З чого починати реформи...

Сергій Єрмілов, колишній міністр енергетики України в розмові з виданням "День" ділиться оцінками стану в енергетичному секторі, причин, можливих наслідків та дає рекомендації про необхідні кроки з реформування.

Останні тижні для енергетики одночасно і складні, й обнадійливі.

Так, прем’єр уже публічно визнав, що ситуація на ринку енергетики залишається складною і закликав громадян із розумінням поставитися до подібних заходів. І ось, що він пропонує. «Я дав доручення міністрові надати графіки вимкнень, у тому числі прийняти заходи з рівномірного відключення, у тому числі тих територій, які навіть тимчасово непідконтрольні українській владі».

Того ж дня у Варшаві було підписано угоди про взаємодію між ВАТ «Укртрансгаз» і польською компанією Gaz-System S.A., яка, на думку глави НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболева, може стати першим кроком до створення східноєвропейського газового хабу і підвищити стабільність роботи газотранспортних мереж країн Східної Європи.

Тим часом, тоді ж у Києві було зроблено якщо й не крок, то все ж таки важливе, причому реальне зрушення в тому ж напрямку (його, до речі, майже не помітили ЗМІ). На Українській міжбанківській валютній біржі озвучили й навіть продемонстрували концепцію розвитку українського ринку газу за принципом торгівлі на хабах та розповіли про систему хеджування валютних ризиків, яка тут використовуватиметься. Оскільки в країні  знято заборону купувати газ у кого-небудь, окрім «Нафтогазу України», вже після нового року цю концепцію може бути реалізовано.

На цій події «День» зустрівся й поговорив про сьогоднішні проблеми енергетики і шляхи їхнього розв’язання з одним із ініціаторів створення «газової біржі» в Україні, колишнім міністром енергетики України Сергієм ЄРМІЛОВИМ. Перше наше запитання було про сьогоднішній стан енергетичного балансу країни:

— Цей баланс багато в чому визначається наявністю енергетичних потужностей — електростанцій, котельних, ліній електропередач і первинного палива. Але якщо ТЕС, ТЕЦ, АЕС та гідростанцій у нас достатньо, то паливо виявилося в дефіциті. Такий, дефіцитний, причому істотно, у нас і енергетичний баланс. За всіма паливними складовими.

Лише за ядерним паливом ситуація простіша, бо перезавантаження реакторів виробляється раз на рік. На цей рік ядерне пальне куплене,  всі АЕС ним забезпечені. Планові ремонти там пройшли.

Основна проблема енергетики сьогодні в тому, що немає достатньої кількості вугілля, газу і мазуту. Через дефіцитність енергетичного балансу споживачі не можуть отримувати ту кількість електроенергії, а також газу і тепла, яке вони можуть купити. Тому уряд запроваджує примусові обмеження споживання електричної потужності.

— А ті повідомлення про закупівлю мазуту, вугілля, спочатку в Південній Африці, Австралії, про відновлення постачань газу і вугілля з Росії — це лише слова?

— В енергетичному балансі за кожним зимовим місяцем зараз бракує одного мільйона тонн вугілля. Закупівля чотирьох або навіть п’яти кораблів по 70 тисяч тонн у кожному, розтягнута на чотири місяці, це — багато галасу, а вугілля мало.

— Це правда, що південноафриканське вугілля на наших електростанціях не горить?

— Горить і цілком нормально.

Але, потрібно зазначити, що навіть на сусідніх шахтах видобуваються різні марки вугілля. В однієї — більша вологість, в іншої — менша. Так само і з зольністю. Там трохи більше сірки, а десь чогось іще. Але є загальноприйняті стандарти якості вугілля і підрахунку його вартості. Перший показник — калорійність, а далі інші якісні характеристики — зольність, вологість, наявність шкідливих домішок типу сірки. Ви можете купити вугілля нормальної калорійності (стандарт 5,5 тисяч кілокалорій), але там будуть якісь інші параметри погані, тоді дістанете знижки. А якщо калорійність вища, тоді від вас зажадають «премії».

Наші електростанції можуть приймати будь-яке вугілля. Все це було відлагоджено вже давно, ще я працював міністром. Для кожної електростанції куплено спеціальні лабораторії, які беруть проби прямо з вагонів. І тут же провадяться аналізи. Вагон, що прийшов на склад, розвантажується лише тоді, коли якість вугілля підтверджується лабораторією. Результати аналізів незаперечні і лише вони можуть засвідчити, добре вугілля надійшло чи погане. А ось якщо на вугілля неправомірно було зроблено знижки або надбавки, то це вже не справа лабораторій — цим займуться правоохоронні органи.

Але з південноафриканським вугіллям все ясно — воно горить у котлах наших електростанцій. І його вже немає — спалили.

Взагалі будь-яке вугілля горить. Колись горіла навіть сама донецька земля. Було вугілля марки ДЗ («донецька земля») в 90-х роках. Його брали на териконах. Але для того, щоб його спалити, була потрібна велика кількість газу чи дорогого мазуту. Але все ж таки, завдяки цьому в 90-х роках зникли деякі терикони.

— А додатковий мазут нам удалося отримати? Уряд анонсував ці закупівлі, але не звітував за них.

— Це не така позиція, яку не можна купити. Але мазут дорогий і, як правило, містить сірку.

Щоправда, у нас і вугілля з сіркою, все українське вугілля сірчисте.

— А чому восени нам говорили, що вугілля в країні повно, склади завалено?

— Його й зараз повно. І на землі, й під землею. Адже донецька земля — наша!

Проте, нинішні проблеми з вугіллям це стовідсоткова провина уряду. Сто відсотків! Ми цю ситуацію передбачали ще тоді, коли в квітні в Донецькій і Луганській областях почалися заворушення. Але ще літали літаки, їздили туди-сюди люди, хоча там уже проходили їхні майдани. Десь у середині квітня Таруту (Сергій Олексійович Тарута — колишній глава Донецької ОДА) призначили главою ОДА, і він разом із тодішнім міністром фінансів Олександром Шлапаком звернувся до мене по пораду: що, мовляв, можна зробити у вугільній промисловості...

Тарута був зацікавлений у тому, щоб не уривався виробничий цикл у металургії, щоб зберігалися робочі місця, а Шлапака цікавило куди йдуть дотації з бюджету. Як відомо, копальні стали чорною дірою, яка поглинає 15 мільярдів гривень із бюджету України. І це лише прямі дотації. А ще п’ять мільярдів становлять створені на шахтах борги за електроенергію і за воду. Якщо брати собівартість видобутку вугілля й додавати до неї дотації, то вугілля виходило просто золотим. Потрібно було розібратися.

Ми, наша експертна група, таку роботу провели досить оперативний. Я їздив до Донецька, заходив, до речі, і в будівлю Донецької адміністрації, де сиділи вже зовсім інші люди (їх зараз сепаратистами називають), але там було доволі спокійно, і можна було  навести лад.

У результаті ми підготували програму, і, щоб заручитися підтримкою (вугільна галузь доволі складна, і в найспокійніший час)  профспілок, місцевих лідерів, міських голів, де шахти є містоутворюючими підприємствами, довелося попоїздити Донбасом. Його я знав непогано, оскільки ще в 2002-2004 роках я розробляв першу реформу вугільної промисловості. Тоді вже до початку 2004 року ми повністю збалансували вугільну промисловість (про це ніхто зараз не згадує), відмовилися від державної підтримки. Наступним кроком був другий етап: укрупнення в рівноцінні конкурентоздатні вугільні компанії і їх приватизація. Йому, на жаль, не судилося відбутися, оскільки в подальші роки ласі шматки галузі розібрали, а державні залишки стали механізмом перекачування держбюджету в приватні руки. Якби реформа була завершена в 2004-2005 рр, то не було б вимито 100-150 мільярдів бюджетних грошей. І вугілля було б. А сепаратизму, можливо, не було б.

Так от, ми розробили програму для нинішніх умов, і через одного із найбільш шанованих в галузі народних депутатів — Юхима Звягільського передали звернення на ім’я виконуючого обов’язки Президента і прем’єр-міністра. Через місяць отримали відповідь, яку можна було зрозуміти так: нам це нецікаво, ми цим не займатимемося.

— І скільки ця програма заощаджувала грошей державі?

— Ми знижували видатки бюджету вдвічі і створювали умови для того, щоб за чотири роки можна було знову відмовитися від державної підтримки.

— Про що йшлося в цій програмі?

— Ми доходили до кожної копальні, до кожного очисного забою і готували реорганізацію вугільної промисловості, включаючи закриття шахт. Але, звичайно, ніхто не планував за один день виганяти на вулицю сотні, а то й тисячі гірників. Спочатку людей слід було працевлаштувати на інших, перспективних підприємствах, та й економічну стійкість і фінансову збалансованість можна забезпечити не лише закриттям, а й іншим шляхом.

2003 року ми закрили 27 шахт.  Але не було жодної акції протесту, бо жоден шахтар не втратив роботи. Тоді ми знизили збитковість галузі, фактично її збалансували і забезпечили зростання видобутку.

— Лист, переданий Звягільським, передбачав щось схоже?

— Так, проте лише з врахуванням нинішніх реалій. Але нам відмовили. І один із аргументів цього (про нього ми дізналися в кулуарах) полягав у тому, що ми, мовляв, самі не в тім’я биті, що ви нам радите, у нас п’ять мільйонів тон вугілля на складах — розберемося. Я гадаю, що не всіх тих ризиків, пов’язаних із воєнно-політичною ситуацією, можна було уникнути, але все ж таки, прийнявши на озброєння цю програму, можна було значно знизити сьогоднішні ризики для енергетики.

— А правда, що зі складів шахт, які могли бути захоплені сепаратистами, вугілля не вивозилося, хоча умови для цього були?

— Так, не вивозилося. Потрібно було заплатити гроші, адже копальня без попередньої сплати його не відвантажує. І це правильно — ми самі їх до цього привчили. Вугілля — такий же ринковий продукт, такий же товар, як і будь-який інший. Гірник має отримувати гідну платню, і на шахті мають дотримуватися всіх вимог техніки безпеки. Це дві умови, які завжди ставить профспілка. А ще потрібно мати достатньо коштів, щоб підтримувати шахту в працездатному стані. Якщо гірники видобули вугілля, поклали його на склад, то вони чекають на гроші. Але в Києві пригадали про це десь у вересні, коли запаси ТЕС розтанули і тоді почали оптимізувати тариф, виділяти гроші. Але було вже запізно. На дорогах стояли блок-пости, йшла справжня війна. І вивезти вугілля стало важко. Приблизно 2,5 мільйони тонн і зараз там лежить. До слова нагадаю, що банківську систему в зоні АТО остаточно зупинили тільки з 1 грудня.

— Де вигідно купувати вугілля: у себе, в Росії, в Африці?

— Щоб відповісти на це питання, потрібно відійти від політики. І відповідь така — вугілля потрібно К-У-П-У-В-А-Т-И. Ось сьогодні ми з вами були свідками того, як створюється газова біржа. З боку уряду опір страшний. НАК «Нафтогаз» не прийшов. Те ж саме щодо вугільної біржі. А її потрібно створювати! І наступним кроком ми повинні зайнятися саме цим, провести захід, подібний до сьогоднішнього. Тим паче, що ця біржа тут колись була. Це простіше, ніж газова біржа, з погляду ресурсу, але складніше — з погляду доставки. Адже газ ми беремо з труби і постачальник один — «Укртрансгаз», а з вугіллям — різні точки постачання, залізниця, вагони. Але контракти готуються, завершуються навіть. Вчора тут була нарада, у тому числі з цього питання.

Якщо буде вугільна біржа, і якась електростанція дає їй заявку на покупку, то продає той, у кого краща якість і нижча ціна. Але якщо ринок у нас дефіцитний, то ціна зросте і на якомусь рівні збалансується, щоб можна було залучити вугілля не лише в Україні, але і ззовні — з Росії, Африки, Австралії, Польщі. Якщо ринок стане профіцитним, то ціна впаде. А якісь шахти, які видобувають дороге й нікому не потрібне вугілля, стануть зайвими і будуть змушені закритися. Біржа, а вірніше, ринок, все відрегулює. Ось ця робота у нас чомусь занехаяна. Замість цього оголошують: завтра почнемо продавати копальні. І хто купить ці підприємства, які перебувають на лінії вогню?

— Як виникла ідея створити газову та вугільну біржі?

— Як відомо, Українська міжбанківська валютна біржа торгує різними фінансовими інструментами, окрім того, тут, наприклад, учора продавалася нафта вітчизняного видобутку. От ми їх і запропонували подивитися на торгівлю газом. Вони зв’язалися з європейськими біржами, вивчили всю їхню нормативно-законодавчу базу, встановили програмне забезпечення. І щойно обрали нового Президента, я вже був у Адміністрації Президента з пропозиціями щодо такої біржі. Заздалегідь було проведено перемовини зі всіма великими компаніями. І ось ця газова біржа могла б працювати, як мінімум, вже з серпня. Ситуація в нас сьогодні така: газу в країні немає, він у дефіциті, але на ринку його гуляє чимало, і кожне підприємство прагне купити реверсний газ (при чому точну ціну покупки ми не знаємо). А уряд видає постанову, що увесь газ йде лише через НАК, включно із газом приватних компаній. З’являються і додаткові об’єми реверсного газу, але його теж не можна купити — заборонено.

— Навіщо уряд це зробив?

— Бо НАК «Нафтогаз» банкрут. І його таким чином намагаються підтримати. Ми зараз зробили і презентували продукт (газову біржу). Наступного місяця намагатимемося продати перший фізичний контракт, і газ буде доставлено покупцеві «Укртрансгазом». Вважатимемо, що газовій біржі дано старт. А далі будь-яке підприємство зможе робити заявки і купувати. За умов гострого газового дефіциту в країні (у балансі, як мінімум, бракує 10 мільярдів кубометрів) не скористатися цим інструментом просто безглуздо.

— А що сталося, чому раптом вирішили купити в Росії мільярд кубометрів газу,  просто перед новим роком, коли попереду нижча ціна?

— Купити потрібно було навіть не один, а три мільярди. Але грошей знайшлося лише на один. Та й ті позичили: змусили Одеський припортовий завод узяти великий кредит (близько 5 мільярдів гривень) і зробити «Нафтогазові» передоплату за рік уперед. Але цього недостатньо. Щоб газотранспортна система працювала нормально, нам потрібно три мільярди в грудні, і стільки ж у січні, а в лютому — два. Тоді тиску в підземних сховищах вистачить, щоб забезпечувати газом нашу країну і прокачувати російський газ до Європи. А наразі газ відбирають з сховищ. Обсяг газу в них упав уже на чверть, а завтра, гадаю, відрапортують, що на третину, и так далі... І приблизно в середині лютого, якщо не докуповувати газ для забезпечення грамотних режимів ГТС, то газ начебто і буде в сховищах, але взяти його звідти в потрібних обсягах буде неможливо — замалий буде тиск.

Більше того, нам потрібно вийти з опалювального сезону з певною подушкою газу, яка дозволить напровесні, в квітні-травні, відразу ж розпочати заповнювати сховища, готуючись до наступного опалювального сезону, і мати на той час у ПСГ хоча б 20 мільярдів кубометрів. Якщо зараз вибрати весь доступний газ з-під землі, грубо кажучи, до води, то потім завдання стане набагато складнішим.

— Чи сьогодні всі газові блоки теплоелектростанцій вимкнено?

— Певну кількість газу для підсвічування та життєзабезпечення беруть і вугільні блоки. Є такий документ — Правила технічної експлуатації електричних станцій і мереж. Там вказано, що на кожній електростанції має бути незнижуваний запас палива. Належиться, щоб було на п’ять діб. Зараз є лишень на добу. І на кожній станції працює лише один блок. Якщо і він зупиниться, коли на вулиці мороз, то електростанція розморозиться. Така аварія була одного разу в нашій історії на Курахівській ТЕС у середині 90-х. Туди завезли багато вугілля, але згаданої вже мною «марки» ДЗ. І на станції не змогли підтримати горіння (газу там не було, а мазут був із водою). Розморозили не лише її, але й усе місто Курахове.

Тому зараз ТЕС дозволили брати природний газ не для виробництва електроенергії, а для підтримки життєдіяльності станцій, щоб не розморозилися котли. При цьому, природно, дефіцит газу зросте.

— НАК «Нафтогаз» — банкрут. А чи є розв’язання цієї проблеми? Що з ним робитимемо?

— Реформа в газовому секторі, на мою думку, має полягати в тому, що держава повинна відмовитися від того, щоб увесь час брати на себе якусь непомірну відповідальність. Уточню: відповідальність в особі прем’єр-міністра. Ми всі вирішимо, говорить він, все постачимо куди потрібно. Врешті-решт розплачується за це країна.

Дефіцит НАК «Нафтогазу» цього року на різниці в тарифах теплокомуненерго на  виробництво тепла для населення становитиме приблизно 34 мільярди гривень. А уряд уже влив у цього монополіста 105 мільярдів гривень. А потрібно ще, як мінімум, 15 мільярдів. Ось якби НАК не брав участі взагалі в цій діяльності, а газ постачали за нормальною ціною на теплокомуненерго, то ці організації вже отримали б ті ж 34 мільярди гривень без підвищення тарифів для населення. Це показує, що «Нафтогаз» не потрібний. В усякому разі, його потрібно звільнити від діяльності, якою він не вміє займатися. Потрібно випустити на вільний ринок усі промислові підприємства, які або ж повинні знайти собі довготермінового постачальника за двосторонніми контрактами або прийти на біржу й купити спотові обсяги, котрих забракне. А той газ, який іде за нормальною ціною для бюджетних організацій, повинні забезпечити ліцензіат-постачальники. Уряд в особі АМК і НКРЕКП усього лише регулює їх діяльність, не допускаючи зловживань і утиску прав споживачів. А в «Нафтогазу» не повинно бути такого виду діяльності, як продаж газу. Але краще його оголосити банкрутом і просто закрити. А борги, які сформувалися, реструктуризувати, бажано, років десь на 15-20, під зобов’язання держави одноразово та окремим законом. І тоді ми побачимо, що ця проблема може бути вирішена практично безболісно. А зараз вона наростає, причому загрозливими темпами. Туди вже вкинули цього року 105 мільярдів і хочуть продовжувати й далі це робити.

— Але зараз більше говоритися про те, щоб приватизувати «Нафтогаз».

— Це погляд тих людей, які сьогодні керують цим збанкрутілим монстром. І на збитках заробляють тіньові гроші. Скільки з цих 105 мільярдів пішло у справу? Цього ніхто не може сказати. Я не хочу поки що їх ні в чому звинувачувати, а просто ставлю запитання...

— Приватизувати можна трубу. А кому спаде на думку приватизувати будівлі на Хмельницького і Кловському узвозі?

— У нас ухвалено закон про реструктуризацію «Нафтогазу». Газотранспортна система — окремо, підземки — окремо. А куди дівати все інше? І що це таке? Це торгівельна частина. Але як може торговець вижити, якщо він безнадійно збитковий? Його потрібно збанкрутити, а борги реструктуризувати, і, оскільки це національна компанія, узяти на бюджет, але виплачувати не якимись залповими викидами, а в нормальному порядку — реструктуризувати. Можливо, випустити для цього якісь боргові папери. Варіантів може бути маса. Як тільки НАК «Нафтогаз» зникне як суб’єкт, то, повірте, з газом у нас усе буде гаразд.

— А з електроенергією у нас коли-небудь буде все гаразд? Чи ми не стоїмо на межі колапсу енергосистеми?

— Стоїмо!

— А що потрібно терміново робити урядові, щоб цього не сталося?

— Він повинен вирішити, як чинити з вугіллям, яке лежить у Донецькій і Луганській областях. Сьогодні це — єдиний вихід! Цілком зрозуміло, що Росія не дасть достатнього обсягу вугілля. Наш уряд зараз шукає кошти, щоб купувати російське вугілля. Ну, припустімо, гроші знайшли. Купуємо вугілля. Але не можна не враховувати лаг у часі, необхідний для того, щоб це вугілля в Кузбасі видобути й привезти. Це — як мінімум, місяць. Та, до того ж, як завжди почнеться: вагонів немає і інші надумані причини. Російське вугілля — ненадійне джерело. Так само як і російська електроенергія. Вони завтра візьмуть і вимкнуть.

Наш уряд має розв’язати декілька питань. Перше: що робити з українським вугіллям. Торгівлю ним потрібно дозволити, а ті органи, які зобов’язані стежити, щоб не було фінансування тероризму і всіляких тіньових операцій, мають робити свою справу. Але заковика в тому, що сьогодні в зону АТО йдуть величезні автопотяги зі всілякими товарами народного вжитку — від цигарок до горілки, ві



Briefs


Research


Reports and Presentations


Articles


Expert comments