Перемога газократії над демократією або про російські потоки європейської газової корупції.

Пропонуємо Вашій увазі статтю про особливості ведення газового бізнесу Росії в Європі. Скорочений варіант статті був опублікований на сайті "Дзеркала тижня".  

Європейський Союз, зрештою, відважився на санкції проти Росії. Після довгих коливань, роздумів, дискусій. Спусковим механізмом став інцидент із збиттям пасажирського літака над Україною силами російських «фахівців». Однак, санкції мають вибірковий характер і не заторкують повною мірою становий хребет російської економіки – нафтогазовий сектор. До того ж, констатується, що у випадку, якщо санкції завдадуть шкоди ЄС, то вони можуть бути переглянуті. Що стоїть за цим – чергова спроба грати з Росією в чергове попередження чи це результат системної протидії проросійського лобі помноженої на впливи непрозорих фінансових потоків, що генеруються експортом російських вуглеводнів в тиші банківських установ Європи?


Гнучка совість Європи

«Підприємства Російської Федерації уже протягом кількох десятиліть на суто економічній основі щодня постачають нафту і газ на європейські енергетичні ринки... Ці поставки в ЄС ніколи не були інструментом політики. У часи "холодної війни" у 1970-1980-их роках усе функціонувало так само, як і упродовж останніх тижнів… Тому за узгодженням майже з усіма країнами-членами Європейського Союзу я виступив за те, щоб не додавати до переліку санкцій постачання нафти і газу», - це висловлювання єврокомісара з питань енергетики Ґюнтера Еттінґера в інтерв’ю українській редакції «Німецької хвилі» є індикатором перемоги російської газократії над європейською демократією, цін над цінностями, безпринципності над принципами. Ще місяць тому єврокомісар заявляв, що «санкції проти газу і нафти повинні бути в самому кінці списку санкцій проти Росії». Скидається на те, що тепер стає зрозумілим над чим з початку обговорення тематики санкцій працювали в Брюсселі. Спочатку – над тим, щоб енергетичні санкції потрапили в кінець списку, а потім – щоб вони випали зі списку узагалі. 

Декілька цифр для уявлення про масштаб енергетичного бізнесу Росія – ЄС, що уникне санкцій. Експорт російських енергоресурсів до ЄС, мовою офіційного документу «Энергодиалог Россия – ЕС. 13-й Обобщающий доклад. 17 января 2014 г.» за підсумками 2013 року становив:

-        нафти 159,3 млн. тонн;

-        нафтопродуктів – 100 млн. тонн;

-        природного газу – 139 млрд. куб.м.

За даними російської Федеральної Митної Служби у 2012 році, експорт енергетичних продуктів приніс Росії 69,8% загальних доходів російського експорту в цілому - $366 млрд. від загальної суми $524,7 млрд. Експорт нафти приніс $180 млрд., нафтопродуктів – $100 млрд., газу - $63 млрд.  На основі цих цифр можна дійти висновку, що двигун російської агресії буде працювати і надалі, бо ж 70% доходів російського експорту наразі можна вважати захищеними  від санкцій статтею бюджету.

25 липня у Москві в одному з кабінетів відомого офісу на вулиці Намьоткіна піднімали келихи із знаменитим мозельським вином Kröver Nacktarsch за здоров’я вихідця зі Швабії та інших німецьких друзів російського газового монополіста. Пан’європейські газові й генеровані ними фінансові потоки збережено! Прокремлівські аналітики констатують – санкції створюють проблеми, але вони не мають життєво небезпечного характеру, бо пройшли повз нафтогазовий сектор.

Подібний сценарій виглядав протягом останніх тижнів як усе більш ймовірний. Ще за підсумками засідання глав дипломатичних відомств ЄС 22 липня 2014 року видання «Euractiv» повідомило, що санкції в енергетичному секторі, а тим більше в газовому є дуже малоймовірними. Виправдовувалися європейські дипломати тим, що ці санкції можуть призвести до економічного колапсу в окремих країнах ЄС і стануть актом суїциду для ЄС, що не бажано в тому числі і для України.

Але це – хибна логіка, адже саме російська політика цінової ескалації на експортований до Євросоюзу газ сприяє консервації стагнуючого стану його економіки. Лише одна цифра для порівняння. У 2013 році середня оптова ціна газу на американському Henry Hub становила 133,1 дол./тис. м3, в той час як на хабі NCG у Німеччині – 387,7 дол./тис. м3, різниця – майже трикратна. До 2005 року становище на газових ринках США і Європи було діаметрально протилежним – ціни на газ в США були стабільно вищими за європейські. Результат докорінної зміни ринкових тенденцій – у США йде бурхлива реіндустріалізація, у ЄС – промисловий занепад. З-поміж низки причин такого стану речей – орієнтація на Росію, як джерело енергоресурсів, які однак, не є дешевими. Це поступово приводить до кумедного становища, коли «хвіст крутить собакою», тобто російський енергоресурсний експорт до Європи визначає її політичні та економічні орієнтації. Очевидно, що подібне можливе тільки за обставин, коли у Європі є ті, кому вигідний подібний стан речей, хто непогано заробляє на дорогому російському газі, розповідаючи, як важливо мати справу з Москвою.

Залишимо на совісті єврокомісара його констатацію, що поставки Росією газу і нафти в ЄС ніколи не були інструментом політики. Щодо Старої Європи це так, але ж не може єврокомісар не бачити, що ці поставки у випадку низки країн є інструментом політики і питання лише часу, коли вони стануть таким інструментом і у випадку ЄС.

Приведемо декілька найбільш характерних випадків, коли РФ використовувала енергоресурси та інфраструктуру, як інструмент впливу на інші країни:

- відмова від нафтового транзиту через Латвію з 1 січня 2003 року в якості акції помсти за ніби-то дискримінацію російської меншини;

- тимчасові обмеження постачань газу до Білорусії взимку 2004 та 2006 років як примус до передачі ГТС російському «Газпрому»;

- припинення постачання газу до України та ЄС взимку 2006 та 2009 р.р.

- припинення постачання нафти до Литви з липня 2006 року у якості «акції помсти» за «неправильну» приватизацію Мажейкяйського НПЗ (на користь польської, а не російської компанії);  

- блокування транзиту казахстанської нафти до Литви у 2006 році задля недопущення конкурента в конкурсі на приватизацію Мажейкяйського НПЗ;

- енергетична  блокада Грузії взимку 2006 року.

- обмеження постачання нафти до Чеської Республіки у липні 2008 року як превентивний «стимул» до відмови від розміщення елементів американської ПРО на території країни.

Як бачимо, у вказаному переліку - Чехія та країни Балтії – члени ЄС. Якщо в Брюсселі вважають, що використання Росією енергоресурсів у якості інструментів політичного та економічного впливу стосується країн, які не є членами ЄС, то вони або не розуміють, що являє собою Росія і її енергетична політика, або ж мають «гнучку совість». Саме цю рису європейських політиків та чиновників у своєму коментарі на «Фейсбук» влучно охарактеризував один з креативних українців після перегляду повідомлень про чергову європейську «стурбованість» трагічними людськими жертвами, що мали місце при знищенні терористами військово-транспортного літака Ан-26 14 липня 2014 року. Ця «гнучкість» мало змінилася навіть після загибелі декількох сотень громадян ЄС у трагедії 17 липня від рук російських «фахівців-зенітників» на сході України. Частина європейських країн до останнього відмовлялися підтримати третій рівень санкцій проти країни-агресора: Франція, ФРН, Люксембург, Австрія, Болгарія, Греція, Кіпр, Словенія, а також головуюча в ЄС Італія.

Не секрет, що більшість названих країн пов’язують з Росією якщо не прямі газові відносини, то фінансові потоки, генеровані серед іншого, експортом російського газу. Тому, не зважаючи на порушення Росією фундаментальних прав і демократичних цінностей, про які так люблять висловлюватися європейські політики, відвідуючи Київ, навіть у останні дні і тижні не припинялося фактичне лобіювання інтересів Путіна і Ко.

Розстріл цивільного «Боїнга» став своєрідним Рубіконом у ставленні Заходу до Кремля і збільшив число прихильників жорсткого курсу проти Путіна. Проте, як і раніше, фінансові дивіденди від російських проектів залишаються набагато важливішими для багатьох європейських політиків великих і малих країн ЄС.

миллер-шредер