Девід Кларк: не робіть ставку на відсутність газової кризи цього року.

Марош Шевчович, новий віце-президент Європейської комісії з питань енергетики, ймовірно був у занадто доброму гуморі, коли на минулому тижні передбачав зиму без переривання газопостачання з Росії. В дійсності, тристоронні газові переговори Росія-Україна-ЄС в Брюсселі, що мали місце п’ять тижнів тому, ще мають бути випробувані на міцність, а основні спірні питання так і не були вирішені. Україна та Росія залишаються в стані неоголошеної війни, а маневри Росії щодо Південного потоку показали, що бажання РФ ко

З позиції Путіна, енергетика завжди була більш наближена до політики, аніж до економіки. У 1999 році, коли він ще обіймав посаду в російській розвідці, він опублікував тези в маловідомому академічному журналі, закликаючи до енергетичної політики, спрямованої на «просування геополітичних інтересів та підтримку національної безпеки Росії». В його розумінні, енергетична політика передбачала дві головні мети. Перша була реінтегрувати пострадянський простір на чолі із РФ, використовуючи постачання газу та ціноутворення на енергоносії для покарання або заохочення країн. Друга – використати переваги РФ, як домінантного постачальника енергоресурсів в ширшому розумінні, на європейському ринку, перешкоджаючи ЄС досягати спільних рішень, що потенційно можуть йти в розріз з російськими інтересами.

Україна знаходиться саме на перехресті цих двох головних завдань, будучи головною винагородою в путінському нестримному бажанні євразійської гегемонії та ключовою ланкою в постачанні російського газу до Європи. Натомість, переваги транзитної країни частково пояснюють, чому Україні вдалось такий довгий час зберігати свою незалежність під тиском РФ. Це саме те, чому Путін намагається покласти край. Для нього двома кінцевими пріоритетами є розбалансувати Україну та вбити клин між нею та європейськими союзниками за для того, щоб заблокувати або спустити на гальмах інтеграцію країни до Європи та посилити контроль Росії над обома.

Південний потік, разом з уже побудованим Північним потоком, був частиною стратегії Путіна, розробленої задля обходу України після газових криз 2006 і 2009 років. На превеликий жаль Путіна, ЄС розробив свою власну програму уникнення маніпулювань під прапором ринкової інтеграції: створення нових газових інтерконекторів для переведення газових постачань через кордони,  і прийняття Третього енергетичного пакета, що вимагає від операторів трубопроводів надання вільних потужностей для конкурентних постачальників. Такий новий підхід створив виклик для монополії Газпрому та став ще однією причиною, чому Путін пригрозив скасувати Південний потік або перенаправити його через Туреччину. Путін воліє, щоб лідери ЄС, побачили свої помилки і надали газопроводам «Газпрому» звільнення від правил конкуренції ЄС.

Майбутнє Південного потоку тепер сумнівне, однак наміри Путіна оминути Україну і перервати її відносини з ЄС залишились незмінними. Він хоче повернути країну в сферу російського впливу, змусивши Європу відвернутися від України як від недієздатної держави і ненадійного транзитера. Що може бути краще для досягнення цієї мети, ніж перекрити газовий вентиль під приводом несанкціонованого відбору газу Україною, призначеного для країн ЄС? Нові процедури моніторингу допоможуть пролити світло на цю брехню, але істина не є стримуючим фактором в новій інформаційній війні Росії. Замерзаючи від холоду, європейці, ймовірно, будуть схильними звинувачувати обидві сторони, дозволяючи Путіну стверджувати, що нові трубопроводи, необхідні як Росії, так і для добробуту Європи. Більше всього постраждають ті країни у південно-східній Європі, що сподівалися отримати найбільшу вигоду від реалізації Південного потоку.

Враховуючи, що Путін має як мотиви, так і засоби, розіграти політичну партію з поставками газу в найближчі тижні, Європейська комісія поставила надзвичайно високі ставки на його стриманості, що несе в собі певні ризики. Додаткові обсяги реверсного газу зі Словаччини могли б покрити зимове споживання України, а також гарантувати безпеку поставок в такі країни, як Румунія, Угорщина, Сербія та Болгарія, які залежать від поставок газу з української ГТС. Трубопроводи між Україною та Словаччиною мають річну потужність 100 млрд. куб. м., що повністю може бути використана для реверсу. Такі обсяги вдвічі перевищують обсяги споживання України, проте «Газпром» заздалегідь забронював 80% потужностей, з яких використовує лише 30%, тим самим закривши даний маршрут для інших постачальників, порушуючи норми європейського права.

Все, що потрібно зробити Єврокомісії – це наполягти на дотриманні правил і змусити «Газпром» вивільнити потужності для альтернативних постачальників. В свою чергу, це не буде вимагати навіть фізичного переміщення будь-яких додаткових обсягів газу. За допомогою угод поширених в Європі щодо віртуального реверсу газу, або транзиту, Україна зможе компенсувати обсяги російського газу, який вона транзитує зі сходу на захід, обсягами газу, закупленими в ЄС. Також це може посприяти в отриманні знижки на газ, що теж блокується «Газпромом». Брюссель може використовувати свої повноваження в сфері конкуренції для усунення даних перешкод, але необхідно діяти швидко. Кожен втрачений день зменшує час України на  нарощування запасів газу в ПСГ і збільшує вразливість Європи перед будь-якими перериваннями енергопостачання. Ризик конфронтації підвищується тому, що Путін завжди вбачає слабкість у провокаціях.

Загрози Росії щодо зменшення постачання газу до Словаччини та будь-якої іншої країні, що сприяє реверсу, мають отримати гідну відповідь. На наступному тижні має відбутися зустріч російських високопосадовців з представниками Єврокомісії, на якій російській стороні необхідно буде вказати, що поводження на такий манер із будь-якою країною буде мати наслідком заміщення обсягів російського газу за сприяння інших європейських  партнерів. Необхідно вказати на недоцільності надання виключення для російських трубопроводів з-під дії Третього енергопакету, навіть якщо це буде означати остаточне закриття Південного потоку. Європі непотрібно більше трубопроводів для імпорту газу з Росії. Що дійсно необхідно ЄС, так це  виконання правил, необхідних для завершення формування внутрішнього європейського енергетичного ринку та поводження Росії, як нормального та відповідального постачальника. Чим більше зусиль буде докладено для виконання першого, тим більше ймовірність добитися останнього.

 Девід Кларк, голова ФундаціїРосії (Велика Британія)

Англомовний оригінал статті був опублікований Financial Times

 

 

 



Briefs


Research


Reports and Presentations


Articles


Expert comments