Приготуватися до неминучого: чому Захід має вже зараз обговорювати розпад РФ

У 1969 році молодий російський історик Андрєй Амальрік написав відомий нарис "Чи переживе Радянський Союз 1984 рік?" Це сталося за рік після окупації Чехословаччини та в час найбільших досягнень Москви в космосі.

СРСР як тогочасне втілення Російської імперії був оповитий комуністичною ідеологією і виглядав твердим та непохитним. Ніхто із західних вчених-совєтологів не міг уявити тоді розпаду СРСР, а гасла на будівлях окупованої Чехословаччини сміливо проголошували "З Радянським Союзом назавжди і ніколи інакше!".

Історія показала, що Амальрік мав рацію і помилився у своєму передбаченні лише на кілька років. Проте, якби вам сказали влітку 1989 року, що окуповані країни Центральної Європи будуть звільнені з-під влади Москви до кінця року і що опісля трапиться з самим СРСР перед Різдвом 1991 року, у вас би виникли сумніви щодо психічного здоров’я оповідача.

Люди часто пропускають найочевидніші речі. А професіонали ще частіше, тому що вони переважно спеціалізуються на статус-кво.

Через нездатність західних експертів і політиків передбачити розпад СРСР, раптово виниклу нову реальність, тогочасний Захід не міг вчасно і обдумано реагувати. Результатом стали імпровізації та трагічні невдачі, наслідки яких тривали десятиліттями. Сьогодні ми спостерігаємо їх у вигляді низки окупованих Росією територій у країнах колишнього СРСР і особливо кривавої війни в Україні.

Розпад Росії так само неминучий – і якщо Європа та Захід не будуть до цього готові, його наслідки будуть такими ж або більш трагічними.

Відсутні, повільні або неправильні рішення непідготовлених західних політиків можуть призвести до довгострокової балканізації сьогоднішньої Росії. На відміну від Балкан, територія її у 50 разів перевищує югославську та має у 6 разів більше населення. І з ядерними боєзарядами.

Тому роздуми про майбутній розпад Росії – це не розвага чи прийняття бажаного за дійсне, як вважають прихильники путінського режиму.

Не осмислюючи цей сценарій, ми не відвернемо його – і навпаки, думаючи про нього, ми не викличемо його, навіть якщо захочемо. У цьому приховані внутрішні причини, і питання не в тому, чи розпадеться "Російська Федерація", а в тому, коли це станеться.

Вжиті лапки у назві держави не випадкові, бо сьогоднішня Росія – це вертикально контрольована і  централізована імперія, яка не має нічого спільного зі справжньою федерацією. Сама назва держави – класичне потьомкінське село, вигадка, розрахована на наївних іноземців.

Російську імперію тримають разом лише три сили: ідеологія наддержави, апарат безпеки (ВЧК – НКВД – КГБ – ФСБ) та нафтогазові доходи. Останнє дає змогу фінансувати мілітаризм, репресивний апарат та корумпувати політиків у Європі та в цілому світі.

Усі три названі сили ослабнуть і різко згорнуться у найближчі місяці та роки в результаті тривалої військової поразки Росії в Україні, західних санкцій та швидкого розвитку електромобільності.

Російські військові та репресивні сили стікають кров’ю в Україні, великий шовінізм росіян буде смертельно вражений, а швидке падіння продажів нафти і газу в поєднанні з подальшими санкціями економічно зруйнує Кремль і не дасть йому далі підкуповувати політичну еліту всередині Росії та за кордоном.

Без корупційного пряника і батога влади ідеологія імперської Росії не буде життєздатною і деградує.

У 2016 році в есе "Чи переживе Російська Федерація 2031 рік? Росія, Китай і неминучі наслідки зміни клімату" я оцінив розпад Росії як тему наступного десятиліття.

Проте напад на Україну радикально прискорив розвиток подій – тому розпад РФ стає справою найближчих 3-5 років.

Звісно, ​​це лише оцінка – різні суб’єктивні фактори та конкретні рішення конкретних політиків можуть його прискорити чи, навпаки, трохи затримати. Проте Європу чекає розпад Російської Федерації.

Поразка російської армії в Україні означає значне послаблення репресивно-військового апарату, який тримає у кайданах ув’язнені в Росії народи. З офіційно 140 мільйонів жителів сьогоднішньої Росії (їхня реальна кількість може бути меншою) лише близько 75% населення є етнічними росіянами, і їхня частка неухильно зменшується.

Навпаки, зростає кількість неросійських, особливо мусульманських етносів. Крім того, цифра в 75% може бути значно завищена. Представники багатьох пригноблених етнічних груп часто ідентифікують себе з російським етносом, тому що їм це вигідно.

Мабуть, немає потреби пояснювати це словакам – просто згадайте "угорськість" етнічних словаків Угорщини в ХІХ столітті або підозріло низьку кількість ромів у словацьких переписах населення. Те саме явище діє і в Росії – і, очевидно, через тривалий русифікаційний тиск, воно може бути набагато більш поширеним.

Особливо це стосується нащадків українців у змішаних українсько-російських шлюбах, де російська ідентифікація є дуже поширеною, а тому фактична кількість українців, які проживають в Росії, може бути значно вищою за офіційні 1,4%.

Розглядаючи лінії розмежування майбутнього розпаду Росії, найлегше почати з окупованих нею територій. Передусім це означає повернення окупованих Криму та Донбасу Україні, Абхазії та Південної Осетії – Грузії, Придністров’я – Молдові. Тут нема про що сперечатися.

Так само простим є питання про повернення окупованих Росією Курильських островів Японії та Карелії Фінляндії. Більше обговорень серед європейців може виникнути щодо майбутнього окупованого та анексованого Кенігсберга.

Цікавою може стати доля російського Далекого Сходу – значна частина сьогоднішніх Хабаровщини та Амурської області до 1860 року належали Китаю, і можна припустити, що він може пред'явити на них законні претензії.

Ще більш складним процесом стане розпад  решти Росії. Навіть маючи формально "лише" 25% неросійських націй серед 140-мільйонного населення Росії, емансипаційні зусилля багатьох націй неможливо зупинити без поліцейсько-військового гніту та корупції етнічних еліт за рахунок грошей від продажу нафти та газу.

Зрештою, можна небезпідставно сумніватися, що росіяни, які живуть у Петербурзі, на Уралі, в Сибіру чи на Далекому Сході, захочуть залишитися під владою щиро ненависної Москви, яка сприймається і уральцями, і сибіряками як ненажерливий паразит. Таким чином, Росія може розділитися на кілька менших російськомовних держав.

Проте важливо інше: Заходу вже зараз треба аналізувати можливі сценарії розпаду РФ.

Це важливо через те, що такий розпад відкриє великі виклики – і ризики, і можливості. Ризики полягають у тому, що Європа і Захід можуть знову зазнати невдачі, як і після розпаду СРСР.

У цьому випадку постросійський простір зіштовхнеться з балканізацією, тривалим періодом бідності та насильства.

Або ж Захід може діяти розсудливо, швидко, прагматично і чутливо – і дати народам Росії і самим росіянам шанс на гідне майбутнє у свободі і, принаймні, відносному благополуччі.

Але для цього треба бути готовим. А це, щонайменше, вимагає зняття Європою "внутрішнього табу" з обговорення можливого розпаду Росії. 

СРСР як тогочасне втілення Російської імперії був оповитий комуністичною ідеологією і виглядав твердим та непохитним. Ніхто із західних вчених-совєтологів не міг уявити тоді розпаду СРСР, а гасла на будівлях окупованої Чехословаччини сміливо проголошували "З Радянським Союзом назавжди і ніколи інакше!".

Історія показала, що Амальрік мав рацію і помилився у своєму передбаченні лише на кілька років. Проте, якби вам сказали влітку 1989 року, що окуповані країни Центральної Європи будуть звільнені з-під влади Москви до кінця року і що опісля трапиться з самим СРСР перед Різдвом 1991 року, у вас би виникли сумніви щодо психічного здоров’я оповідача.

Люди часто пропускають найочевидніші речі. А професіонали ще частіше, тому що вони переважно спеціалізуються на статус-кво.

Через нездатність західних експертів і політиків передбачити розпад СРСР, раптово виниклу нову реальність, тогочасний Захід не міг вчасно і обдумано реагувати. Результатом стали імпровізації та трагічні невдачі, наслідки яких тривали десятиліттями. Сьогодні ми спостерігаємо їх у вигляді низки окупованих Росією територій у країнах колишнього СРСР і особливо кривавої війни в Україні.

Розпад Росії так само неминучий – і якщо Європа та Захід не будуть до цього готові, його наслідки будуть такими ж або більш трагічними.

Відсутні, повільні або неправильні рішення непідготовлених західних політиків можуть призвести до довгострокової балканізації сьогоднішньої Росії. На відміну від Балкан, територія її у 50 разів перевищує югославську та має у 6 разів більше населення. І з ядерними боєзарядами.

Тому роздуми про майбутній розпад Росії – це не розвага чи прийняття бажаного за дійсне, як вважають прихильники путінського режиму.

Не осмислюючи цей сценарій, ми не відвернемо його – і навпаки, думаючи про нього, ми не викличемо його, навіть якщо захочемо. У цьому приховані внутрішні причини, і питання не в тому, чи розпадеться "Російська Федерація", а в тому, коли це станеться.

Вжиті лапки у назві держави не випадкові, бо сьогоднішня Росія – це вертикально контрольована і  централізована імперія, яка не має нічого спільного зі справжньою федерацією. Сама назва держави – класичне потьомкінське село, вигадка, розрахована на наївних іноземців.

Російську імперію тримають разом лише три сили: ідеологія наддержави, апарат безпеки (ВЧК – НКВД – КГБ – ФСБ) та нафтогазові доходи. Останнє дає змогу фінансувати мілітаризм, репресивний апарат та корумпувати політиків у Європі та в цілому світі.

Усі три названі сили ослабнуть і різко згорнуться у найближчі місяці та роки в результаті тривалої військової поразки Росії в Україні, західних санкцій та швидкого розвитку електромобільності.

Російські військові та репресивні сили стікають кров’ю в Україні, великий шовінізм росіян буде смертельно вражений, а швидке падіння продажів нафти і газу в поєднанні з подальшими санкціями економічно зруйнує Кремль і не дасть йому далі підкуповувати політичну еліту всередині Росії та за кордоном.

Без корупційного пряника і батога влади ідеологія імперської Росії не буде життєздатною і деградує.

У 2016 році в есе "Чи переживе Російська Федерація 2031 рік? Росія, Китай і неминучі наслідки зміни клімату" я оцінив розпад Росії як тему наступного десятиліття.

Проте напад на Україну радикально прискорив розвиток подій – тому розпад РФ стає справою найближчих 3-5 років.

Звісно, ​​це лише оцінка – різні суб’єктивні фактори та конкретні рішення конкретних політиків можуть його прискорити чи, навпаки, трохи затримати. Проте Європу чекає розпад Російської Федерації.

Поразка російської армії в Україні означає значне послаблення репресивно-військового апарату, який тримає у кайданах ув’язнені в Росії народи. З офіційно 140 мільйонів жителів сьогоднішньої Росії (їхня реальна кількість може бути меншою) лише близько 75% населення є етнічними росіянами, і їхня частка неухильно зменшується.

Навпаки, зростає кількість неросійських, особливо мусульманських етносів. Крім того, цифра в 75% може бути значно завищена. Представники багатьох пригноблених етнічних груп часто ідентифікують себе з російським етносом, тому що їм це вигідно.

Мабуть, немає потреби пояснювати це словакам – просто згадайте "угорськість" етнічних словаків Угорщини в ХІХ столітті або підозріло низьку кількість ромів у словацьких переписах населення. Те саме явище діє і в Росії – і, очевидно, через тривалий русифікаційний тиск, воно може бути набагато більш поширеним.

Особливо це стосується нащадків українців у змішаних українсько-російських шлюбах, де російська ідентифікація є дуже поширеною, а тому фактична кількість українців, які проживають в Росії, може бути значно вищою за офіційні 1,4%.

Розглядаючи лінії розмежування майбутнього розпаду Росії, найлегше почати з окупованих нею територій. Передусім це означає повернення окупованих Криму та Донбасу Україні, Абхазії та Південної Осетії – Грузії, Придністров’я – Молдові. Тут нема про що сперечатися.

Так само простим є питання про повернення окупованих Росією Курильських островів Японії та Карелії Фінляндії. Більше обговорень серед європейців може виникнути щодо майбутнього окупованого та анексованого Кенігсберга.

Цікавою може стати доля російського Далекого Сходу – значна частина сьогоднішніх Хабаровщини та Амурської області до 1860 року належали Китаю, і можна припустити, що він може пред'явити на них законні претензії.

Ще більш складним процесом стане розпад  решти Росії. Навіть маючи формально "лише" 25% неросійських націй серед 140-мільйонного населення Росії, емансипаційні зусилля багатьох націй неможливо зупинити без поліцейсько-військового гніту та корупції етнічних еліт за рахунок грошей від продажу нафти та газу.

Зрештою, можна небезпідставно сумніватися, що росіяни, які живуть у Петербурзі, на Уралі, в Сибіру чи на Далекому Сході, захочуть залишитися під владою щиро ненависної Москви, яка сприймається і уральцями, і сибіряками як ненажерливий паразит. Таким чином, Росія може розділитися на кілька менших російськомовних держав.

Проте важливо інше: Заходу вже зараз треба аналізувати можливі сценарії розпаду РФ.

Це важливо через те, що такий розпад відкриє великі виклики – і ризики, і можливості. Ризики полягають у тому, що Європа і Захід можуть знову зазнати невдачі, як і після розпаду СРСР.

У цьому випадку постросійський простір зіштовхнеться з балканізацією, тривалим періодом бідності та насильства.

Або ж Захід може діяти розсудливо, швидко, прагматично і чутливо – і дати народам Росії і самим росіянам шанс на гідне майбутнє у свободі і, принаймні, відносному благополуччі.

Але для цього треба бути готовим. А це, щонайменше, вимагає зняття Європою "внутрішнього табу" з обговорення можливого розпаду Росії. 

Текст вийшов за сприяння Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" та був вперше опублікований на сайті Європейська правда 

ЮРАЙ МЕСІК

експерт Словацької асоціації зовнішньої політики

 



Аналітична записка


Дослідження


Доповіді та презентації


Статті


Коментарі експертів