Війна в Україні. Уроки для Європи

В середині травня 2015 р. Центр східноєвропейських політичних досліджень (Латвія) випустив збірку статей «Війна в Україні. Уроки для Європи». З поміж інших, заслуговує на увагу стаття директора Центру безпекових та стратегічних досліджень Національної академії оборони Латвії Яніса Берзіньша «Російська війна нового покоління – не гібридна війна», де автор досліджує стратегію, фази та інструменти військових дій РФ в Україні.  Наводимо стислий переклад статті, яка, на наш погляд, відображає більш глибокі

Яніс БерзіньшЯніс Берзіньш

З початком кримської кампанії було складно дати визначення способу, в який Росія проводила свої операції. Із самого початку дехто називав це «війною четвертого покоління», посилаючись на ідею Уїльяма Лінда, де війна представляє еволюцію покоління. Звідси, перше покоління сучасної війни (1648-1860) було позначене лінійною колональною тактикою, битви були симетричними, а поле бою впорядкованим. У війні другого покоління з’явилось протиріччя між військовою культурою та невпорядкованістю поля бою. Метою такої війни було нанесення бойових втрат контрольованою з центру вогневою силою у взаємодії із піхотою: вогонь артилерії подавляє, піхота – проводить окупацію. Війна третього покоління стала вдосконаленням війни другого покоління. Вона відома під назвою «бліцкриг» або маневрова війна. Нарешті, війна четвертого покоління представляє зіткнення конфліктуючих культур. Держава втрачає монополію на насилля та війну і опиняється в умовах, коли вона має протистояти недержавному ворогу.

 

Найбільш розповсюдженим терміном для визначення російської війни нового покоління став термін «гібридна війна». Навіть НАТО прийняло у використання цей термін. Первинною працею присвяченою гібридній війні вважається «Гібридна війна та виклики» Френка Гофмана. Автор розвиває думку про те, що гібридна стратегія базується на тактичному застосуванні набору інструментів, в результаті чого, стає складно зрозуміти та обрати правильну стратегію боротьби із таким противником. Головні виклики надходять як від держави, так і від недержавних акторів, які використовують технології та стратегії, що більше підходять для багатоваріативної конфронтації. У такій війні застосовуються сучасні можливості для підтримки повстанців, терористів, кримінальної діяльності, використовуються високотехнологічні воєнні засоби у комбінації з терористичними діями та кібератаками проти економічних та фінансових цілей. Таким чином, така війна головною мірою передбачає застосування військової сили для подолання противника.

 

Виникають два протиріччя. По-перше, якщо гібридна війна передбачає використання військової сили, то російська війна нового покоління – не передбачає. По-друге, концептуальною помилкою є намагання підігнати російську війну нового покоління під західний концептуальний термін. Гібридність – є cкладним поняттям, адже воно передбачає сукупність. Однак, будучи військовим концептуальним поняттям та результатом американської військової думки, його базові смислові рамки відрізняються від російських. Таким чином, методологічною помилкою є намагання загнати в теоретичні рамки іншої країни унікальну теорію, розроблену незалежно російськими військовими, а отже ту, що відображає інший спосіб мислення та стратегічне бачення способу ведення військового конфлікту.

 

Кримська кампанія стала демонстрацією стратегічної комунікації та багато в чому схожа на інтервенцію в Осетію та Абхазію у 2008 році, проте й існують відмінності, адже дії Росії відображають оперативну реалізацію нових військових настанов, що мають бути імплементовані до 2020 року.

 

Табл. Зміни в характері військового конфлікту за генералом Валерієм Герасимовим, головою Генерального штабу РФ

Традиційні військові методи

Нові військові методи

·        Воєнні дії починаються після стратегічного розгортання (оголошення війни).

·        Фронтальні зіткнення великих, зокрема сухопутних підрозділів.

·        Знищення живої сили, озброєння, взяття контролю над регіонами та кордонами за для досягнення контролю над територією.

·        Руйнування економічної міці та анексія території.

·        Бойові дії на суші, морі та в повітрі.

·        Управління військами через сувору ієрархію.

·        Воєнні дії починаються групою військ в мирний час (без оголошення війни).

·        Неконтактні зіткнення між високоманевровими міжвидовими бойовими групами.

·        Знищення військової та економічної сили противника короткостроковими точними ударами по стратегічній військовій та цивільній інфраструктурі.

·        Масове використання високоточної зброї та спеціальних операцій, електроніки та зброї, що використовує нові фізичні принципи (пряма енергетична зброя – лазери, короткохвильова радіація,  тощо).

·        Використання озброєних цивільних (4 цивільних до одного військового)

·        Одночасні удари по підрозділам противника та інфраструктурним обєктам по всій території.

·        Одночасний бій на суші, морі, в повітрі та інформпросторі.

·        Використання асиметричних та непрямих методів.

·        Управління військами в обєднаній інформаційній сфері

 

Головні настанови РФ із нарощування військового потенціалу до 2020 року наступні:

 

1.   Від прямого руйнування до прямого впливу;

2.  Від прямого знищення опонента до його внутрішнього занепаду;

3.  Від війни зі зброєю та технікою до культурної війни;

4.  Від війни із використанням конвенційних сил до спеціально підготовлених військ та нерегулярних груп найманців;

5.  Від традиційного (3D)  поля бою до інформаційної/психологічної війни та війни сприйняття;

6.  Від прямих зіткнень до безконтактної війни.

7.  Від поверхневої, чітко структурованої війни до тотальної війни, включаючи внутрішню базу противника;

8.  Від війни у фізичному просторі до війни в людській свідомості та кібер-просторі;

9.  Від симетричних до асиметричних військових дій, через комбінацію політичних економічних, інформаційних, технологічних та екологічних кампаній;

10. Від війни у чітко визначений період часу до стану перманентної війни як звичної умови в житті нації.

 

Таким чином, російське бачення сучасних військових дій базується на ідеї, що головне поле бою – це розум, і , як наслідок, у війні нового покоління домінує інформаційне та психологічне протиборство задля досягнення переваги в контролі за військами та озброєнням, морально та психологічно виснажуючи особовий склад збройних сил противника та цивільне населення. Головним завданням є зменшення необхідності розгортання важкого військового озброєння до мінімуму, змушуючи збройні сили опонента та цивільне населення підтримувати атакуючого на шкоду власному урядові та країні. В сучасній геополітичній структурі для Росії конкретним противником є західна цивілізація, її цінності, культура, політична система та ідеологія.

 

Фази війни нового покоління можуть бути структуровані наступним чином:

· Перша фаза: невоєнні асиметричні дії (проведення інформаційних, моральних, психологічних, ідеологічних, дипломатичних, економічних заходів як частина плану встановлення сприятливого політичного, економічного та військового сценарію).

·  Друга фаза: спеціальні операції, спрямовані на введення в оману політичних та військових лідерів через скоординовані заходи, які проводяться через дипломатичні канали, медіа, вищі урядові та військові установи через вливання неправдивої інформації, наказів, директив та інструкцій;

·  Третя фаза: залякування, введення в оману та підкуп урядовців та військових офіцерів, змушуючи їх порушувати службові обов’язки;

·  Четверта фаза: дестабілізуюча пропаганда з метою нарощування протестних настроїв в суспільстві, посилена приходом російських бойовиків, ескалація диверсій;

·  П’ята фаза: встановлення зони заборони польотів над країною, проведення блокад, розширене використання приватних військових компаній у тісній взаємодії із підрозділами озброєних ополченців.

·  Шоста фаза: початок воєнних дій, яким передує широкомасштабна тактична розвідка та диверсійні операції. Всі типи, форми, методи та сили, включаючи сили спецпризначення, космічні сили, радіо-, радіо інженерні, електронні війська, дипломатичну службу, спеціальні розвідувальні служби та промислове шпигунство.

·  Сьома фаза: комбінація цільових інформаційних операцій, електронного протиборства, аерокосмічних операцій, тривалих ворожих актів в повітряному просторі разом із використанням високоточної зброї, запущеної з різних платформ (артилерія далекої дальності, зброя, що базується на використанні нових фізичних принципів, включно з мікрохвилями, радіацією та нелетальною біологічною зброєю).

·  Восьма фаза: знешкодження точок спротиву та знищення вцілілих підрозділів противника за допомогою проведення спеціальних операцій розвідувальними підрозділами; знешкодження підрозділів спротиву противника ефективною передовою зброєю; операції із перекидання десанту для оточення пунктів спротиву, ретельний огляд території сухопутними підрозділами.

 

Ідея асиметрії у війні є аспектом російського військового мистецтва, що часто проходить повз увагу. У 2006 році Володимир Путін зазначав: «Кількість це ще не все…Наші відповіді мають базуватися на інтелектуальній перевазі. Вони будуть асиметричні та не такі високовартісні, однак неодмінно вдосконалять надійність нашої ядерної тріади». Прямий наступ за яким послідує окупація території або ж анексія не є обов’язковим, війна може бути як прямою так і непрямою. В першому випадку пряма війна призводить до роззброєння та повалення противника. В другому – подолання противника через поступове виснаження його сил та засобів, численності військ, моральної стійкості.

 

Іншим важливим аспектом для розуміння російського бачення асиметричної війни є стратегія Мао Цзедуна, що полягала в одночасному використанні регулярної та нерегулярної армії. Мао розглядав повстанців та конвенційні сили як частину одного механізму у боротьбі із противником,  а  отже атаки були як симетричними так і асиметричними. Для перемоги необхідним було завоювати серце та розум населення.

 

Російські військові експерти, Олександр Нагорний та Володимир Шуригін склали дев’ять пунктів, що відображають асиметричну стратегію РФ у війні на Україні:

1.     Спонукання та підтримка військових дій через сепаратистські угрупування з метою провокування хаосу та територіальної роз’єднаності;

2.     Поляризація між елітою та суспільством, в результаті якої утворюється криза цінностей;

3.     Деморалізація збройних сил та військової еліти;

4.     Стратегічне контрольоване погіршення соціально-економічної ситуації;

5.     Стимулювання соціально-політичної кризи;

6.     Інтенсифікація одночасних форм та моделей психологічної війни;

7.     Провокування масової паніки, що відбувається одночасно із втратою довіри до ключових урядових інституцій;

8.     Дифамація політичних лідерів, лінія поведінки яких не відповідає російським інтересам;

9.     Зведення до нуля можливостей формування коаліцій з іноземними союзниками.

Російська стратегія полягає в тому, щоб поєднати прямі/симетричні дії із асиметричними інструментами, з метою досягнення завдань визначених політичними лідерами.

 

Головними інструментами асиметричної війни, яку веде Росія є :

1.     Заходи, що змушують опонента остерігатися намірів та відповідей РФ;

2.     Демонстрація готовності та потенційних можливостей військ РФ в стратегічній зоні за для вторгнення з наслідками непритаманними для агресії;

3.     Дії військ спрямовані на стримання потенційного противника шляхом знищення найбільш вразливих військових та інших стратегічно важливих та потенційно небезпечних об’єктів, за для того, щоб переконати противника в недоцільності здійснення наступу;

4.     Вплив передових високоефективних комплексів озброєння, включно з тими, що базуються на використанні нових фізичних принципів (remote versuscontact);

5.     Широке використання непрямої сили, неконтактні форми залучення сил (військ) та засобів;

6.     Захоплення та утримання території противника не завжди є необхідним, а проводиться лише якщо переваги більше за бойові завдання, або ж якщо кінцеві цілі не можуть бути досягнуті в будь-який інший спосіб;

7.     Інформаційна війна – це незалежна форма протиборства разом з економічною, політичною, ідеологічною, дипломатичною та іншими формами війни;

8.     Інформаційні та психологічні операції за для послаблення військового потенціалу противника шляхом іншим за використання збройних сил, за допомогою чинення впливів на інформаційний потік противника, а також за допомогою деморалізації та введення в оману населення та особового складу;

9.     Нанесення значної шкоди економічному потенціалу противника, ефект якої проявляється через певний проміжок часу;

10.  Чітке розуміння потенційним противником, що військові операції можуть перерости у екологічну та соціально-політичну катастрофу.

 Базисом російської стратегії є створення реальності альтернативній використанню військової стратегії. Головна ідея полягає в тому, щоб пропагувати стратегічні цілі війни в суспільстві країни, де вона ведеться. Іншими словами, успіх військової кампанії у формі збройного конфлікту та локальних війн залежить від взаємовідношення між військовими та невійськовими факторами – політичними, психологічними, ідеологічними, інформаційними елементами кампанії – і лише потім від військової сили в якості окремої складової.  

 

Переклад з англійської мови Оксани Іщук, Центр глобалістики «Стратегія ХХІ»