Курдський фактор Росії

Події на Близькому Сході, зокрема, експансія радикальної терористичної організації Ісламська держава (ІД), перекидання російських військ на територію Сирії, збройні протистояння між турецькими військовими та бойовиками Робітничої Партії Курдистану (РПК), політична криза в Іракському Курдистані — неповний перелік близькосхідної "скриньки Пандори". 

Які ж мотиви є визначальними у сучасних подіях на Близькому Сході, зокрема на територіях, де проживають курди? Нафта, газ та енергетичні потоки…Як співає Юрій Шевчук, «когда закончится нефть…когда закончится газ…». Саме цей аспект і визначає таку зацікавленість Росії в даному регіоні.

Для прикладу, запаси нафти в регіоні Іракського Курдистану, за оцінками фахівців, складають близько 144 млрд. барелів, або 17% від загальних запасів Іраку. Буріння нових свердловин, як очікується, з широким залученням російських компаній, може збільшити обсяг резервів до 435 млрд. барелів, що, теоретично, дозволить даному регіону зайняти шосте (!) місце у світі за запасами нафти.

Значні запаси вуглеводнів та історичний досвід двосторонніх російсько-курдських відносин і стали тими факторами, які дали можливість російським компаніям долучитись до розробки родовищ. Так, влітку 2012 року компанія «Газпром нефть» (дочірня компанія ПАТ «Газпром») на умовах угод про розподіл продукції долучилась до розробки двох нафтових родовищ – Шакал (Shakal) та Гарміан (Garmian). За даними російської компанії сукупні розвідані запаси двох родовищ нафти складають 3,6 млрд. барелів. Частка «Газпром нефти» в розробці родовища Шакал становить 80%, де компанія виступає оператором. Решта частина акцій перебуває у власності регіонального уряду Іракського Курдистану. Для розробки родовища Гарміан компанія «Газпром нефть» створила консорціум з канадською компанією «WesternZagros» та володіє сукупним пакетом акцій 40%.

Третім родовищем, яке має намір розробляти російська компанія, є родовище Халабджа (Halabja). Пакет акцій тут також складає 80%.

Залучення росіян до розробки родовищ було досягнуто за рахунок використання як політичних подій в регіоні, так і дипломатичних зусиль Росії. Подальша ситуація лише посилила її положення.

Місце розташування нафтових родовищ, до розробки  яких залучена російська компанія «Газпром нефть»

У грудні 2014 року між курдською автономією та офіційною владою Багдаду було підписано угоду, яка передбачала право Іракського Курдистану експортувати до 550 тис. барелів нафти (в тому числі до 300 тис. барелів з родовища Кіркук) нафтопроводом Кіркук-Джейхан на територію Туреччини. При цьому влада Багдаду зобов’язалась виділяти 17% бюджету країни до місцевого бюджету автономії (в процентному відношенні до загальних запасів країни) та щорічно надавати $1 млрд. для воєнізованих угруповань курдів «Пешмерга» для боротьби з терористичним угрупованням Ісламська Держава. Але «недовго музика грала»…

Вже в кінці січня 2015 року під час свого візиту до Іракського Курдистану спеціальний представник президента Росії з питань Близького Сходу Михайло Богданов проводив переговори з прем’єр-міністром Іракського Курдистану Нечірваном Барзані щодо посилення двостороннього співробітництва в енергетичній сфері.

І на початку серпня 2015 року курдська автономія приймає рішення про прямий продаж власної нафти (через нафтопровід Кіркук-Джейхан) на світовий ринок з прагненням його збільшення до 1 млн. барелів на добу. Такий тренд безпосередньо пов’язаний з початком промислового видобутку нафти російською компанією на нафтових родовищах автономії.

 Михайло Богданов (ліворуч) та Нечірван Барзані під час офіційної зустрічі в м. Ербіль 21 січня 2015 р.

Інший аспект – не менш важливий, аніж контроль за ресурсними потоками -  інтересів Росії в даному регіоні визначається прагненням блокувати конкурентні маршрути постачання нафти і газу за відпрацьованою кремлівською пропагандою теорією «транзитних ризиків». Останні події вказують на активізацію саме таких сценаріїв через використання місцевих чинників і процесів.

Зокрема, 4 серпня 2015 року в районі міста Сарикамиш провінції Карс було здійснено підрив ділянки газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзурум. За офіційною версією диверсію було вчинено представниками РПК. Збитки від ремонту ділянки газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзурум на території Туреччини понесла державна компанія BOTAS, яка є оператором турецької частини даного газопроводу. 24 серпня 2015 року підрив газопроводу в цій же провінції був повторений. Діяльність представників РПК з руйнування транспортної інфраструктури на сході Туреччини, при цьому, також характеризується намаганням блокувати маршрути постачання вуглеводнів з території Ісламської Республіки Іран в напрямку Туреччини. 27 липня 2015 року представниками РПК на сході Туреччини було підірвано ділянку магістрального газопроводу Тебріз-Ерзурум-Сивас-Анкара. На момент здійснення теракту даним газопроводом відбувалось постачання газу на територію Туреччини з Ірану. Після проведення ремонтних робіт та відновлення газопостачання 3 серпня 2015 року в той же день відбулась наступна спроба підриву ділянки газопроводу, яка була попереджена турецькими правоохоронцями. 29 липня 2015 року представниками РПК на сході Туреччини було підірвано три ділянки нафтопроводу Кіркук-Джейхан. На момент здійснення теракту даним трубопроводом відбувалось постачання нафти на територію Туреччини.

Всі ці події відбувались одночасно з активним просуванням проектів газопроводів «Турецький потік» через Чорне море та «Північний потік-2» через Балтику. Ідея російського керівництва в даній ситуації проста – сприяти нестабільності в регіоні, через який здійснюється транспортування енергоносіїв через Туреччину з Азербайджану та Ірану, максимально перешкоджати реалізації проекту постачання газу з Каспійського регіону до Європи та просувати свої проекти, як єдино можливу альтернативу «транзитним ризикам», що існують по територіях України та Туреччини.

В ситуації, пов’язаній з руйнуванням енерготранспортної інфраструктури, зацікавленим гравцем є саме Російська Федерація. Попереднє відпрацювання сценарію підриву труб на території Туреччини був здійснений ще…6 серпня 2008 року. Тоді з використанням кібер-атак було захоплено управління системою захисту нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан (БТД) та підірвано ділянку труби. І відповідальність за здійснення цього акту взяли представники РПК, які, за незалежними оцінками, не мають відповідної кваліфікації та достатніх ресурсів для проведення подібних дій.

В той час одразу ж «рупор» путінської ідеології євразійства Олександр Дугін заявив про те, ще даний проект (БТД) був «з самого початку мертвим».

Згідно з дослідженням американського дослідного інституту «TheUnitedStatesCyberConsequencesUnit» організацією кібер-атак та здійснення вибуху на території Туреччини займались представники російських спеціальних служб. Однією з основних причин проведення агресії проти Грузії у 2008 році називається також і геополітична задача перенаправлення нафтових потоків з Баку до російського порту Новоросійськ.

  Нафтопроводи Баку-Тбілісі-Супса, Баку-Тбілісі-Джейхан є важливими конкурентами російських енергетичних маршрутів

На даний час задача Кремля ускладнилась. З початком реалізації газопроводу TANAP та фактичного краху «Турецького потоку» Росія прагне використати курдський рух в своїх цілях. Зокрема, робиться все для максимального переривання газових потоків з території Ірану і Азербайджану та формування дефіциту газу для Туреччини у розмірі близько 10 млрд. м3 на рік.

З огляду на перенесення російсько-турецьких переговорів з питань реалізації «Турецького потоку» РФ розіграла іншу карту, підписавши 4 вересня угоду акціонерів для розширення газопровідної системи «Північний потік». І відповідь не забарилась…

Вже 22 вересня Ердоган прибув до Москви для обговорення питання реалізації російського проекту газопроводу. Однак козирі Путін приберіг на пізніше…

Подальша підтримка РПК з організації терористичних актів для руйнування трубопровідної інфраструктури, ймовірність використання території Іракського Курдистану для бази російських військових, проведення операцій з ліквідації бойовиків «ІД» з «випадковим» руйнуванням важливих економічних об’єктів – саме ці дії слід очікувати від такого «миротворця». Не слід, також, забувати і про роль Москви у «врегулюванні» ситуації навколо Нагірного Карабаху. Розморожування даного конфлікту може призвести до блокування транзиту енергоносіїв з Азербайджану.

Ось що пише в цьому контексті азербайджанські ЗМІ: «Зростання радикалізму на Близькому Сході стало безпосередньо зачіпати інтереси Азербайджану. На це вказує той факт, що в серпні газопровід Баку-Тбілісі-Ерзурум двічі був підданий нападу з боку курдської терористичної організації РПК. Зв'язки РПК з Москвою, а також нещодавні кроки російських військових у Грузії, які взяли під свій контроль частину нафтопроводу Баку-Супса, дали підставу спостерігачам говорити про прагнення Росії загострити ситуацію в зоні проходження Південного газового коридору. Таким чином, мабуть, Москва тисне на ЄС і Туреччину для просування проекту "Турецький потік" і, тим самим, блокування можливості поставок газу з Туркменістану та Ірану в Європу Південним газовим коридором. Різко негативна реакція на відкриття в Грузії навчального центру НАТО дає підставу вважати, що Москва буде і далі намагатися дестабілізувати ситуацію в цій країні, щоб зупинити процес військового укріплення Заходу в зоні традиційного впливу Росії. А це вже і загроза Азербайджану, оскільки Грузія є важливою ланкою в стратегії по створенню енергетичного і транспортного коридору зі Сходу на Захід».

Відпрацьований сценарій «транзитних ризиків», який здійснюється РФ в Україні, застосовується нею вже й стосовно Південного коридору ЄС. Слід не забувати просту російську формулу «транзитний ризик» + «наш газопровід», яка може призвести до зростаючого енергетичного контролю не лише регіону, але й Європи у цілому.

 Схема нафто- (чорний колір) та газопроводів (синій колір) з блокуванням поставок енергоносіїв з використанням курдського фактору

Олег Гичка, "Стратегія ХХІ"

 



Аналітична записка


Дослідження


Доповіді та презентації


Статті


Коментарі експертів