В 2014 році, після Революції гідності і початку російської агресії проти України, підписання Угоди про асоціацію з ЄC виглядало вражаючим успіхом на шляху повернення країни в Європу. Суспільні настрої підтримки набуття членства в НАТО та ЄС стали динамічно зростати. В лютому 2019 р. Парламент України вніс зміни до Конституції, якими закріпив стратегічний курс держави на членство в ЄС і НАТО.
Але навряд чи хто тоді міг би прогнозувати, що за 3 роки у червні 2022-го, ЄС надасть країні статус кандидата на вступ, а ще через 1,5 роки, у грудні 2023-го відкриє переговори щодо вступу. В Україні з вдячністю згадують уряд Едварда Гегера в сусідній Словаччині, який в 2022 році доклав значних зусиль по просуванню в ЄС ідеї надання Україні статусу кандидата.Така динаміка прийняття рішень з боку ЄС щодо України, безперечно, викликає позитивні емоції в українському суспільстві. Воно стало ще більш згуртованим в питанні європейської і євроатлантичної інтеграції після повномасштабного збройного вторгнення РФ 24 лютого 2022 року.
Останні соціологічні дані кінця 2023 року свідчать, що 78% українців проголосували б за вступ України до ЄС в разі проведення референдуму, а проти були би лише 5% респондентів. Підтримка вступу до ЄС дещо зменшилась, ніж була у липні 2023-го, тоді вона становила 85%. Очевидно, що деяке зниження відбулось на тлі польсько-української суперечки щодо української аграрної продукції на ринку ЄС і польському, зокрема. Польська боязнь конкуренції з Україною стимулювала схожі настрої і в деяких сусідніх країнах Центральної Європи, зокрема, в Угорщині та Словаччині. Іншим ударом з боку країни-члена ЄС стало блокування польськими перевізниками важливого транспортного коридору Польща – Україна. Оскільки це антиукраїнська й антиєвропейська акція здійснювалась за ініціативи польської партії проросійської орієнтації, то вона для українців мала вигляд російської спецоперації, що виконувалась руками польських проксіз.
Ці приклади показали українцям, що всемогутня Європейська Комісія виявилась нездатною забезпечити дотримання урядом Польщі узгоджених в рамках ЄС політик. Слабкість провідної інституції ЄС викликала розчарування в українському суспільстві. Скептичні настрої щодо спроможностей інституцій ЄС посилює і діяльність троянського коня Росії в Європі – режиму Віктора Орбана, який виступає проти членства України в ЄС і намагається усіляко розвивати відносини з Росією всупереч санкційній політиці Заходу. Не додала оптимізму українцям і зміна політичного курсу Словаччини після минулорічних виборів, коли до влади повернувся ще один putinversteher Роберт Фіцо.
Зниженню авторитету ЄС сприяє і тривале зволікання з вирішенням питання передачі Україні заморожених активів російського ЦентроБанку. Європарламент закликав до їх конфіскації та передачі Україні, Європейська Комісія виступила за передачу отриманого від їх використання прибутку, а Європейський ЦентроБанк категорично проти обох варіантів.
А тим часом, російські ракети, безпілотники іранського виробництва, снаряди з Північної Кореї продовжують нищити українські міста і села. Маленька «коаліція зла» виявляється більш спроможною, аніж великий Європейський Союз, який не зміг забезпечити обіцяні 1 мільйон артилерійських снарядів для України, в той час як Північна Корея тільки в період із серпня до жовтня 2023 року надала РФ майже 1 млн. снарядів.
В Україні цінують позицію уряду Фінляндії як в контексті надання швидкої військової допомоги Україні, так і прискорення рішення ЄС про допомоговий інструмент обсягом в 50 млрд. євро. Також у Києві не лишаються непоміченими рішення і кроки Фінляндії по відмові від російського проекту АЕС та імпорту викопних енергоресурсів з РФ. Це важливий приклад для інших країн-членів ЄС як потрібно чинити, щоб змусити агресора до миру.
«Sustainable Peace Manifesto. Never Again 2.0», розроблений рік тому громадянським суспільством України чітко фіксує, що «the risk of Ukraine’s non-accession in the EU and NATO (maintaining a “gray zone”, which creates a constant temptation for unpunished aggression from the Russian Federation) far exceeds the previously debated enlargement risks». Україна – це не проблема для ЄС, а частина рішення для майбутнього Європи, що підвищує її опірність навалі новітньої орди зі сходу. Потрібна чітка орієнтація на перемогу України і її інтеграцію в ЄС, адже стрімка деградація геостратегічного середовища ЄС вимагає негайного посилення оборони Європи. Найкраще це можна зробити у синергії зусиль з Україною по відсічі «коаліції зла». Чим швидше це буде усвідомлено в Брюсселі і столицях країн-членів, тим дешевше війна в Європі обійдеться для ЄС.
Стаття написана спеціально для журналу Baltic Rim Economies, де й була вперше опублікована.