«Ахіллесова п’ята» України

Гіпертрофовано висока газоємність енергозатратної економіки України завжди була її «ахіллесовою п’ятою». «Газпром» у грудні минулого року, як і в попередніх випадках (2009, 2006, 2004 р.р.), нав’язав односторонньо вигідні для «Газпрому» умови постачання в Україну так званого дешевого газу за ціною $268,5 за 1 тис.куб.м. по суті в обмін на зобов’зання правлячого режиму купувати більші обсяги газу. Таким чином, програми економії споживання газу, газозаміщення та диверсифікації постачань, що були започатковані протягом 2011-2013 р.р., практично зупинені. Прикро, оскільки все ж певного поступу у скороченні споживання політикотворного російського газу протягом останніх років вдалося досягти (див. Табл. 1 нижче).

Table 1. Gastrends in Ukraine

На основі офіційних даних Державної служби статистики, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України

Зрозуміло, що колишній уряд України змушений був вдаватися до заходів зменшення газоспоживання не стільки з власної доброї волі та намірів, скільки під тиском зростаючих цін на газ з боку «Газпрому». Тепер виглядає так, що в цих заходах немає потреби, навпаки, необхідно забезпечити споживання зростаючих обсягівімпорту газу, що нав’язуються російським монополістом. Відповідно, Україна відмовилась від закупівлі газу з Європи з використанням реверсних можливостей існуючих трубопроводів.

Під знак питання потрапили масштабні проекти розробки покладів нетрадиційного газу в рамках угод, підписаних урядом з компаніями «Шелл» та «Шеврон» у 2013 році. Саме успішна реалізація цих проектів, а також розробка газових родовищ на шельфі Чорного моря, могли б поступово привести Україну до енергетичної самодостатності. Україна разом з Польщею, яка є лідером в континентальній Європі в розробці сланцевого газу, з часом могли б утворити своєрідний «метановий пояс» Європи, що завдало би відчутного удару по російському газовому домінуванню у Центрально-Східній Європі.

Ці проекти викликали особливе невдоволення Росії, яка намагалась їх зірвати, використовуючи «зелених» та російськоорієнтовані організації в Україні. Зараз Росія, тепер вже на офіційному рівні поновила тиск на Україну з метою відмовити її від розробки нетрадиційного газу. Так, наприклад, 17 січня 2014 р. Міністерство природи РФ направив лист із аналізом екологічних ризиків при здійсненні проектів видобутку сланцевого газу в прикордонних з Росією районах, до Міністерства екології та природних ресурсів України з проханням провести двосторонню робочу зустріч. Це при тому, що Газпром сам планує видобувати сланцеву нафту у Західному Сибірі і вже створив спільне підприємство з Шелл для цієї мети.

З огляду на це, можна констатувати, що Московськими домовленостями від 17 грудня 2013 Росія змінила європейський алгоритм розвитку енергетики та економіки України на євразійський, де правила гри задає виключно Кремль.

Стимулюючи сценарій нестабільності, хаосу та дезінтеграції України, Кремль намагається пред’явити ЄС останній аргумент на користь підтримки Брюсселем мегапроекту «Південний потік» та передачі ГТС України під контроль «Газпрому» заради збереження стабільності газових постачань з Росії. Така політика Росії спрямована на перетворення України в «темну зону» Європи, яку змушений буде оминати і ЄС.

Зараз, коли цілісність України під загрозою і критична маса проблем стрімко нарощується зовнішньою стимуляцією,вести мову про майбутні сценарії енергетики позбавлено сенсу. Якщо візьме гору «російський сценарій», то практично енергетичний сектор України буде являти собою придаток російського. Якщо ж відбудеться повернення до «європейського сценарію», то відбуватиметься повільна еволюція в бік європеїзації енергосектору. Одначе, знадобиться тривалий час, щоб відновити довіру до України з боку партнерів в ЄС, а в Україні – довіру до ЄС, як дієздатної організації, яка може бути солідарною не тільки на словах, але й у діях. В посткризовий період належатиме зробити стратегічні кроки, спрямовані на відновлення та корекцію енергетичного порядку денного співпраці Україна – ЄС.

Проте, передусім спільними зусиллями необхідно зупинити російську експансію в Україну та на пострадянському просторі у цілому. Має бути сформована консолідована трансатлантична позиція, яка забезпечить точкові чутливі впливи на Росію. РФ у своїй політиці відносин з ЄС хибно виходить з того, що її роль, як торговельного партнера Європи є незамінною, особливо, в тому що стосується енергоресурсів: газу, нафти, вугілля. ЄС давно вже мав би продемонструвати Росії, особливо, після вторгнення в Грузію в 2008 році, газової кризи 2009 року, що вона не є незамінною. Тоді б, як Україна, Молдова, Грузія, Вірменія, так і ЄС відчували себе більш безпечно.