Російсько-німецький nur Geschäft* або технологія обходу санкцій

Гадаємо, що на тлі періодичних дискусій у ЄС продовжувати чи не продовжувати режим санкцій проти РФ, у багатьох виникали питання – а наскільки цей режим ефективний? От ціни на нафту ефективно впливають на економіку агресора. А євросанкції? Чи не винайдено за час їх дії обхідні шляхи? Чи не схожі ці санкції на швейцарський сир з великими дірками?

«Мне бы джина, я б тогда не путался в проводах,

Прям из Крыма по Днепру бы подтянул Карадаг,

До зарплаты за неделю не был бы на мели…

…Приземлились самолеты, всплыли подлодочки,

В моду снова входят «розовые очки».

 

«Бумбокс», «Хоттабыч»

 

 


У будь-якій війні необхідно мати союзника
, а краще – кількох. Причому, це можуть бути не тільки держави, але й потужні корпорації – як національні, так і транснаціональні, об’єднання промисловців, політичні партії, неурядові організації. Для війни гібридного типу проти Європи в цілому та України зокрема, Росія заздалегідь «вирощувала» таких союзників. Достатньо пригадати п’ятірку європейських компаній, що окреслили свій намір стати спільниками «Газпрому» в реалізації проекту «Північний потік-2». Зовсім не дивно, що ці компанії походять саме з тих країн, з яких найчастіше лунають заклики переглянути режим санкцій щодо порушника міжнародного права – ФРН, Австрії, Франції.

Одну з базових технологій обходу санкцій ми опишемо на німецькому прикладі, зокрема, концерну Siemens, на діяльність якого в Росії слушно звернута увага експертами ДТ в німецькому розділі проекту «Викрадення Європи».

В середині літа поточного року в засобах масової інформації почалось обговорення можливого постачання газових турбін виробництва Siemensзадля збільшення потужностей виробництва електроенергії на анексованій Росією території Автономної Республіки Крим. Офіційні представники німецького концерну спростували таку інформацію та обмежились стандартною фразою про «повагу рішень щодо санкцій та подальшого дотримання санкційних положень». Поглянемо уважніше на реальний стан речей.

Підмурівки російсько-німецької співпраці у високотехнологічному секторі енергетичного машинобудування були створені ще 8 років тому. 13 червня 2007 року, а потім 21 липня 2008 року між Siemens та пітерським підприємством «Силовые машины» були підписані договори щодо передачі німецьким концерном технологій та прав на виробництво газотурбінних установок (ГТУ) SGT5-2000E та SGT5-4000F на 20-річний період – до кінця 2027 та 2028 років відповідно. Наприкінці ж 2008 року було підписано першу стратегічну угоду про співпрацю та партнерство між новоствореним «Ростехом» та Siemens. І це невдовзі після агресивних дій Росії проти Грузії!

(Державна корпорація (ДК) з питань сприяння розробки, виробництва та експорту високотехнологічної промислової продукції «Ростех» була створена 23 листопада 2007 року відповідним федеральним законом №270-ФЗ. «Ростех» фактично виступає монополістом на ринку Росії в сфері технологій оборонно-промислового комплексу (ОПК) та товарів подвійного призначення, підконтрольний державним органам та спрямований для сприяння державній політиці з розвитку та модернізації промисловості. Організаційно мегакорпорація складається з таких гігантів, як концерн «Калашников», холдинг «Вертолеты России», «Объединенная двигателестроительная корпорация» та інші. Одним словом, такий собі «монстр» в сфері ОПК та високих технологій, на кшталт «Газпрому», «Роснефти» чи свого часу РАО «ЕЄС России» в енергетичній сфері.)

І «Ростех», і Siemens нерівно дихали в бік «Силовых машин», які на той час фактично були частиною імперії Чубайса та чубайсенят – РАО «ЕЭС России». Але переможцем приватизаційного конкурсу став близький до В. Путіна мільярдер Олексій Мордашов, якому з часом продав свій блокуючий пакет «Силовых машин» і Siemens. Зараз 100% ВАТ «Силовые машины» належать кіпрській HIGHSTAT LIMITED. Згідно річного звіту: «Єдиним акціонером ВАТ «Силовые машины» є компанія HIGHSTAT LIMITED. Кінцевий бенефіціар компанії HIGHSTAT LIMITED – Олексій Мордашов». Він, окрім «Северстали», з 2011 року володіє значним пакетом акцій німецького туристичного оператора «TuiAG». У Мордашова переконані, що після завершення стагнації економіки, Європу чекає потік туристів з країн третього світу на чому можна непогано заробити. Інша цікава подробиця – Мордашов позбувся своїх металургійних активів в США й пообіцяв Путіну більше не робити «нерозумних інвестицій». Зате відзначає перспективу «Силовых машин» у співпраці з німецьким партнером.

У 2009 році навколо дочірнього підприємства концерну Siemens в Росії розгорівся скандал у зв’язку з корупційною діяльністю, підкупом чиновників на різних рівнях для виграшу в тендерах, у зв’язку з чим компанія була на чотири роки позбавлена можливості участі у тендерах. Deutsche Welle відзначає, що загальна сума «чорних» кас концерну Siemensв період з 2000 по 2009 рік оцінюється близько 1,3 мільярди євро. Тобто, німці за більше ніж за 160-річну історію ведення бізнесу в Росії чітко зрозуміли основні правила успіху, серед яких, підкуп чиновників не є останнім за значущістю. Російсько-німецькі бізнес-відносини базовані на принципі так званого прагматизму, за яким, як правило, приховуються виплати комісійних, відкати та елегантно замаскована корупція. «Ефект Шрьодера», фактично, є проявом особливості російсько-німецьких відносин на перехресті великого бізнесу та політики.

Далі ще цікавіше… В грудні 2011 року після чергової невдалої спроби німецького концерну заволодіти контрольним пакетом акцій ВАТ «Силовые машины», цими двома компаніями було створено спільне підприємство – «Сіменс – технології газових турбін» («СТГТ») з частками 65% Siemensта 35% ВАТ «Силовые машины». Win-Win– ось основна стратегія німецького політикуму та бізнесу. Тому 18 червня 2015 року вже був введений в експлуатацію завод в промисловій зоні «Горєлово», що неподалік Санкт-Петербургу, зі складання та обслуговування газотурбінних установок (ГТУ), зокрема SGT5-2000E та SGT5-4000F. Звіт ВАТ «Силовые машины» за 2014 рік відзначає: «Розвиток газотурбінного бізнесу ВАТ «Силовые машины» ведеться у тісному партнерстві з компанією Siemens. Російсько-німецьке спільне підприємство займається науково-дослідною розробкою нових газових турбін, локалізацією виробництва в Росії, збиранням, продажем, управлінням проектами та сервісним обслуговуванням газових турбін».

ДК «Ростех» намагалася у 2014 році отримати контроль над «Силовыми машинами», однак, Мордашову, завдяки своїм звязкам на самій вершині російського владного Олімпу, вдалось зберегти існуючий статус-кво.

Якраз газотурбінні установки «Siemens», в першу чергу SGT5-2000E, і можуть стати базовими для вирішення питання виробництва електроенергії на Кримському півострові. ГТУ Siemens SGT5-2000E зарекомендувала себе в якості надійного агрегату для генеруючих потужностей. Вона широко застосовується для електростанцій простого та комбінованого циклу. Потужність ГТУ складає в комбінованому циклі 253 МВт в одновальному варіанті та 512 МВт у двовальному. ККД досягає 52,5 и 53,1%, відповідно. Має гарну стійкість та довговічність. Додатковою перевагою даного устаткування є широкий діапазон палив від природного газу до важких нафтопродуктів й сирої нафти. Звісно ж, газ якнайкраще підходить в якості палива.

Беручи до уваги «Інформацію про розвиток та сучасний стан паливно-енергетичного комплексу Республіки Крим за 2014 рік», першочергова увага окупаційною владою приділяється енергозабезпеченню великих міст Кримського півострова, таких як Сімферополь та Севастополь. Тому здійснюються заходи щодо підвищення обсягів видобутку газу так званим ГУП РК «Черноморнефтегаз» (колишня дочірня компанія НАК «Нафтогаз України» «Чорноморнафтогаз») на Одеському, Архангельському газових родовищах та Штормовому газоконденсатному родовищі. Саме газ і має стати основним ресурсом для виробництва електроенергії на півострові. Паралельно передбачається і прокладка двох ниток газопроводу з території Росії через Керченську протоку, в чому зацікавлений як «Газпром», так і «Силовые машины» з Siemens, оскільки з високим ступенем імовірності саме їх газотурбінне устаткування буде замовлене російським газовим монополістом.

Для розбудови інфраструктури «Кримського федерального округу», застосовується стандартні тендерні процедури, де переможець призначається зазделегідь. І, звісно, не в Криму, і не так званою кримською владою. Влітку 2014 року інжиніринговакомпанія «Технопромэкспорт», яка входить до структури вже відомої ДК «Ростех», була обрана головним підрядником для будівництва нових енергоблоків ТЕС в Сімферополі та Севастополі.

Згідно плану закупівлі «Технопромэкспорту» на 2015 рік сума майже в 4,2 млрд. рублів (близько $62 млн.) передбачена на оплату постачання парогазових установок (ПГУ) в комплекті з генераторами та допоміжним обладнанням до Криму.  Кінцевим пунктом призначення цього устаткування є саме Сімферополь та Севастополь. Це витікає з тексту розпорядження уряду РФ №2004-р від 8 жовтня 2015 року на виконання постанови уряду РФ №803 від 14 серпня 2014 року.

 

 
Витяг з розпорядження уряду РФ №2004-р від 8 жовтня 2015 року
 

Тендер на постачання турбін, генераторів та допоміжного обладнання для чотирьох ПГУ по 235 МВт (якраз відповідає паспортній потужності ПГУ Siemens SGT5-2000E), «Технопромэкспорт» оголосив у серпні 2015 року. В якості місця призначення поставок в документах було вказано не Крим, а Тамань, де ніби-то збираються будувати потужну ТЕС. Згідно липневої інформації агентства “ThomsonReuters” у відповідь на його запит до німецької компанії, було отримано повідомлення: «У Siemens немає підстав сумніватись, що газові турбіни в рамках контракту будуть призначені для іншого регіону, а не для електростанції в Тамані». Звичайно ж, навіщо Siemensпопадати у незручне становище та наражатись на штрафні санкції?

Навіть російські ЗМІ задавались питанням – де саме планується будувати ТЕС на Тамані, хто інвестор? Ні про місце будівництва, ні про техніко-економічне обгрунтування проекту, будь-які тендери та конкурси завчасно мова не велась. Єдине, що було відомо за скупим повідомленням російського Міненерго – це те, що ТЕС буде розташована в безпосередній близькості від Керченської протоки, однак про конкретне місце розташування не йшлося. Для порівняння: розташована в тому ж Південному федеральному окрузі Сочинська ТЕС, що була введена в експлуатацію у 2004 році, за три роки до цього була включена до спеціального переліку пріоритетних об’єктів капітального будівництва Федеральної енергетичної комісії РФ вже маючи відповідне ТЕО, проект та кошторис.

Звісно, гіпотетично можна припустити, що на Тамані теж будуть будувати ТЕС, адже південь Росії – енергодефіцитний регіон. Більше того, якраз «кидання кабелів» через Керченську протоку дозволить передати частину електроенергії на Крим з Тамані. Таку «гіпотезу» можна було прийняти, якби не два але. Перше – офіційними документами уряду РФ передбачено будівництво генеруючих потужностей тільки в Криму та Калінінградській області. Друге – кримські посіпаки Кремля видали його секрети. За повідомленнями ЗМІ: «Севастопольська ТЕС складатиметься з двох блоків. Перший блок потужністю 235 мегават планується виготовити у вересні 2017 року, другий — до березня 2018 року. Нова станція буде працювати на газових турбінах Siemens, виготовлених на спільному підприємстві в Санкт-Петербурзі. Вибір обладнання обумовлений режимом санкцій, який не дозволив застосовувати американські або німецькі силові машини, які непогано себе зарекомендували на олімпіаді в Сочі».

Отже, насправді, нова ТЕС на Тамані – це віртуальний проміжний пункт матеріально-технічної комплектації додаткових генеруючих потужностей для Криму. Цим самим мається на меті вивести з-під санкційного удару німецьких друзів Путіна й Мордашова, за якими пильно стежить не тільки «Муті» (матінка – так називають німецьку канцлерку поза очі), але й компетентні органи США, що віднедавна взяли в залізні кліщі розслідування німецький «DeutscheBank» за його афери в Росії в обхід санкцій. Судячи з усього, в Москві вважають, що у такий спосіб режим санкцій можна обійти, адже виробник ГТУ – спільне підприємство «СТГТ» з приватним, а не державним співзасновником (Мордашов) з російського боку, зареєстроване й розміщене на території РФ, у Північно-Західному федеральному окрузі, новобудова ТЕС – також на території РФ, у Південному федеральному окрузі, на Тамані, ну а у випадку її переміщення з віртуального пункту у реальний десь на територію іншого, «Кримського федерального округу» – це вже буде компетенція виключно замовника та підрядника ТЕС – знову ж таки російських компаній «Ростех» та «Технопромэкспорт», які, до того ж, мають «родинні» відносини – материнська та дочірня компанії. Напряму не тільки Siemens, але й навіть його СП «СТГТ» нічого не постачає ні до Криму, ні на Тамань. Замовником його продукціїє інжинірингова компанія «Технопромэкспорт», прозорий тендер у якого виграло СП. Ось така логіка.     

Ну а тим часом, за повідомленнями російських ЗМІ, перші дві турбіни Siemensбудуть зібрані до кінця 2015 року на «СТГТ» в промзоні «Горєлово».

Очевидно, що за усім цим стоїть певна корпоративна стратегія німецької компанії. Її можна назвати стратегією Хамелеона. Варто пригадати, що 26 березня 2014 року через 10 днів після «кримського референдуму» глава SiemensДжо Кезер прибув до Москви й зустрівся з Володимиром Путіним. Після зустрічі він заявив, що «короткострокова турбулентність та нестабільність у відносинах Москви та Берліну не відзначаться на довгострокових планах його концерну і Siemens продовжить локалізацію своїх потужностей з виробництва в Росії, а також роботу з російськими компаніями». Навіть відомий своєю проросійською орієнтацією віце-канцлер Зігмар Габріель засудив цей візит: «Не потрібно створювати враження, наче Європа буде торгувати своїми цінностями та чіткими уявленнями про непорушність кордонів, наче мішком з перцем». Джо Кезер вніс відповідні корекції у свою поведінку й влітку 2015 року не поїхав на традиційний економічний форум у Санкт-Петербурзі та висловився у правильному політичному дусі: "Ми визнаємо примат політики. Ми притримуємось цих правил, і я про це завжди чітко заявляв". Очевидно, що політкоректні заяви, що корелюються з позицією «Муті», покликані замаскувати реальні дії компанії по збереженню своїх позицій та доходів на російському ринку, чим і користається Кремль. А Siemens разом з іншими важковаговиками німецького бізнесу чекають часу, коли чергові вибори підведуть риску під «ерою Меркель» й приведуть до влади «своїх». Причому, вони не просто чекають, а активно працюють в цьому напрямку.

Слід звернути увагу на формальні й неформальні візити німецьких урядовців та парламентарів до Росії. Слідом за віце-канцлером З. Габріелем до Москви прибула делегація бундестагу на чолі з керівником комітету з питань економіки та енергетики Петером Рамзауером. Це спричинило скандал в Бундестазі, оскільки стало свідченням дворушності німецької політики.  Депутат Бундестагу від партії «Союз 90/Зелені» Дітер Янечек фактично поставив діагноз німецькій політиці стосовно РФ: "Частина федерального уряду намагається проводити у відношенні до Росії зовнішню політику, спрямовану на посилення економічних контактів та, у кінцевому випадку, - відміну санкцій, які були введені Європейським Союзом проти Росії після анексії Криму». Такому підходу він дав назву Nebenaußenpolitik – паралельна (додаткова, суміжна) зовнішня політика. Вона базується на сучасному принципі «бізнес як зазвичай» або nur geschäft німецькою, або ж з римських часів – гроші не пахнуть… Причому, такий підхід підтримується не тільки корпоративним сектором, але й авторитетними «мізковими центрами», такими як SWP – німецький Фонд науки та політики, який, до речі, є головним консультантом уряду ФРН з питань зовнішньої та міжнародної політики. Стверджується, що паралельна зовнішня політика – це нормально, а санкції не є тотальними, а стосується лише окремих осіб та підприємств. Що ж тоді робити німецькому уряду, коли і бізнес, і «яйцеголові» консультанти говорять, що паралельна політика – це нормально? Зрозуміло, що російська сторона, активно беручи до уваги Nebenaußenpolitik, навряд чи буде дотримуватись Мінських домовленостей, оскільки знає, що реальний інтерес німецьких партнерів полягає не у примусі Росії до дотримання положень Хельсінкського заключного акту НБСЄ 1975 року, не у відновленні територіальної цілісності України та виводі російських окупаційних сил з Криму та Донбасу, а в отриманні таких бажаних для них грошових потоків з Росії в обмін на таку потрібну для Кремля високотехнологічну продукцію. Одне з німецьких прислів’їв говорить про те, що все має свій кінець і тільки ковбаса має два. Німці придумали як їсти «кримську ковбасу» російських замовлень з обох кінців – і німецького, і російського. Якщо неможливі прямі постачання устаткування та технологій Siemens, значить потрібно зайти з російського боку й відхопити своє. Причому німці відтіснили цілу низку російських виробників аналогічної продукції – «Пермские моторы», Самарський НТК ім. Кузнєцова,  «Рыбинские моторы», ЛМЗ. Й кримськими замовленнями для Siemensтут не обійдеться. Адже на підході «Північний потік – 2». І керівник Siemens вже побував у вересні в «Газпромі», щоб поговорити про перспективи, як це було і в перших двох нитках проекту, де чимало обладнання німецького виробника.

Ну а друг Путіна Мордашов, один з п’яти російських мільярдерів, що був цьогоріч удостоєний державної нагороди – ордена Александра Невського, захопившись туристичним бізнесом у Європі отримає унікальну можливість легально організовувати нові хвилі гібридних турмігрантів з країн третього світу, ймовірно, не тільки задля милування Кельнським собором. «Туристичні технології» добре відпрацьовані під час подій на сході України у 2014 році, відомих як «російська весна». Придбання пакету акцій німецького туроператора якраз вписується в приготування до використання технологій ведення гібридної війни, коли у потоці гостей Європи легально прибудуть «туристи» зі спеціальною підготовкою та завданнями. Але для німців nur Geschäft – понад усе, навіть «Муті» зі своїм моралізаторством відходить на задній план.  

Стосовно України можна зауважити, що коли споглядацька позиція президента та уряду буде продовжена, то європейські санкції залишиться лише на папері, а на ділі усі провідні компанії забезпечать обхідні схеми. Тож слід було б подумати – чи варто Україні продовжувати співпрацю з Siemens, що проводить недружню політику щодо нас й сприяє енергетичному закріпленню анексіоністських дій Росії. Світ клином на Siemens, з яким уряд України намагається влаштувати стратегічне партнерство у оновленні парку локомотивів та трамваїв не зійшовся. Є альтернативи. Починаючи з чеської «Шкоди»…

Насамкінець. Показовим є випадок з китайським судном-кабелепрокладником, що забезпечило перекидання через Керченську протоку відповідного кабельних ліній для постачання електроенергії в Крим. Якби Україна зробила відповідні дипломатичні демарші, а у випадку ігнорування режиму санкцій, судно отримало б протикорабельну ракету в борт, то певно, що китайські та інші потенційні підрядники Кремля багато разів би подумали, перш ніж відважитись на ті чи інші дії в порушення санкцій, навіть якщо за це дають гарні гроші. Та й Україну б поважали. Приклад Туреччини дуже показовий у цьому відношенні. Для «гібридних партнерів» потрібна «гібридна політика».

 

Михайло Гончар, Олег Гичка, Максим Недря,

Центр глобалістики «Стратегія ХХІ»

 


Аналітична записка


Дослідження


Доповіді та презентації


Статті


Коментарі експертів