Автор статті: Ігор Тимоць, Кореспондент LIGA.net
Стаття вперше опублікована на сайті LIGA.net
Через пів року після арешту Ніколаса Мадуро Венесуела виглядає інакше, але не так, як мріяли венесуельці. Нова-стара влада прибрала символи диктатора, відкрила двері для США та інвесторів, але режим залишився, як і старі силовики.
США Дональда Трампа отримали доступ до венесуельської нафти і фактично контролюють владу країни, ставлячи стабільність вище демократії. Політв’язні досі за гратами, а чесні вибори – далека перспектива. LIGA.net розбиралася, куди рухається країна, що в ній схожого з пострадянською Україною, і чи не ведуть її до нового авторитаризму.
Мадуро немає, а режим є
3 червня минає півроку з моменту, як США провели операцію і заарештували Мадуро. Його місце зайняла віцепрезидентка, в.о. президента – Делсі Родрігес.
Після 13 років з Мадуро, країна переживає обережну політичну відлигу. Мурали з ним зафарбували, портрети забрали з урядових установ, іноземним журналістам вперше з 2024 року, часу сфальсифікованих виборів, дозволили в’їзд.
Під наглядом американських чиновників Родрігес оновила частину уряду, змінивши 13 із 32 міністрів.
Втім арешт Мадуро не демонтував систему, яку він будував понад десятиліття. Силовики, суди, губернатори та партійна вертикаль залишилися майже недоторканими. Змінилася верхівка, але не механіка влади.
"При владі ті ж особи, що були за Мадуро", – каже LIGA.net асоційована експертка Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", експертка з зовнішньої політики держав Латинської Америки Олександра Ковальова.
Через зовнішній тиск деякі венесуельські ЗМІ почали обережно послаблювати самоцензуру, висвітлюючи демонстрації, беруть інтерв’ю у родичів політв’язнів, транслюють заяви лідерів опозиції у вигнанні, каже LIGA.net cтарший науковий співробітник Atlantic Council Нізар Ель-Факіх.
Але головне питання для Венесуели поки залишається відкритим: чи переросте ця контрольована "відлига" в реальну демократію – із незалежними судами, вільними медіа та чесними виборами.
Трампу не потрібна демократія
Після арешту Мадуро влада у Венесуелі пішла на обмежені поступки. Однією з них стало часткове звільнення політв’язнів.
За даними Foro Penal, із 2014 року у країні затримали понад 19 000 осіб з політичних мотивів. У лютому влада амністувала частину засуджених, але у вʼязницях досі залишаються сотні політвʼязнів, зокрема іноземці.
"Родрігес відповідальна за порушення прав людини, підрив демократії, авторитарне правління. Влада оголосила про кінець амністії в квітні, залишивши решту політв’язнів без надії звільнення", – каже LIGA.net заступник директора Латиноамериканського центру Адрієнн Аршт в Atlantic Council Генрі Шульдінер.
Влада демонструє готовність до економічної лібералізації без демократичного переходу, погоджується експерт з Латинської Америки та Карибського басейну Ради зовнішньої політики "Українська призма" Іван Фечко.
Венесуела нині відповідає плану Трампа: усунути Мадуро, стабілізувати країну без колапсу держави, відновити вплив США, відкрити доступ до ресурсів країни, – каже Фечко LIGA.net.
За його словами, для США Венесуела також має перестати бути антиамериканським плацдармом Росії, Китаю, Ірану й Куби.
Операція проти Мадуро стала для Трампа демонстрацією сили у Західній півкулі, додає Шульдінер. Згода Каракаса на вимоги Вашингтона надихнула його на інші цілі у регіоні – найяскравіший приклад – Куба.
Венесуельська нафта в руках Штатів
Найбільший інтерес США у Венесуелі – енергетика. Країна володіє найбільшими у світі доведеними запасами нафти – близько 303 млрд барелів, каже Ковальова.
Трамп заявив про права США на неї, кажучи, що країна колись односторонньо захоплювала й продавала американську нафту, активи і платформи. Тепер США контролюють її транспортування і продаж.
Перша партія нафти у 30 млн барелів, вартістю $4 млрд, яка була на танкерах і у нафтосховищах, одразу попрямувала в США. За угодами, кошти з її продажу, підуть на купівлю американської продукції – медичного обладнання, енергетичної інфраструктури, – каже Ковальова.
Венесуела відкрила економіку до небаченого десятиліттями рівня, каже Шульдінер. Влада вже змінила закон про вуглеводні, дозволивши приватним та іноземним компаніям брати участь у розвідці, видобутку і продажу нафти. Окремий закон відкрив іноземним інвесторам доступ до видобутку золота та інших корисних копалин.
США стратегічно повернулися через дипломатичну присутність, контакт із владою, військові навчання, безпеку, доступ до ресурсів, торгівлю. У травні військові США провели навчання біля посольства в Каракасі, а командувач SOUTHCOM, генерал Френсіс Донован, двічі відвідав столицю.
Це не просто нормалізація відносин, а новий безпековий вплив у країні, яка за Мадуро була оплотом Росії та Китаю в регіоні, – каже Фечко.
Втім навіть після економічного відкриття інвестори залишаються обережними.
"Масштабні інвестиції потребують правової передбачуваності, інституційної стабільності та чіткішого політичного горизонту. Доки країна залишається під впливом сумнівної легітимності, впливів старого режиму і слабких інституцій, інвестиції будуть обережно обмеженими", – каже Ель-Фарікх.
Економіка оживає, але венесуельці залишаються бідними
Економічні зміни відновлять залежність Венесуели від продажу ресурсів. Ця залежність – фактор нестабільності країни з 1970-х.
Економіка Венесуели виглядає динамічніше, каже Фечко. Є пожвавлення нафтового сектору, інтерес інвесторів, контакти з МВФ і Світовим банком. Це дає країні шанс повернутися до міжнародної фінансової системи, знизити інфляцію тиск і доступ до зовнішнього фінансування.
Але економічне відкриття не означає швидкого покращення життя для більшості населення.
Інфляція у країні залишається високою (10,6% у квітні. – Ред.), ринок праці слабкий, доступ до якісних послуг – нестабільний. Хоча Родрігес оголосила про підвищення мінімального доходу до $240 доларів на місяць, офіційна базова зарплата заморожена на рівні, еквівалентному менше $0,5 на місяць – один із найнижчих у світі.
"Навіть із доплатами за такі гроші годі прожити", – каже Шульдінер.
Масового повернення венесуельців немає. За даними ООН, 8 млн венесуельців живе за межами країни (в самій країні 28 млн. – Ред.), із них 6,9 млн – у країнах Латинської Америки, передусім у Колумбії.
Більшість вважає, що у Венесуелі досі погані економічні та політичні умови, наголошує Ковальва. Це підтверджують і опитування: 65% венесуельців кажуть, що поки не планують повертатись – через економічні та політичні проблеми, недовіру до влади, страх арешту.
Трамп поставив на Родрігес, щоб уникнути громадянської війни
Після арешту Мадуро багато хто очікував, що Трамп зробить ставку на лідерку опозиції Марію Мачадо, яка живе в Осло. Але він відмовився. Навіть попри те, що вона віддала йому свою медаль Нобелівської премії миру в січні, і попри її дружбу з держсекретарем Марко Рубіо.
Трампу потребував швидкої перемоги. Влада Венесуели погодилася на його вимоги, зокрема через критичну ситуацію в економіці, каже Ковальова.
"Для Трампа простіше було залишити все як є, й домовитися з тими, хто при владі", – додає вона.
За словами експертів, США побоювалися, що різка зміна влади могла спровокувати розкол силового апарату, хаос у нафтовому секторі й навіть громадянський конфлікт.
Реальна влада належить військовим і силовикам. Органи безпеки політизовані, їх давно використовують як інструмент репресій, нападів на опозицію, каже Шульдінер.
Трамп вирішив, що Родрігес – правильний партнер, бо збереже контроль над військовими, співпрацюючи зі США.
Якби США поставили на опозицію, це б могло спровокувати опір силовиків, розкол держапарату, саботаж у нафтовому секторі, конфлікти з силовиками й ризик громадянської війни, – каже Фечко.
На думку Ковальової, Вашингтон виходить із того, що Венесуела залишається країною з сильною спадщиною "чавізму", а частина суспільства досі підтримує стару модель влади, попри багаторічну кризу та репресії.
Саме тому команда Трампа, за її словами, розглядає перехід у кілька етапів.
Спочатку фаза стабілізації, яку забезпечувала морська блокада; потім фаза відновлення, зосереджена на відкритті економіки, залученні іноземних інвестицій, звільненні політв’язнів, поверненні опозиції; і лише потім фаза переходу, під час якої мають нормалізуватися політичні та економічні відносини, Венесуела має стати стабільною демократичною державою, дружню до США.
За планом Трампа, демократичний перехід буде на третій фазі. Поки дата виборів не встановлена, хоча урядовці запевняють, що підготовка ведеться, додає Фечко.
Екперти також допускають можливість протестів у країні. За словми Ковальової, усе буде залежати від дій нової влади. Поки їй вдається контролювати суспільство, поєднуючи гасла "чавізму" з ліберальними змінами та обіцянками відновлення країни.
Протести можуть бути, але наразі не виглядає, що Венесуела на порозі швидкої демократичної мобілізації. Частина суспільства втомлена, інша очікує покращень в економіці, ще інші бояться силовиків, – каже Фечко.
Мачадо готова до участі у майбутніх президентських виборах і повернення в країну. Обіцяла приїхати до кінця 2026 року. Вона намагається не випадати з політичного життя, показує своїм виборцям і США, що є важливим гравцем, каже Фечко.
Водночас публічно визнає, що країна поки не готова до виборів. Це реверанс, аби не конфліктувати з Трампом, і показати себе зрілою силою, здатною не лише боротися з режимом, а й забезпечити перехідний процес.
Поки ознак швидкого демократичного переходу у Венесуелі немає. Влада обіцяє підготувати вибори, але їхні терміни не визначені.
"Вільні вибори вимагатимуть більше, ніж голосування. Потрібні теж незалежні виборчі органи, легалізація опозиційних партій, плюралізм ЗМІ, чесні суди та надійні умови безпеки", – наголошує Ель-Фарікх.
За його словами, у Венесуелі росте тиск з боку громадянського суспільства. Багато жителів очікували значних політичних змін після 3 січня. Ці очікування не можна вічно стримувати.
Чому сценарій Венесуели нагадує пострадянську Україну
Найімовірніший сценарій для Венесуели – тривалий перехідний період без швидкої демократизації.
"Якщо вибори будуть призначені без змін правил гри, це може бути лише контрольована легітимація нової влади. Якщо США, ЄС, регіональні гравці прив’яжуть економічну нормалізацію до реальних політичних умов, шанси на конкурентні вибори зростуть", – каже Фечко.
За його словами, США фактично будують у Венесуелі модель керованого транзиту, де політичні зміни не є пріоритетом: спочатку стабілізація ситуації, контроль над безпекою та економічне відкриття, і лише потім — обережний політичний перехід.
Такий сценарій знижує ризик хаосу і дає економіці шанс на швидше відновлення. Але водночас створює іншу небезпеку: "тимчасовий" перехід може затягнутися.
"Якщо стабілізація стане самоціллю, а політичний транзит постійно буде відкладатися, країна отримає новий тип режиму: менш ідеологічний, більш прагматичний, відкритий до США і бізнесу, але все ще авторитарний", – каже Фечко.
Для українців ця логіка частково знайома, додає Ковальова. Після розпаду СРСР старі урядовці, які роками будували соціалізм, теж швидко "перефарбувалися", і почали ліберальні реформи
У нашому випадку не було контролю наддержави, як є над Каракасом. Україна тоді від цього саме звільнилася. Хоча венесуельців застерігають від непрозорої приватизації, поки зарано говорити, чи піде процес у них українським шляхом через високий рівень корупції, чи США зможуть все врегулювати, – каже Ковальова.
Саме тому головне питання для Венесуели зараз – чи стане економічне відкриття частиною демократичного переходу, чи зрештою замінить його.