Автор статті: Олександра Ковальова, асоційована експертка Центру глобалістики "Стратегія XXI"
Наразі, попри окремі кадрові перестановки в уряді та вищому командуванні армії, при владі переважно залишаються ті самі особи, що й за президентства Мадуро.
Після того як Делсі Родрігес була затверджена на посаді президентки рішенням Верховного суду, вона провела певні чистки та кадрові перестановки в уряді. Зокрема, було звільнено наближеного до Ніколаса Мадуро міністра промисловості та національного виробництва, мільйонера Алекса Сааба, якого невдовзі екстрадували до США. 26 травня Родрігес оголосила про початок реструктуризації уряду відповідно до вимог нового часу, проте опозиція поставилася до цієї заяви досить скептично.
Серед економічних реформ, які свідчать про відхід від попередньої моделі, насамперед варто згадати відновлення відносин Венесуели з Міжнародним валютним фондом та Світовим банком. 13 травня венесуельський уряд оголосив про комплексну реструктуризацію зовнішнього боргу, який наразі вважається одним із найбільших у світі й, за деякими оцінками, може становити від 170 до 190 млрд доларів. Крім того, у країні розпочалася приватизація державних підприємств у різних галузях, від видобувної промисловості до сфери соціальних послуг, у тому числі за участю іноземних компаній.
Однією з найпомітніших змін стало звільнення політичних в’язнів. За даними громадської організації Foro Penal («Форум з питань кримінального права»), яка є провідною у сфері захисту та звільнення політичних в’язнів, із 2014 року у Венесуелі понад 19 тисяч осіб були ув’язнені з політичних причин. У лютому уряд оголосив амністію, яка переважно стосувалася умовно засуджених і охопила понад 8 тисяч осіб. Нещодавно було звільнено ще 39 осіб після заяви президентки Делсі Родрігес про майбутнє звільнення додатково 500 осіб. Проте, за оцінками згаданої організації, у венесуельських в’язницях досі утримуються 409 політичних в’язнів, серед яких є й іноземні громадяни.
Венесуела в планах адміністрації Трампа
Судячи з того, що відбувається в країні, план Трампа не передбачав швидкої зміни режиму. З одного боку, така зміна потребувала б тривалого часу та значних капіталовкладень, оскільки країна перебуває в глибокій економічній кризі. З іншого боку, у ній досі залишається велика кількість прихильників старого тоталітарного режиму, що, ймовірно, призвело б до масштабного руху опору.
Відомо про трифазовий план розвитку Венесуели, запропонований адміністрацією Трампа: фаза стабілізації, яка забезпечувалася морською блокадою, здійсненою американським флотом; фаза відновлення, зосереджена на відкритті економіки, залученні іноземних інвестицій, а також звільненні політичних в’язнів і поверненні опозиції до країни; та фаза переходу, під час якої має відбутися нормалізація політичних і економічних відносин та трансформація Венесуели на стабільну демократичну державу, дружню до США.
Трамп досяг головного: було здійснено зміни в законодавстві, які спростили повернення країни на міжнародний ринок, відкрили її для іноземних інвестицій та приватизації підприємств іноземними компаніями, зокрема у сфері видобутку корисних копалин.
Ще у лютому були ухвалені три оновлені закони, на яких особливо наполягала адміністрація Трампа. Було внесено зміни до закону про вуглеводні, які дозволили участь іноземних і приватних компаній у приватизації галузі, включно з володінням контрольними пакетами у видобувних проєктах. При цьому інвестори отримали значну автономію в управлінні видобутком, фінансовими потоками та логістикою.
Подібні зміни були внесені й до закону про гірничу промисловість. Це спростило надходження іноземних інвестицій у сектор, відкрило для приватизації іноземними компаніями родовища інших корисних копалин та посилило відповідальність за незаконний видобуток.
Також було змінено закон про державне адміністрування з метою спрощення процедур розгляду документів громадян і видачі дозволів, що має полегшити діяльність іноземних компаній у країні.
Економічні інтереси США у Венесуелі
Венесуела володіє понад 303 млрд барелів доведених запасів нафти, що становить майже 18 % світових запасів. Трамп заявив про права США на венесуельську нафту, стверджуючи, що країна раніше в односторонньому порядку захоплювала та продавала американську нафту, активи й платформи.
США отримали повний контроль над транспортуванням і продажем усієї венесуельської нафти. Після встановлення американського контролю над країною одразу розпочалися продажі венесуельської нафти, і, за даними Міністерства енергетики США, планувалося реалізовувати в середньому від 30 до 50 мільйонів барелів.
Крім того, були укладені угоди, які передбачали використання коштів, отриманих від продажу венесуельської нафти, під контролем США виключно для закупівлі американської продукції, медичного обладнання та розвитку енергетичної інфраструктури.
Чому ставка була зроблена на наступників Мадуро
Існує кілька причин, чому адміністрація Трампа погодилася співпрацювати з наступниками Мадуро, а не робити ставку на опозицію.
Передусім адміністрації Трампа була потрібна швидка перемога, а венесуельський уряд погодився на вимоги США через критичну економічну ситуацію в країні. Водночас саме ця ситуація робила для Вашингтона простішим збереження існуючої системи влади та домовленості з людьми, які вже перебували при владі.
Венесуела є тоталітарною країною з домінуючою ідеологією, яку визначають як чавізм на честь колишнього президента Уго Чавеса. Попри зубожіння населення та політичні репресії, значна частина громадян і далі залишається прихильниками чавізму, оскільки за правління Чавеса їхнє економічне становище суттєво поліпшилося.
Якщо привести до влади опозицію, рівень підтримки якої є нижчим і за якою не стоїть настільки потужна ідеологія, саме в момент, коли економічна ситуація залишається складною та проводяться непопулярні реформи, то у разі невдачі або навіть недостатньо швидкого досягнення позитивних результатів це може значно підвищити ризик соціального вибуху та громадянської війни.
Перспективи протестів і демократичного переходу
Протести, безумовно, можливі. Усе залежатиме від курсу, який проводитиме новий тимчасовий уряд. Наразі йому вдається утримувати контроль над суспільством, поєднуючи традиційні гасла чавізму з ліберальними реформами та обіцянками відновлення країни.
Згідно з трифазовим планом адміністрації Трампа, демократичний перехід влади до опозиції передбачений на третій фазі. Поки що дата виборів не визначена, хоча представники уряду запевняють, що підготовка до них уже ведеться. Принаймні лідерка опозиції Марія Коріна Мачадо повернулася до Венесуели для проведення передвиборчої кампанії.
Можливі сценарії розвитку Венесуели
Наразі ще зарано говорити про конкретний сценарій розвитку подій. Водночас ситуація, коли урядовці, які протягом багатьох років послідовно будували соціалістичну систему, раптово змінили політичний курс і почали впроваджувати ліберальні реформи, для нас виглядає досить знайомою.
Проте в нашому випадку не існувало такого рівня зовнішнього контролю з боку супердержави, під який сьогодні потрапила Венесуела. Навпаки, Україна тоді звільнилася від подібної залежності.
Саме тому, хоча багато експертів застерігають венесуельців від повторення непрозорої приватизації, характерної для пострадянських країн, поки що зарано робити висновки, чи розвиватиметься цей процес у Венесуелі аналогічним шляхом через надзвичайно високий рівень корупції, чи Сполученим Штатам вдасться забезпечити ефективний контроль над його перебігом.
Економічна ситуація та повернення мігрантів
Попри початок згаданих реформ, поки що немає очевидних ознак суттєвого покращення економічної ситуації в країні.
У Венесуелі продовжує діяти програма репатріації громадян із різних країн світу, започаткована ще за правління Ніколаса Мадуро. За час її реалізації до країни повернулося понад 28 тисяч осіб.
Проте, за даними ООН, близько 7,9 млн венесуельців і надалі перебувають за межами країни. Із них 6,9 млн проживають у державах Латинської Америки, насамперед у Колумбії. Згідно з опитуваннями, проведеними Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців у країнах регіону, майже 65 % не планують повертатися найближчим часом.
Більшість із них вважає, що у Венесуелі досі не створено достатньо сприятливих економічних і політичних умов для повернення. Однією з причин є також недостатня поінформованість про поточну ситуацію в країні, через що люди не можуть об'єктивно оцінити, з якими умовами вони зіткнуться після повернення.