Газовий цугцванг Німеччини. Частина 2

>>>Початок>>>

Північний потік-2 у контексті анексії Криму та окупації української частини Донбасу


Перший дзвіночок з випробування на «міцність» кордонів у Європі пролунав ще у вересні 2003р., коли Кремль намагалася захопити українській острів Тузла в керченській протоці зі створення плацдарму для подальшої анексії Криму. Тоді, вчасна й скоординована військово-політична реакція української держави не дозволили цього зробити [1].

Одним із вирішальних факторів, чому Кремль наважився на військове вторгнення в Україну через 10 років після подій на острові Тузла, що призвело до окупації частини її території й анексії Криму, був аналіз військово-політичним керівництвом РФ наслідків російсько-грузинської війни 2008р. та можливої реакції Німеччини на це, як провідної країни ЄС й впливового члена НАТО.

Усвідомлення Москвою нездатності державного керівництва ФРН поставити пріоритет європейської безпеки вище інтересів великого німецького бізнесу залежного від російських енергоносіїв, дозволило кремлівським стратегам зробити припущення, що ціна військової авантюри РФ в Україні не буде занадто високою. Вони розраховували, що все обійдеться дипломатичними зверненнями «глибокого занепокоєння» з боку західних партнерів.

У принципі, розрахунок Кремля виявився не таким вже й далеким від реальної реакції ЄС на зухвалу анексію, що сталася вперше після Другої Світової війни на території європейської країни. Однак, все ж таки, крім гучних дипломатичних заяв, Брюссель спромігся увести санкції проти РФ, але вони носили скоріш демонстративний ніж практичний характер й жодним чином не могли вплинути на продовження Росією розв’язаною нею гібридної війни проти України.

Головною метою цих санкцій не було застосування до Москви жорстких політичних та економічних інструментів, щоб вона припинила агресію й повернула анексовану територію. Насамперед, провідних європейських політиків турбувало «збереження власного обличчя», одночасно, з врахуванням спільних комерційних інтересів компаній ЄС з російськими партнерами.

Власне, Брюсселем, під тиском деяких національних урядів, комерційні інтереси бізнесу були поставлені у пріоритет порівняно із забезпеченням європейської безпеки та міжнародного права. Така слабка позиція Євросоюзу у важливих безпекових питаннях, не в останню чергу, пояснюється успішно застосованою стратегією РФ, що полягає у наданні першочергової ваги двосторонніх відносинам з окремими країнами ЄС за максимально можливого ігнорування його об’єднавчих інституцій та керівників.

Отже, з огляду на зазначене, цілком логічним стало підписання 18 червня 2015р. в Санкт-Петербурзі Меморандуму про реалізацію проекту Північний потік-2 між компаніями E.ON, Shell, OMV та Газпромом [2]. Ця подія відбулася, за цілковитого сприяння національними урядами незважаючи – на анексію Криму, активні бойові дій на Донбасі російських окупаційних військ та їх наймитів, що мали місце на Донбасі підчас підписання Меморандуму.

Навіть факт умисного збиття на Донбасі у липні 2014р. російськими військовими пасажирського літака Боїнг 777 не став на заваді компаніям з Німеччини, Нідерландів та Австрії юридично закріпити у Меморандумі спільні «комерційні» інтереси з найбільшою державною компанією країни-агресора та спонсора й організатора терористичних угрупувань в Україні. Керівництво цих країн не могло не усвідомлювати, що ініціатором окупації Криму, війни на Донбасі та проекту Північний потік-2 була одна та ж сама людина – президент РФ В.Путін.

Очевидно, що уряди згаданих країн також прекрасно розуміли усі безпекові наслідки рішення стосовно реалізації проекту Північний потік-2. По-перше, головна мета цього обхідного проекту – позбавлення України щорічно близько $2 млрд., по-друге, – руйнація РФ «транзитного запобіжника», що стримує її «імперські амбіції», по, третє, – посилення дисбалансу сил у Європі й створення нової лінії напруги серед ключових країн НАТО.

Газпром надав такі вагомі комерційні аргументи своїм європейським партнерам по проекту, що не вони, ні зацікавлені уряди країн ЄС не змогли встояти перед спокусою запропонованою російською газовою монополією. Адже, Газпром взяв на себе повністю витрати з будівництва нової системи газопроводів з Ямалу (Бованенківське родовище) до пункту підключення до «Північного потоку-2» в районі м. Усть-Луга, а також більшість витрат з прокладання труб морською ділянкою Балтійського моря. Усі ці витрати перевищують $100 млрд. Але, головною приманкою Газпрому європейським партнерам, стала контрактна умова «качай або плати», що зобов’язує російську монополію прийняти на себе усі фінансові та ресурсні ризики. [3] [4] Тобто, згідно контрактних зобов’язань, російська компанія не тільки повинна забезпечувати Північний потік-2 ресурсом упродовж десятиліть, але й сплачувати плату за замовлену потужність, навіть, у випадку відсутності потреби в російському газі у заявлених обсягах в країнах ЄС. Іншими словами, у разі часткового або стовідсоткового скорочення обсягів транспортування газу газопроводом, Газпром буде зобов’язаний упродовж десятиліть сплачувати тарифи своїм європейським партнерам за неіснуючі обсяги прокачування.


У цьому зв’язку, теж не слід забувати, що для транспортування російського газу згідно проектними умовами була необхідність збудувати ще дві потужні газопровідні мережі EUGAL та STEGAL, що транспортуватимуть блакитне паливо безпосередньо споживачам Німеччини, Австрії, Чехії, Угорщини та інших країн ЄС. Знов ж таки, це додаткові багатомільярдні підряди й створення тисяч нових робочих місць за гроші Газпрому. Власне, ті казкові економічні умови, що забезпечені російською стороною для своїх комерційних партнерів в ЄС не можна оцінити інакше, як також «бонус» зацікавленим у проекті політикам за формування «м’якої позиції» по відношенню до РФ щодо українського питання, а також «збереження її обличчя».

Однак, Росія обличчя зберігати не захотіла й продовжила з впевненістю у своїй безкарності – порушувати Мінські Угоди, застосовувати хімічну зброю на території ЄС, проводити потужні кібератаки на державні установи країн ЄС та США, розширювати міжнародну компанію з дезінформації, отруювати, вбивати та саджати за грати своїх політичних опонентів. Однак, це не заважає деяким європейським політикам, насамперед, німецьким та австрійським й досі займатися лобіюванням високотоксичного проекту, спираючись на мантру, що «він ніякого відношення до політики немає, а є суто комерційним».

Яскравим прикладом фарисейства у захисті принципів міжнародного права стало укладання так званих Мінських домовленості з урегулювання ситуації на Донбасі після початку зухвалої військової агресії РФ у 2014р. Комплексом заходів з виконання мінських угод (Мінськ-2), що був підписаний у лютому 2015р. контактною групою, Росія не визнається стороною конфлікту [5].

Натомість, закладена у цьому документі «формула» врегулювання конфлікту за своєю суттю стала «зашморгом на шиї жертви агресії [6]» й заклала передумови безстрокового продовження війни на території України російськими терористичними військами.

Наведений раніше у цій статті аналіз дає підстави для наступного припущення. Енергетична залежність, у першу чергу Німеччини (меншою мірою Франції) від російських енергоносіїв, а також багатомільярдні комерційні інтереси енергетичних компаній з цих країн в проектах Північний потік-1,2 [7] суттєвим чином вплинули на підтримку канцлером ФРН А.Меркель та президентом Франції Ф.Олландом ганебного документу у рамках Мінськ-2.

Очевидно, що Мінськ-2 відображає, головним чином, інтереси країни агресора та підриває фундамент безпеки у Європі на довгий час, що підтверджується тривалістю російської війни проти України вже упродовж понад сімох років, при тому, що її дату закінчення, наразі, передбачити неможливо.

Що стосується неоднозначної позиції української сторони у Мінському процесі, то не слід забувати, що Україна, по-перше, не могла сподіватися самостійно «просунути» свою позицію у перемовинах з пов’язаними спільними економічними інтересами найбільшими політичними гравцями Європи. По-друге, переговори відбувалися на тлі самовідданої оборони позицій українськими збройними силами у районі Дебальцево, які були атаковані регулярними військовими з’єднаннями російської армії.

Аналізуючи наслідки російської військової агресії в Україні, дуже важливо звернути увагу на те, що вона була здійснена проти держави, що однією із перших в світовій історії [8] (одночасно із Казахстаном й Білоруссю) добровільно позбавилася третього у світі за величиною арсеналу ядерної зброї згідно до положень Будапештського меморандуму [9]. Також, привертає увагу до себе кричущий факт захоплення територій України з боку одного із підписантів цього документу й гарантів її безпеки та територіальної цілісності (РФ) й неадекватна квола реакція на цю непересічну подію з боку інших гарантів. Тобто, даний прецедент підвищив до критичного рівня ризики щодо збереження міжнародної системи нерозповсюдження ядерної зброї через нездатність гарантами безпеки країни, що позбулася ядерного потенціалу виконувати свої зобов’язання.
 

Доля Північного потоку-2 у світлі санкцій США


Введені санкції США у грудні 2019р. проти компаній, що пов’язані з будівництвом Північного потоку-2 [10] відіграли вирішальну роль в посилені переговорних позицій НАК «Нафтогаз України» з Газпромом щодо продовження контракту на транзит російського газу територією України.

Російська монополія була змушена його укласти на період 2020-2024рр., оскільки після застосованих Вашингтоном санкцій стало зрозуміло що завершення будівництва обхідного газопроводу затримається на невизначений термін, що унеможливлює без української ГТС виконання Газпромом його зобов’язань перед європейськими партнерами за експортними контрактами. До такого кроку США вдалися після того, як вже не залишилося жодних сподівань на те, що державні інститути ЄС зможуть самостійно протистояти потужному лобістському альянсу «Німеччина-Росія» у блокуванні небезпечного енергетичного проекту.

Після виходу з нього у зв’язку із санкціями компанії Allseas (Швейцарія) [11], що надавала свої судна для прокладання труб морською ділянкою, реалізація проекту Північний потік-2 припинилася на тривалий термін. У світі, окрім Allseas, існують лише декілька компаній здатних технологічно виконувати роботи подібного масштабу. Але, звісно, жодна з них не буде ризикувати, щоб не потрапити під «санаційний коток». Дещо пізніше проект покинули важливі для нього страхові компанії – Zurich Insurance Group AG (Швейцарія) та Det Norske Veritas Germanischer Lloyd Holding AG (Норвегія). Усього внаслідок санкцій не менше ніж 18 компаній відмовилося від участі в будівництві газопроводу [12].

Натомість, у лютому 2021р., після річного простою будівництва, російська баржа «Фортуна» разом з допоміжним флотом поновила роботу з добудови газопроводу в районі датського острову Бронхольм [13], що на той час вже був збудований на 94% [14]. Серйозною вадами «Фортуни» є низька швидкість зварювання труб та їх укладання, відсутність технічної системи динамічного позиціонування, що може створити певні складності під час проведення будівельно-монтажних робіт через нормативні обмеження.

Міністерство фінансів США достатньо оперативно відреагувало на поновлення робіт у рамках проекту Північний потік-2 й ввело судно «Фортуна» разом із компанією, яка ним володіє (КВТ-РУС) до санкційного списку згідно із законом США про захист європейської енергетичної безпеки (Protecting European Energy Security Act, PEESA) [15]. Але, незважаючи на санкції роботи з прокладання труб тривають.

Більш того, 4 березня 2021р. російський трубоукладник «Академік Черський» направився з німецького порту Вісмар за маршрутом до району проведення будівельно-монтажних робіт газопроводу [16]. На відміну від «Фортуни» він має систему динамічного позиціювання [17] та здатен прокладати труби з більшою швидкістю. Суттєву роль у технічній модернізації судна «Академік Черський», щоб він міг пришвидшити реалізацію проекту, зіграли компанії з Італії та Нідерландів, які в обхід санкцій поставляли обладнання для переоснащення вказаного трубоукладника [18].

Через активізацію будівельних робіт й зростання ризиків добудови газопроводу, група конгресменів закликала Державний департамент США діяти більш рішуче [19] щодо реалізації положень санкційного пакету проти компаній задіяних у проекті Північний потік-2 [20]. У відповідь на цей заклик державний секретар США Е.Блінкен відзначив, що адміністрація президента Д.Байдена буде непохитно дотримуватися відповідного санкційного законодавства [21].

Втім, для Кремля ставки у грі є дуже високими, тому він готовий пожертвувати значними фінансовими втратами російських компаній від санкцій задля того, щоб проект Північний потік-2 був збудований вже до вересня 2021р.

Натомість, шанси здати його в експлуатацію у цьому році, попри всі намагання РФ та Німеччини є невисокими, у тому числі, через істотно нижчі технічні характеристики «Фортуни» та «Академік Черський» порівняно з суднами компанії Allseas. Крім того, якщо, навіть, незважаючи на усі існуючі ризики газопровід й буде збудовано, залишатиметься питання його сертифікації в умовах коли жодна авторитетна міжнародна сертифікаційна компанія не погодиться це робити через жорсткі санкції США. Зрозуміло, що за відсутності сертифікації Північний потік-2 до експлуатації буде непридатний.

Отже, продовження санкційного тиску США на компанії, що беруть участь в реалізації проекту мінімізують шанси успішного закінчення проекту. Разом з тим, існує певна ймовірність того, що адміністрація нового господаря Білого дому може розміняти санкційний режим по відношенню до Північного потоку-2 в обмін на «перезавантаження» відносин з Німеччиною, зокрема, й з метою об’єднання зусиль у стримуванні Китаю, як головного геополітичного конкурента США.

Проте, внаслідок втрати довіри до сучасного керівництва РФ та двопалатної і двопартійної єдності у Вашингтоні щодо підтримання режиму санкцій, ймовірність зазначеного сценарію також є невисокою. Таким чином, існують усі підстави стверджувати, що, на сьогодні, проект Північний потік-2 скоріше «мертвий» ніж живий».

Німеччина для спасіння проекту намагається домовитися з новою адміністрацією у Білому домі стосовно відміни санкцій. Ці сподівання ґрунтуються на тому, що ФРН для США є важливим партнером у питаннях –відновлення конструктивної співпраці з ЄС, боротьби із кліматичними змінами, формування відносин з Іраном та особливо в протистоянні з Китаєм. Тому, Німеччина сподівається, що її пропозиція із збереження транзиту територією України в обмін на зняття санкцій з Північного потоку-2 може знайти розуміння у голови Державного департаменту США А.Блінкена [22].

Натомість, таку пропозицію слід визнати нечесною, оскільки єдиною метою будівництва Північного потоку-2 є відбір транзитних обсягів газу з українського маршруту. Крім того, забезпечити проект 55 млрд. м3/рік газу, не відібравши відповідні обсяги з української ГТС, неможливо, з огляду на кон’юнктуру, що склалася на європейському газовому ринку.

Нагадаю, що подібні запевнення німецькою стороною вже робилися відносно першої черги Північного потоку, але як виявилося згодом вони залишилися лише словами. Так, якщо у 2004р. транзит газу територією України становив 124,9 млрд.м3, то у 2014р він знизився удвічі – до 62,2 млрд. м.3 [23].
 

Чи здатна Німеччина вирватися з російської газової пастки?


Залежність курсу зовнішньої політики Берліну від спільних комерційних інтересів великого енергетичного бізнесу Росії та ФРН, а також ілюзії стосовно того, що укріплення німецько-російських відносин дозволить Німеччині дистанціюватися від США й посилити власну геополітичну роль у світі призвели, до того, що наймогутніша економічна країна ЄС опинилася у «політичному цугцвангу». Це означає, що наступні потенційні «ходи» Берліну, що торкаються проблеми Північного потоку-2 матимуть для нього надзвичайно болісні наслідки.

Подальше продовження ФРН лінії на добудову газопроводу, за будь яку ціну, ще більше порушить політичний баланс у Європі, посилить протиріччя всередині ЄС, послабить євроатлантичну солідарність у сфері безпеки на фоні постійного зростаючої потуги КитаюІгнорування Німеччиною інтересів країн Центральної та Східної Європи та США заради укріплення осі Берлін-Москва, як свідчать уроки історії, є вкрай небезпечним курсом для збереження миру на континенті – у кінцевому підсумку найбільше програє від цього сама Німеччина. Натомість, відмова Берліну від газопровідного проекту Північний потік-2 може зруйнувати згадану стратегічну вісь, яка з такою ретельністю вибудовувалася німецькими політиками упродовж багатьох років.

Наразі, опинившись в «цугцвангу» завдяки власним старанням й «допомозі» Кремля, політичне керівництво Німеччини намагається «проскочити скрізь краплини» шляхом повернення до застарілих байок про «неможливість уряду втручатися в комерційні проекти» та про «забезпечення Україні гарантованих обсягів транспортування газу».

Утім, нещодавно з боку президента ФРН Ф.В.Штайнмаєра з’явився й новий, достатньо несподіваний меседж відносно морального боргу Німеччини перед РФ за події Другої Світової війни, який вона нібито має повернути через реалізацію проекту Північний потік-2 [24]. У вказаній тезі достатньо дивним виглядає виокремлення лише одної постраждалої країни й надання їй «боргу» за рахунок інших країн, що теж понесли велетенські людські втрати у цій війні.

До такої доволі сумнівної, з точки зору політичної коректності заяви, президента ФРН скоріше за все спонукало намагання знайти моральне виправдання проекту, що зайшов в глухий кут, в тому числі, й через його ідеологічну неспроможність. Але, чи подібні спроби, що спираються на відверте викривлення чутливих історичних подій допоможуть завершити будівництво газопроводу?

Не слід сподіватися, що сучасне вище політичне керівництво Німеччини на чолі з А.Меркель здатне знайти в собі сили визнати провальною багаторічну політику Німеччини з потурання російським імперським планам, яка призвела, значною мірою, до руйнації системи європейської безпеки. Це означає, що усі спроби ФРН знайти можливість вирватися з газового «цугцвангу» до парламентських виборів, що намічені на вересень 2021р., не увінчаються успіхом.
 

Чи відновиться роль ФРН у секторі безпеки Європи після завершення епохи А.Меркель?


Якщо стисло підводити підсумок німецькою зовнішньої політики на чолі канцлера ФРН А.Меркель у 2005-2021рр., то варто визнати, що за цей період, попри значні зусилля, Німеччина так й не змогла стати справжнім політичним лідером Європи, який зобов’язаний займати сильну позицію у питаннях безпеки та непорушності суверенітету держав континенту. Нездатність ідентифікувати реальні загрози – справжня Ахіллесова п’ята урядів А.Меркель. Власне, замість протидії неоголошеній гібридній війні з боку РФ у Європі, Берлін бачить небезпеку у поставках американського LNG [25] до країн ЄС.

Наслідком зовнішньої політика ФРН, що була спрямована на укріплення альянсу «Німеччина-Росія» за ігнорування інтересів країн Східної Європи, насамперед, України, стала деформація безпекових механізмів на континенті та систематичне порушення РФ основоположних принципів міжнародного права – у багатьох випадках за потурання керівництва ФРН.

А.Меркель залишає після себе достатньо важкий спадок – безпека у Європі ще ніколи з часів Другої Світової війни не знаходилася у такому крихкому стані. Безумовно, основну відповідальність за це несе путінська Росія, але й провідні політики Німеччини внесли свій значний «внесок» у деформацію системи європейської безпеки через позицію «страуса» – не помічаючи постійно зростаючих імперських апетитів Росії.

Незважаючи на згадані стратегічні прорахунки керівництва Німеччини на чолі А.Меркель, українське суспільство ще дотепер зберігає значну довіру до ФРН. Так, згідно проведених у березні 2021р. соціологічними опитуваннями Фонду Демократичних ініціатив, Німеччина посіла третє місце серед країн світу (після США та Польщі) за рівнем довіри населення України [26].

Існують певні надії, що оновлене восени 2021р. керівництво ФРН, де одну із ключових ролей мабуть відіграватимуть «зелені», знайде мужність відмовитися від руйнівного для безпеки Європи курсу на укріплення альянсу «Берлін-Москва». Але чи виправдаються ці сподівання?

Для того, щоб так сталося, Німеччині доведеться не тільки визнати помилковість рішення відносно Північного потоку-2, але й відновити євроатлантичний вектор розвитку на базі поглибленої співпраці у секторі безпеки із США, країнами Центральної та Східної Європи.

Для відновлення балансу сил у Європі та підвищення рівня безпеки на континенті ФРН, разом із іншими європейськими країнами, може сприяти:

  • формуванню консолідованої й сильної позиції ЄС та НАТО по відношенню до РФ щодо відновлення міжнародного права та принципів європейської безпеки у питанні повернення Криму та частини окупованого Донбасу до правового поля України;
  • наданню до 2023р. Україні та Грузії ПДЧ;
  • підготовці узгодженого плану щодо вступу до 2028р. України до ЄС;
  • зменшенню ролі двосторонніх німецько-російських відносин та посиленню значення ЄС у прийнятті стратегічних зовнішньополітичних рішень;
  • відмові від добудови Північного потоку-2;
  • інтеграції до 2023р. українських енергетичних мереж у правову систему ENTSO-E та ENTSO-G;
  • залученню України на рівноправних умовах з країнами ЄС до European Green Deal, зокрема, для отримання інвестицій у розвиток сонячної, вітрової енергетики, у проекти з генерації енергії із біопалива, «зеленого» водню (з урахуванням використання української мережі ГТС для його транспортування до Європи);
  • реалізації інвестиційних програм Україна-ЄС у сферах енергозбереження та електромобільності.

Джерело: EnergyClub


[1] Пробна війна. 15 років тому Росія спробувала захопити український острів Тузла – НВ, 29.09.2018, //nv.ua/ukr/ukraine/events/probna-vijna-15-rokiv-tomu-rosija-sprobuvala-zakhopiti-ukrajinskij-ostriv-tuzla-2496372.html
[2]Джерело: ПАО «Газпром» –//www.gazprom.ru/press/news/2015/september/article245800/
[3] Крутихин М. – «Северный поток — 2» мертв, трубы будут лежать на дне», Новая газета, 29.01.2021, //novayagazeta.ru/articles/2021/01/27/88897-severnyy-potok-2-mertv-truby-budut-lezhat-na-dne
[4] Крутихин М. – О Навальном, «Северном потоке – 2» и ценах на нефть – інтерв’ю RTVI, 20.02.2021, //www.youtube.com/watch?v=Fl9T8m51tZ0
[5] Повний текст документів, ухвалених на переговорах в Мінську – Тиждень, //tyzhden.ua/Politics/129751
[6] Кравчук вважає мінські угоди зашморгом на шиї України – DW, 13.11.2020, //www.dw.com/uk/kravchuk-vvazhaie-minski-uhody-zashmorhom-na-shyi-ukrainy/a-55593346
[7] Французька компанія ENGIE (раніше GDF Suez) є акціонером операторів Nord Stream AG та Nord Stream-2
[8] Вважається, що першою країною у світі, яка добровільно позбулася ядерної зброї (1990р.) була Південно-Африканська Республіка. Ця країна володіла незначним арсеналом ядерної зброї у кількості 6 одиниць – Український мілітарний портал, 12.09.2020, //mil.in.ua/uk/articles/yaderna-programa-pivdennoyi-afryky
[9] Політико-правовий міжнародний документ про надання Україні гарантій безпеки у зв’язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Підписаний 5 грудня 1994р. президентами України, США, Росії та прем’єр міністром Великої Британії. Пізніше офіційно підтримали цей документ без офіційного його підписання Китай та Франція. Див. детальніше: Лоський І. – Міжнародно-правовий статус Будапештського меморандуму, 2015, //ufpa.org.ua/sites/default/files/knyga_3_0.pdf
[10] У Конгресі США схвалили санкції проти "Північного потоку-2 – DW, 09.12.2020, //www.dw.com/uk/u-konhresi-ssha-skhvalyly-sanktsii-proty-pivnichnoho-potoku-2/a-55878020
[11] Найбільший у світі підрядник з монтажу підводних трубопроводів – //allseas.com/company/history
[12] European companies back out of Nord Stream 2: US report – DW, 23.02.2021, //www.dw.com/en/european-companies-back-out-of-nord-stream-2-us-report/a-56658814
[13] В водах Дании возобновилось строительство "Северного потока - 2" – DW, 06.02.2021, //www.dw.com/ru/v-vodah-danii-vozobnovilos-stroitelstvo-severnogo-potoka-2/a-56482600
[14] Із 2400 км труб залишилося укласти 120 км. у водах Данії та 28 км – у водах Німеччини – //www.unian.ua/economics/energetics/pivnichniy-potik-2-u-daniji-vidnovili-budivnictvo-novini-sogodni-11296085.html
[15] Джерело: Конгрес США – //www.congress.gov/bill/116th-congress/house-bill/3206
[16] Будівництво "Північного потоку-2" у водах Данії триватиме до вересня – DW, 04.03.2021, //www.dw.com/uk/budivnytstvo-pivnichnoho-potoku-2-u-vodakh-danii-tryvatyme-do-veresnia/a-56776894
[17] Система, призначена для утримання судна в заданій позиції або області і (або)на заданому курсі, його переміщення на невеликі відстані, проходження вздовж заданого маршруту автоматично з високою точністю за допомогою використання суднових рушіїв і підрулюючих пристроїв.
[18] Дырявые санкции США? Фирмы из Европы оборудовали судно "Академик Черский" – DW, 19.03.2021, //www.dw.com/ru/dyrjavye-sankcii-ssha-firmy-iz-evropy-oborudovali-sudno-akademik-cherskij/a-56920296
[19] Конгресмени США закликали Держдеп ввести нові санкції проти «Північного потоку-2» до 17 травня – Голос Америки, //ukrainian.voanews.com/a/Pivnichny-potik/5807347.html
[20] Цей санкційний пакет увійшов до Оборонного бюджету США на 2021р. – //lb.ua/world/2020/12/11/472847_senat_ssha_zatverdiv_oboronniy_byudzhet.html
[21] Nord Stream 2 and Potential Sanctionable Activity – US Department of State, March 18, 2021, //www.state.gov/nord-stream-2-and-potential-sanctionable-activity
[22]Germany aims for new deal with Washington on Nord Stream 2 – Financial Times, 16.02.2021, //www.ft.com/content/548067b9-2ff0-4a2a-94af-b74d763f4561
[23] Джерело: статистичні дані Міністерства енергетики України – //mpe.kmu.gov.ua
[24] Німеччина винна Росії «Північний потік-2» за звірства нацистів? Заява Штайнмаєра та реакції експертів – Радіо Свобода, 12.03.2021, //www.radiosvoboda.org/a/nimechchyna-vynna-rosiyi-pivnichnyy-potik-2-za-zvirstva-natsystiv-zayava-shtaynmayera-ta-reaktsiyi-ekspertiv/31098128.html
[25] Насправді поставки LNG на відміну від трубопровідного газу не можуть уявляти енергетичний інструмент впливу. Ні Білий дім, ні Конгрес США не можуть змусити приватні компанії продавати газ кому вони не хочуть. Виробники газу продають його чисельним трейдерам, що вже доставляють LNG газовозами на світові ринки в залежності від цінової кон’юнктури.
[26] Бурковський П. – Хто наш друг: як змінюється оцінка українців щодо найбільших союзників, Європейська правда, 18.03.2021, //www.eurointegration.com.ua/articles/2021/03/18/7120971



Аналітична записка


Дослідження


Доповіді та презентації


Статті


Коментарі експертів