Європейський Союз, Україна і Центрально-Східна Європа після голландського референдуму

Після того як незначний відсоток європейських виборців в Нідерландах відмовив Україні у праві на асоціацію, Європейський Союз потребує реформування. Всупереч усій складності, потенційний регіональний альянс Центрально-Східної Європи – Міжмор’я – має врівноважити вплив Росії на ЄС та посприяти зближенню України із західним світом.

ВАРШАВА – Чи є правильним, що навіть в консолідованій демократії, як Європейський Союз, дуже невелика меншість виборців може заблокувати зовнішньополітичне рішення величезного політичного суб'єкта? Звичайно, ні. Тим не менше, це те, що відбулось в Європейському Союзі, коли 1,2% європейських виборців (відсоток тих європейців, що виступили "проти" на консультативному референдумі щодо асоціації України з Європейським Союзом в Нідерландах 6 квітня ц.р.) ускладнили економічну інтеграцію України з європейським ринком.

На додаток до проблеми демократичного представництва, Європейський Союз також страждає від проблеми згуртованості, пов'язаної з відсутністю загальної політики з найбільш важливих питань. Наприклад, в Європейському Союзі жодного разу не спромоглися погодити позиції 28-ми держав-членів щодо імміграції, адже в Західній та Південній Європі закликають до автоматичного перерозподілу біженців, а у Центральній та Східній Європі відкидають цю пропозицію.

Крім того, Європейський Союз не має спільної позиції  з енергетичних питань. Німеччина, Італія і Франція мають тісні зв’язки з енергетичним бізнесом в Росії, хоча Європейська комісія імплементує політику диверсифікації з метою послаблення енергетичної залежності Європейського Союзу від російського газу.

Регіон Центрально-Східної Європи закликає до спільної енергетичної політики ЄС та виступає проти двосторонніх енергетичних проектів з Росією та деякими членами Європейського Союзу, на кшталт «Північного потоку – 2». Трансбалтійська трубопровідна система, разом з вже існуючою першою чергою, буде мати загальну потужність 110 млрд. куб. м, оминатиме Польщу, країни Балтії, Україну та збільшить залежність ЄС від постачання природного газу з Росії.

З огляду на дану кризу, Європейський Союз потребує ґрунтовних реформ за для того, щоб діяти більш ефективно, обираючи між двома шляхами – регіоналізацією та федератизацією.

Актуальність проекту Пілсудського

Регіоналізація - це найпростіший шлях, що може бути реалізований в умовах сучасної політичної ситуації. Мова йде про розділення Європейського Союзу на регіональні альянси, які можуть представляти інтереси всіх регіонів Європи більш коректно, ніж це відбувається в Європейському Союзі сьогодні.

Регіоналізація ЄС можлива за рахунок реалізації проекту Міжмор'я – альянсу країн Центральної та Східної Європи, розташованих між Росією і Німеччиною, від Балтійського моря до Чорного й Адріатичного морів. Міжмор'я - це проект очільника Польщі в міжвоєнний період, маршала Юзефа Пілсудського, спрямований на врівноваження імперіалістичних інтенцій Росії і Німеччини через конфедерацію незалежних країн Центральної та Східної Європи.

У ХХІ столітті про проект Міжмор’я знов заговорив Лех Качинський, приводом для чого стала військова агресія Росії проти Грузії у 2008 році, коли він формував коаліцію Польщі, країн Балтії та України задля захисту Центрально-Східної Європи від, за його словами, «нескінченного російського імперіалізму».

Сьогодні ідея Міжмор’я була успішно підхоплена президентом Польщі Анджеєм Дудою, який надав другого дихання проекту Леха Качинського, маючи на меті посилення військової та енергетичної безпеки Центрально-Східної Європи, на фоні неправомірної анексії Криму Росією та окупації Донбасу.

Крім того, країни Міжмор'я глибоко зацікавлені в реалізації проектів, спрямованих на підвищення енергетичної безпеки в Центральній та Східній Європі, як-то реалізація енергетичного коридору ЄС Північ – Південь від СПГ-терміналу в Свіноуйсьце в Польщі до СПГ-терміналу на о.Крк в Хорватії.

Сприяння Міжмор'ю також відбувається за відсутності позитивної ролі Сполучених Штатів у Європі, спричинене переорієнтацією американської зовнішньої політики з Європи на Азіатсько-Тихоокеанський регіон в західній півкулі.

На практиці, президент США Барак Обама делегував Німеччині повноваження із захисту безпеки країн НАТО в Європі. В цьому контексті, Міжмор'я може виявитися більш цікавим проектом для наступного президента США через географічне положення і більш проамериканські позиції, ніж продемонстровані Німеччиною за останні роки.

Проте, всупереч всім своїм перевагам, проект Міжмор’я може провалитися з огляду на дві причини. З одного боку, регіональний альянс країн-членів ЄС регіону ЦСЄ не може бути сильним та досить ефективним без України – держави, що історично та культурно належить до Європи та протистоїть на своїй території військовій агресії, захищаючи європейську перспективу.

Виходячи з цього, сигнали від країн Міжмор’я не зовсім втішні. Адміністрація польського президента А. Дуди, наприклад, ризикує зазнати впливу більш націоналістичного крила консервативної партії «Право і Справедливість» (ПіС - партія президента), що виступає проти будь-якого зближення з Україною,  посилаючись на трагічні події, що відбувалися під час Другої світової війни.

З іншого боку, Міжмор’я  може впасти під потужним тиском Росії на кілька «дружньо налаштованих» країн ЦСЄ, таких як Угорщина, Чехія та Словаччина. Двосторонні енергетичні та економічні угоди укладені прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном, президентом Чехії Мілошем Земаном та прем’єр-міністром Словаччини Робертом Фіцо з Росією – це реальна проблема для внутрішньої згуртованості Міжмор’я.

Слід підкреслити, що серед даних "російських дружніх" держав Центральної та Східної Європи, Угорщина найбільш активно виступає проти європейських інтенцій  України. В свою чергу, Чехія і Словаччина заявили про необхідність скасувати санкції Європейського Союзу, накладені на Росію після окупації Криму і Донбасу.

Європейський  «історичний компроміс» важко виконати

Другий шлях, який  Європейський Союз міг би реалізувати - федерація всіх країн-членів ЄС з утворенням Сполучених Штатів Європи. Очолювати федерацію Сполучених Штатів Європи має єдиний президент, керівник над дійсно компетентними європейським урядом та парламентом,  законодавчі повноваженнями яких перевищували б повноваження національних парламентів країн-членів ЄС, а члени Європарламенту обирались би  відповідно до європейських, а не партійних національних списків.

Такий сценарій, в свою чергу, більш складно втілити в життя, ніж регіоналізацію, але він стане впевненою відповіддю євроскептикам та антиєвропейським партіям, які виступають проти зміцнення Європейського Союзу та асоціації України з ЄС, і отримують фінансування з Росії.

Реалізація Сполучених Штатів Європи вимагає «історичного компромісу» між країнами-членами ЄС, які займають більш ворожу позицію відносно Росії та тими, хто закликає до зближення з Москвою.

Можливо, такий «історичний компроміс» («історичним компромісом» називали політичне зближення Християнсько-Демократичної партії з Комуністичною партією Італії у 70-х р.р., задля управління країною та подолання політичного тероризму) буде коштувати Україні інтеграції в Євроатлантичну спільноту.

Відмовивши Україні в інтеграції до ЄС та НАТО,Європа зробить стратегічну помилку, яка послабить її військову на енергетичну безпеку. Воюючи з російською армією на Донбасі, Україна фактично захищає не лише свою територіальну цілісність, а й європейські кордони.

Україна також є надійною транзитною ланкою у постачанні газу та енергетичних ресурсів до Європейського Союзу, з огляду на її ефективну газотранспортну систему.

Таким чином, Міжмор’я може стати найбільш швидким способом реформування Європейського Союзу, що просуватиме оновлене Східне партнерство та матиме на меті інтеграцію України, Грузії, а також згодом й Азербайджану, до Євроатлантичної спільноти.

Matteo Cazzulani

Strategy XXI

@MatteoCazzulani



Аналітична записка


Дослідження


Доповіді та презентації


Статті


Коментарі експертів