкісні десантні катери проекту 58503 «Кентавр». На черзі – будівництво ракетних катерів типу «Лань» під протикорабельну ракету «Нептун», про звершення чергового етапу випробувань якої ми чули днями.

«Гюрзи» за нетривалий час експлуатації в Азовському морі встигли добре себе зарекомендувати при проведенні конвойних операцій в умовах реальної загрози нападу противника на супроводжувані судна, що обумовлено розумінням екіпажами особливостей проекту і виборі тактики дій, яка використовує його переваги.

В найближчій перспективі, з прийомом на озброєння протикорабельного ракетного комплексу, який можна буде застосовувати як береговий ПКРК, так і в корабельному варіанті, перевага противника щодо нанесення несподіваних ударів буде втрачена.

Україна не може, і навряд чи зможе повною мірою тягатися на морі з потугою Росії. Втім, перед ВМС України задача знищення Чорноморського флоту РФ і не стоїть. Головне завдання – стримати агресію, продемонструвати здатність нанести ворогу неприйнятні втрати. Міжвидове угрупування сил ЗС України невдовзі буде здатне на це.

Втім, «москітний флот» - не панацея, а засіб в короткий термін набути спроможності стримати агресивні плани загарбника. Проблеми будівництва збалансованого по задачам і силам сучасного флоту він не вирішує.

Кораблі на папері

Саме тому з початку 2018 року Військово-Морські Сили, спільно з групою іноземних радників з Великої Британії, Норвегії, Польщі, Сполучених Штатів Америки, Турецької Республіки та Швеції, а також представниками Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, наукових і науково-дослідних організацій опрацьовували «Стратегію розвитку ВМС ЗС України до 2035 року» – засадничого документа, який містить оцінку викликів і загроз Україні з морського напрямку, необхідні організаційно-штатні і технічні заходи для їх послаблення і ліквідації. Її презентація відбулась 29 листопада на Київській міжнародній конференції з морської безпеки.

За основу перспективного розвитку та застосування Військово-Морських Сил України брався досвід провідних країн світу. Напрацювання робочих матеріалів здійснювалося відповідно до стандартів і практик НАТО та з врахуванням вимоги Воєнної доктрини України та Стратегічного оборонного бюлетеня.

Згідно з концепцією, у найближчі чотири роки ядром надводних сил ВМСУ повинні стати три основних типи платформ «москітів»:

  1. пошуково-ударні (з протикорабельними ракетами, торпедні, артилерійські),
  2. патрульно-рейдові (багатоцільові, з артилерією до 30-мм, протитанковими і протиповітряними засобами ближнього радіусу дії)
  3. протимінні (мінно-тральні), які здатні виконувати завдання всіх типів морських операцій в прибережній зоні згідно Морської доктрини НАТО AJP-3.1.

А після створення «москітних» надводних сил для гарантованого захисту в прибережній зоні, після 2020 року можна буде розпочати наступний етап – з формуванням з’єднань кораблів класу корвет-фрегат для дій у відкритому морі.

«Наша мета на короткострокову і середньострокову перспективу – створення високотехнологічних, ефективних та боєздатних Військово-Морських Сил, які будуть спроможні гарантовано виконувати завдання щодо захисту ближньої морської зони, з протидії агресії РФ з морського напрямку, оборони морегосподарського комплексу, морських комунікацій у виключній морській (економічній) зоні України. Далі згідно зі Стратегією розвитку флоту до 2035 року будемо створювати ВМС для дій уже в дальній морській зоні, тобто за межами Чорного моря», - зазначив заступник начальника штабу командування ВМС ЗС України з євроатлантичної інтеграції капітан 1 рангу Андрій Риженко.

Розробка стратегії ВМС – це навіть не півсправи відродження ВМС, це тільки початок. Сама по собі стратегія, не пов’язана з аналогічними стратегічними документами для інших видів Збройних сил, буде відірваною від реальності. Тільки щільна ув’язка з комплексом документів щодо стратегії розвитку як ЗС України, так і безпекового сектору держави в цілому може дати результат.

Інше питання – зв’язка Стратегії ВМС з морською доктриною держави. Ще 6 вересня цього року Президент України Петро Порошенко на засіданні Ради нацбезпеки і оборони доручив Кабінету міністрів в місячний термін розробити Морську доктрину «з урахуванням поточної ситуації із блокуванням кораблів в Азовському морі».

«Просив би уряд, щоб ми доклали зусиль для прискорення Морської доктрини, де ми у тому числі врахуємо поточну ситуацію в Азовському морі», - заявив президент. Він зауважив, що МЗС разом із Міністерством юстиції мають внести пропозиції щодо юридичного захисту національних інтересів, компенсації збитків, яких зазнає держава через блокування РФ Азовського моря.

І останнє, але не менш важливе. Як сказав один з натхненників Стратегії ВМС, експерт Групи з керівництва та управління у сфері оборони з США Майкл Маккарті, залишилось найважче: імплементувати напрацювання, і потім, по мірі змін оборонної парадигми держави, «доводити» документ. І, головне, реалізувати задумане.

 

Джерело: LB.ua 

 



Аналітична записка


Дослідження


Доповіді та презентації


Статті


Коментарі експертів